Про честь, дискредитацію і шапку на злодії

Понеділок, 29 серпня 2011, 14:30

Чесно кажучи, от саме того дня я сидів у Печерському суді тихенько, як мишка. Бо чергування вночі біля наметів так не втомлює, як необхідність слухати бубоніння особи в чорній сутані.

Але коли присутні на судовому засіданні почали вигукувати "Ганьба!", міліціонер чогось саме на мене тикнув пальцем (стукачі не мінери, їм хоч кожен день помиляйся!). І особа розпорядилася мене вивести.

Я, звичайно, свиня, що не чинив опору. Не чинив тому, бо я вже бачив ту погано приховану насолоду на обличчі особи, яка спостерігала за тим, як викидали з залу моїх колег-депутатів. Отож, я лишив особу чергової порції задоволення, і з словами "Я йду, ваша нечисть!" покинув залу.

Навздогін мені було сказано, що я дискредитую судову систему.

І уявіть собі, такий безапеляційний вердикт змусив мене глибоко задуматись.

Ну, по-перше, я й не знав про такі свої унікальні можливості – дискредитувати цілу судову систему. Бачте, пишу собі дитячі книжки, аж ні, виходить, що я не книжки пишу, а дискредитую суди і суддів. А по-друге (поки не розстріляли!), треба хоч для самого себе прояснити, як же це мені вдається?

І я б ще довго думав та гадав, аж коли мені згадався наш сільський конюх дядько Федір з його улюбленою приказкою: "На злодію шапка горить!" (десь він не там ту приказку бовкнув і потім його вивезли з села як "політічєського").

І я прийшов до невтішного, але очевидного висновку.

Дискредитують нашу судову систему самі судді.

Судді-колядники, які за хабарі зможуть оправдати навіть Каїна, що вбив Авеля (ну перевищив чоловік право на самооборону, дамо умовно).

Судді-кришувальники, які самі висять на гачку, бо попалися, і тепер зроблять все, що їм буде велено і розписано.

Судді, які виносять вироки хлопцям, що зруйнували звірячу подобу бетонного Сталіна, і навпаки, судді, які відпускають на всі чотири сторони мажорів, що в батьківських крутих тачках чавлять людей.

І знов-таки, український суд безумовно ганьблять і ті, які похапцем виносять рішення про заборону демонстрацій і мітингів, позбавляють людей права на свободу слова і мирних зібрань, влаштовують суди над опозицією і нищать всяку демократію в державі.

І прочая, і прочая.

Отож, коли в законі прописано, щоб до судді зверталися "Ваша честь!", то це має вимовлятися не під тиском (і язик не повертається вимовить!), а само собою. Щоб сказане відповідало цьому зверненню і ні в кого не викликало сумнівів у його достовірності.

А коли щось робиться не чесно, то це вже не честь, або як кажуть в народі, "нечесть". А замовний характер справи Тимошенко очевидний для всіх і в нашій країні, і за кордоном.

Ну, по великому рахунку, це мусить бути, як суд Соломона, що увійшов у Біблію своєю справедливістю і мудрістю. Тобто, справедливі рішення – вони вічні, і не піддаються плину часу та кон’юнктурі.

Поняття честі (латинське honor) і безчестя (infamia), як і поняття "порядності", "доброї совісті", неупередженості виписані ще в Римському праві, і через те вони й пережили своїх творців і стали сьогодні наріжним каменем багатьох європейських демократичних конвенцій.

Але яке має відношення Римське право до Печерського районного суду?

І до інших судів в Україні?

Маєте рацію, Ваша не честь. Ніякого.

Віктор Терен, письменник, 1-й заступник голови Комітету з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради України, для УП



powered by lun.ua

Лібералізація чи репресії: як вивести з тіні 10 млн працівників

Інформатика, як шлях до заміжжя, або Практика "під ключ"

Перспективи нового суду. Куди йдем і чи не зіб'ємось з дороги?

Обезголовити АРМА – місія виконана

Бути чи ні "москітному" флоту України?

Сміттєвий фарс у Верховній Раді