Суддя Родіон Кірєєв і лексикографія
Нині вже важко точно пригадати, хто першим запровадив у нас у лексичний обіг слово "запозичення". Здається, Віктор Ющенко. Власне, таке слово в нас було й раніше. Тільки раніше його семантика була зовсім іншою.
Сьогодні слово "запозичати" вживають у значенні "позичати гроші в МВФ". Насправді гроші не можна запозичати, бо запозичають тільки те, що не повертають, а засвоюють, переймають, наприклад, досвід, манери.
Позичене треба віддавати.
"Ой, сусідко, сусідко, позич мені решітко. А я муки підтрясу, завтра вранці принесу". Так співалося в одній з українських народних пісень. Зараз народних пісень не співають.
Є так звані лексичні запозичення. Їх сьогодні в українській мові хоч греблю гати. І вживаються вони часто тоді, коли цілком зручно вжити українське слово. Там, де можна сказати торги, кажуть тендер, а де треба казати виборці – кажуть електорат. Наші бізнесмени й політики взяли ці слова з англійської мови, і повертати їх назад не збираються.
У російській мові слова позички й запозичення теж мають різні відповідники: деньги занимают, а опыт заимствуют.
З дитинства пам'ятаю, як після війни держава практикувала так звану "державну позику". Російською це звучало як "государственный заем". Хтось колись першим став брати запозичення у МВФ. Тепер беруть усі, неначе віддавати їх не збираються.
"Запозичала" і Юлія Тимошенко, коли була прем'єром. Тепер вона щодня сидить у залі Печерського райсуду. Не виключено, що в разі продовження в Україні подібних судових процесів, її досвід ведення захисту будуть запозичати інші підсудні.
Юлія Володимирівна вперто сидить, відмовляється піднятися перед суддею Родіоном Кірєєвим. Не встає, бо каже, що встати перед ним, це рівнозначно як встати перед усією злочинною кланово-олігархічною системою. До речі, усі три частини цього складного словосполучення з дефісом є словами-запозиченнями.
Слово клан походить із латини, де означає рід, а в переносному значенні під кланом розуміють групу людей, які згуртовані як спільники в якійсь недобрій справі. У свою чергу, слово олігархія, що походить із грецької, трактується в лексикографії як економічне й політичне панування невеликої групи людей. Грецьким словом система лексикографи називають певну кількість елементів, закономірно пов'язаних в одне ціле.
Ось і виходить, що Юлія Володимирівна не хоче шанобливо піднятися не перед Родіоном Кірєєвим, а перед цілою групою системно пов'язаних між собою недоброю спільною метою осіб, що встановили своє економічне й політичне панування в Україні. Суддю Кірєєва вона не вважає членом цієї системи, а скоріше дивиться на нього як на виконавця волі олігархії.
Юлія Володимирівна постійно натякає, що на лаву підсудних її посадив Янукович. Хоч я із глибокою повагою ставлюся до неї, як до нашого партійного лідера, і на судові засідання до Печерського – між собою ми говоримо "пещерного" – суду ходжу регулярно, наважуся їй заперечити.
Хіба то Янукович посадив олігархів на мішки із грішми? А не навпаки? Хіба не вони посадили його в крісло президента, профінансували його виборчу кампанію й оплатили спеціальними стипендіями процес "тушкування" у Верховній Раді? Янукович, з огляду на ці неспростовні факти, є таким самим виконавцем волі олігархів, як і Родіон Кірєєв. Тільки рангом вище.
Видно, що Юлія Тимошенко теж може помилятися. "Errare humanum est. Людині властиво помилятися", – говорить латинська поговірка.
Мені трудно давалася в лінгвістичному університеті латинська мова. Це, мабуть, тому що не було мотивації для її вивчення. Екзамен з латинської я здав лише "за другим заходом". Проте досі пам'ятаю декілька приказок.
Наприклад: Homo homini lupus est – Людина людині вовк. Очевидно, багатьом читачам тут пригадався зовсім інший Вовк – той, що Луценка судить за завдані державі збитки в 40 тисяч гривень. Це доводить, що людська пам'ять має виключно асоціативну природу. А я колись читав спецкурс лекцій із природи пам'яті й забування. Ну, не може дехто забути, як Луценко водив свої "полки" вулицями Києва восени 2004 року, які кричали "Кучму геть!"
В архівах генпрокуратури досі лежать біля сорока кримінальних справ, відкритих у надрах МВС, коли ним керував Луценко, і до яких чомусь не дійшли руки в генпрокурора Медведька.
Пам'ятаю ще одну латинську поговірку: "Solus cum sola non cogatabuntur orare Pater Noster – чоловік та жінка наодинці ніколи не стануть читати "Отченаш". Асоціативно подумалося, що коли Тимошенко вела з Путіним віч-на-віч переговори про закупки газу, вони не читали "Отченаш". Зміст цих переговорів і пропоновані Путіним ціни знає тільки він.
Але його чомусь у свідки ні Кірєєв, ні прокурори не кличуть.
Звалюючи всі гріхи на Януковича, Юлія Володимирівна, мабуть, забула, як вона колись вивела з тіні оборудки молодої й надто агресивної "газової" буржуазії, що примусило останню платити чималі податки в державну казну?
Хіба не вона, ставши прем'єром після Помаранчевої революції, хотіла переглянути законність привласнення новою буржуазією тисячі підприємств, а тих із них, що були приватизовані шахрайським методом, повернути державі?
Хіба не збиралася вона в такий спосіб усунути (!) з бізнесу кримінал?
А хіба не вона ініціювала повернення державі через суд "Криворіжсталі", який належав двом чоловікам, що нині відносяться до найбагатших і найвпливовіших олігархів?
Хіба не об'єднаними зусиллями донецької й помаранчевої фінансово-промислової верхівок, які вже на той час нагромадили позахмарні капітали, Тимошенко була усунута (!) з посади прем'єра?
Чи не вони, бува, дають тепер поради й рекомендації Януковичу, як свого часу давали Ющенку?
До речі, кілька слів про вжите щойно словосполучення нагромадження капіталу. Воно етимологічно пов'язане із забутим українським словом громадити. Колись українці громадили сіно чи солому. Тепер ці слова вживаються тільки в селах, а слово "нагромадження" зовсім викинуто із вжитку. Наші олігархи свої капітали тепер не нагромаджують перед вивезенням в офшори, а накопичують. Але так казати не варто, бо це невдала калька з російського слова "копить".
Суддя Кірєєв теж грішить лексичними неоковирностями. Деякі з них із неймовірною швидкістю розповсюджуються по всій Україні.
Так, скрізь говорять, що суддя Кірєєв видалив народних депутатів із залу. Суддя, і, справді, постановив "видалити із зали судових засідань" кількох депутатів: Косіва, Суслова, Арутюнова, Прокопчука, Деревляного, Павловського, Донія, Чорноволенка. Тепер усі вони не сидять у судовому залі, а тиняються у вузенькому дворі суду.
Ще з юних років пам'ятаю, як у футбольних звітах писали, що арбітр за неспортивний учинок усунув футболіста з поля. У випадку з народним депутатами їх треба не видаляти із залу, а усувати. Слово видаляти є російською калькою с "удалять", і українській мові не пасує.
Рівною мірою це стосується слова покази. Суддя просить свідків дати покази. Це неправильне слово розлітається по всій Україні. Можна прочитати в газетах, що Інна Богословська сказала, ніби покази Олега Дубини доводять вину Тимошенко. В інтернеті читаю, що Тимошенко вважає покази Дубини вигідними для її захисту.
Я ж вважаю, що його свідчення – а не покази! – ще раз показали суспільству, у яких важких умовах довелося Дубині вести переговори з "Газпромом", і як президент Ющенко захищав при цьому інтереси не державного "Нафтогазу", а комерційної фірми "Росукренерго", що нібито належить Фірташу, якому Юлія Володимирівна постійно дошкуляє гострими словечками.
Олег Дубина та інші свідки нічого на суді не показували. Вони свідчили або давали свідчення. Саме так слід говорити й писати Кірєєву й усім газетярам.
Родіон Кірєєв не лексикограф і не політик. Він – молодий суддя, а тому не може знати багатьох слів іншомовного походження, які тепер заведено – а не прийнято! – вживати в політичному середовищі. Тому йому варто було б призначити судову лексикографічну експертизу, аби вона уточнила семантику деяких важливих для прийняття судового рішення іншомовних слів.
Насамперед ідеться про слово директива. Оскільки звинувачення з боку прокурорів у завданні великих збитків державі, нібито завданих Юлією Тимошенко Україні, справді розсипаються, бо є по природі своїй абсурдними, прокурори змушені будуть активно "розкручувати" справу навколо письмової директиви Тимошенко.
Один зі словників іншомовних слів дає таке визначення слову директива: "обов'язкова для виконання вказівка вищого керівного органу чи посадової особи іншим, підпорядкованим їм; настанова керівника своїм підлеглим".
Словник наводить ще одне важливе тлумачення: письмовий документ, що містить керівні вказівки, доручення щодо підготовки й проведення певних операцій".
Якщо виходити з даного лексикографічного визначення, Юлія Тимошенко, будучи вищою посадовою особою, могла давати особисті вказівки й настанови своїм підлеглим. Вона могла це робити як в усній, так і в письмовій формі.
І насамкінець.
Для чого нам уживати чуже слово абсурд, коли ми маємо до нього кілька чудових синонімів: дурниця, нісенітниця, безглуздя.
...Добре, що трохи призабули слово нонсенс, яке Іван Плющ на перших порах вимовляв як "нонсус", чим дуже смішив депутатів.
Юрій Гнаткевич, спеціально для УП
