Оптимізм біженців згасає: як Україні повернути громадян, які виїхали за кордон з початку війни
З кожним роком війни в Україні поступово, але невідворотно тануть сподівання на повернення з-за кордону мільйонів українців. Які настрої панують серед українських біженців нині та які надважливі заходи має втілити держава для повернення таких потрібних країні та її економіці людей.
Україна на п'ятий рік боротьби з російською агресією, на жаль, досі не має жодної стратегії, як саме, коли та в якій кількості зможе залучити до країни громадян, які протягом останніх чотирьох років виїхали й отримали тимчасовий захист за кордоном.
Тим часом, відповідно до нових досліджень, дедалі менше біженців планують повертатися додому. Що відбувається, чи є шанси на повернення українських громадян та яку роль у цьому процесі відіграє держава та її соціальна політика?
Мають інші плани: про що свідчать дослідження настроїв українських біженців
Відповідно до даних Агентства ООН у справах біженців (UNHCR), за кордоном перебувають 5,9 млн українців, які виїхали з України від початку вторгнення рф у лютому 2022 року.
Нещодавнє дослідження Центру економічної стратегії (ЦЕС), де аналізуються настрої українців за кордоном, вказує на те, що 43 % українських біженців планують повертатися в Україну, а 36 % – не планують.
У дослідженні також ідеться про те, що дві третини українських біженців за кордоном – це працездатне населення віком 18–65 років, а молодь (до 35 років) становить понад половину всіх українських біженців (56 %). Водночас настрої в громадян суттєво відрізняються. Дослідження ЦЕС засвідчує, що саме класичні воєнні біженці найбільш схильні до повернення в Україну – серед цієї групи 63 % повідомили, що точно або ймовірно планують повернутися.
Цікавий висновок також щодо різних планів залежно від часу виїзду з країни: з тих, хто виїхав за кордон у 2022–2024 роках, у середньому 20 % уже змінили свою думку на користь рішення не повертатися в Україну взагалі, а от громадяни, які виїжджали 2024 року, були найбільш схильні відкласти повернення на пізніше – майже 21 %.
Майже 80 % біженців готові повертатися лише після остаточного завершення війни з підписанням документа, що дозволить відновити польоти цивільної авіації над Україною. Що вказує на найважливіший чинник впливу на кількість громадян, які можуть повернутися, – це стала безпека і мир в Україні.
Проте, звісно, крім головного чинника впливу, є й інші, які респонденти називають в різних опитуваннях. Наприклад, у цьому самому дослідженні ЦЕС поряд з безпековим питанням економічні й політичні фактори також є важливими для значної частини українців: серед чинників, що стимулюватимуть повернутися, 38 % зазначають вищий рівень життя в Україні, 32 % – покращення правовладдя, і 30 % – можливість знайти роботу з гідною оплатою в Україні. До того ж респонденти називали можливість знайти добре оплачувану роботу як стимул повернення, а також відзначали, що їх може стимулювати фінансова підтримка при поверненні в інший регіон чи інша фінансова допомога.
Скільки повернеться після війни: настрої та цифри змінюються чи не щодня
Дослідження щодо можливого повернення громадян вкрай важливі, адже дозволяють державі оцінити варіанти й започаткувати чітку стратегію, спрямовану на допомогу та швидку інтеграцію українців, які повертатимуться додому після кількох років життя за кордоном. Тим часом дані щодо кількості українців, що повертатимуться, відрізняються.
Наприклад, представниця УВКБ ООН в Україні Бернадетт Кастель-Голлінгсворт зазначила, що після завершення війни в Україну повернуться від 3 до 3,5 млн біженців. Водночас вітчизняні дослідження містять менш оптимістичні дані. За даними ЦЕС, після закінчення війни до України за реалізації оптимістичного сценарію відбудеться повернення 2,2 млн українців, за середнього сценарію – 1,6 млн біженців, а за песимістичного – лише 1,3 млн.
Але тут важливо розуміти, куди й навіщо повертатимуться громадяни. Адже серед головних чинників, окрім головного безпекового, – економічна спроможність, а саме – житло, робота, соціальна допомога. І в цих питаннях Україна, на жаль, складає дуже слабку конкуренцію країнам, де наразі перебуває найбільша кількість біженців, – а це Німеччина, Польща, Чехія, Велика Британія, Іспанія, Італія. До того ж для України ситуацію ніяк не покращить і можлива реформа системи тимчасового захисту, яку наразі обговорюють в ЄС. Адже інтегровані в чужі суспільства українці, які вивчили мову та працевлаштувалися, часто вже не залежать ані від наявності житла, ані від соціальної допомоги закордонної держави. Тож за умови ускладнення процедури легалізації перебування в певній країні багато родин радше оберуть іншу країну з кращими правилами перебування, аніж повернуться до України. І тут знову повертаємося до головного питання – чи здатна держава на рівні своєї політики, зокрема соціальної, але не лише, мотивувати власних громадян повернутися додому?
Стратегія і тактика держави: які кроки можуть допомогти Україні повернути 2 млн біженців
На запитання дослідників із ЦЕС, який саме фактор може мотивувати повернутися до України, 38 % респондентів серед біженців за кордоном відповіли, що це вищий рівень життя в Україні. Це означає, що ефективна економічна політика, впровадження лояльних податкових режимів, стимулювання розвитку кредитування для малого бізнесу та доступного житлового кредитування для населення, стале законодавче поле, зокрема й щодо оподаткування ФОП, мають бути серед пріоритетів уряду країни, яка прагне повернути власних громадян.
Особливих заходів підтримки потребують і внутрішньо переміщені особи. Ба більше, говорячи про повернення біженців, маємо розуміти: велика частина цих громадян втратили свої домівки, що були повністю зруйновані під час бойових дій або опинилися в окупації.
Відсутність житла – один із сильних чинників, що утримує частину біженців від рішення повернутися. І саме державна політика має бути спрямована на те, щоб якомога швидше та якісніше втілити житлову програму для громадян, які втратили свої домівки під час війни. Інше не менш важливе завдання: покращення законодавства, зокрема й антикорупційного, для забезпечення прав людини, а ще – забезпечення прав інвесторів. Адже країна потребує мільярдних інвестицій в інфраструктуру та економіку, і без сталого покращення законодавчого та регуляторного середовища розраховувати на ці інвестиції просто марно.
Тим часом саме від інвестиційної активності залежить інший чинник впливу на рішення громадян повернутися, – це наявність роботи з гідною оплатою, завдяки якій можна буде забезпечити родинам якісний рівень життя в Україні.
Фактично вся економічна політика має ґрунтуватися на цілком зрозумілому плані: збільшити кількість економічних резидентів задля суттєвого збільшення кількості робочих місць і, звісно, для зростання податкових надходжень для покриття видатків держбюджету. Водночас, розвиток економіки та приплив інвестицій впливатиме й на позитивні інфраструктурні зміни: це нові садочки та школи, відремонтовані лікарні, гарні дороги. Це все – дуже важливі базові умови для українців, і особливо на них звертатимуть увагу громадяни, які понад чотири роки мешкали в одній із західних країн.
Не менш важливо, щоб соціальна політика держави охоплювала не лише вразливі групи населення, а й відповідала запитам молоді, сімей з дітьми. А це означає важливі структурні реформи в освіті, додаткові безкоштовні державні програми навчання та перепідготовки, доступні як громадянам, які повертаються з-за кордону, так і ВПО.
Залучення грантів та міжнародних партнерів потрібне для запровадження важливих змін у медичній галузі, зокрема й щодо доступу до фахової психологічної підтримки українців, які постраждали внаслідок війни, – як цивільних, так і ветеранів.
Повернення біженців – це не просто залучення "своїх" до відновлення країни. Це гарантія економічного розвитку й забезпечення громадянам України гідного рівня життя.
Правова прозорість та визначеність, економічна стабільність і розвиток, зрозуміле законодавче поле, наявність соціальних програм для різних груп населення та обов'язково програм інвестиційного розвитку регіонів – це не панацея, проте точно шанс, щоб до України хотіли повертатися її громадяни, а міграційні процеси відбувалися не за кордон, а навпаки – до України.
Юлія Татік