Чому саме Радикальна партія?

Вівторок, 13 вересня 2011, 18:13

Кожна людина має право на свою точку зору. Бо скільки людей – стільки думок. Тому можливість публічно висловити своє бачення тих чи інших подій та явищ – це ознака реальної свободи слова, без якої нема демократії як істинної влади народу, а не пустих слів, назвати якими можна все що завгодно.

Я добре знаю це, бо 16 років свого життя віддав опозиційній журналістиці, пишу і зараз. Я ніколи не боявся говорити вголос те, що думаю, бо говорив правду, знаючи, якими можуть бути наслідки.

В 1990 році, коли антиукраїнська радянська влада загнивала, але ще не здохла, мені вдалося в тюрмі взяти інтерв'ю у політв'язня Степана Хмари і... опублікувати його в комсомольській газеті "Молода гвардія".

В це видання мене, 17-річного хлопця, взяли на роботу, незважаючи на те, що я не поступив на факультет журналістики, бо у мене не було блатних батьків, котрі дали б хабаря.

До речі, з Степаном Ільковичем ми товаришуємо й досі, на мою думку, він один з тих небагатьох, кому дали звання "Герой України" заслужено, на відміну від підлабузників нинішньої, вчорашньої і позавчорашньої влади.

У мене постійно були проблеми в зв'язку з моєю журналістською діяльністю, бо я критикував тих, хто на це заслуговує. У знаменитих плівках майора Мельниченка фігурує моє прізвище: Кучма жалкував, що посадив мене, але, все ж, випустив.

До речі, знаєте, за що посадив? За те, що я назвав тодішнього в.о. прем'єр-міністра Василя Дурдинця "нільським крокодилом". Хто не пам'ятає часи Дурдинця, скажу лаконічно: очільник уряду ще гірше Азарова. Тоді за вказівкою влади черкаський суддя Кузьменко ув'язнив мене на 9 діб у СІЗО.

Нещодавно, зустрічаючись з людьми в Черкасах, я випадково зустрів цього суддю в кафе, куди зайшов пообідати з однодумцями. Кузьменко просив у мене пробачення, казав, що у нього не було іншого виходу, бо було доручення з Банкової, розповідав, що в церкві на сповіді просив у Господа покаяння зокрема за те, що незаконно кинув мене до слідчого ізолятору.

А я давно пробачив. Як і всім іншим, хто заважав мені жити, хто намагався мене залякати, хто обливав мене брудом, хто вважав мене кісткою в горлі й намагався цю кістку знищити...

Адже пробачати – риса сильних. Слабкі ніколи не пробачають.

Враховуючи все, що я пережив, працюючи опозиційним журналістом, я спокійно ставлюся до критики на свою адресу. Це право цих людей – говорити те, що вони про мене думають. Хотілося б, щоб в критиці була хоча б крапля конструктиву.

Останнім часом на "Українській правді" з'явилося три критичні матеріали на мою адресу. Певен, що маю право на відповідь.

Перш за все, відповідь на запитання, поставлені в цих публікаціях.

Щодо посту "Радикал Ляшко". Артеме, якщо дебільний анекдот 60-х років є головною претензією до мене, значить, я рухаюсь у правильному напрямку.

Дякую за те, що вважаєте, що з мене буде толк. Мушу вас розчарувати, він вже є. Спитайте у тисяч людей, яким я допомагаю всім, чим можу.

"Чому Радикальна партія?" – питаєте ви. Тому, що країні потрібні радикальні зміни. Найголовніше, економічні, бо наш багатостраждальний народ зубожіє день у день. Чимало людей не знають, як їм вижити, як прогодувати своїх дітей, як зібрати їх до школи, за які гроші купити ліки.

Відтак я прихильник радикальних кроків, якими держава має пройти свій новий шлях: ротація еліт, відродження національного виробництва, розвиток сільського господарства, обмеження імпорту іноземних товарів, скорочення кількості чиновників і правоохоронців. А також інші радикальні дії згідно інтересів простих людей, а не зграї олігархів, яка дерибанить країну, зрісшись в єдине чудовисько із нинішньою та минулою владою.

Ви питаєте, чому я розмістив сітілайти та білборди влітку, мовляв, суспільство в цей час більшою мірою не цікавиться політикою. Відповідаю: таким чином я привітав людей з 20-річчям незалежності нашої молодої, красивої та перспективної держави.

Україна назавжди в моєму серці! Я вірю в неї, в Бога та в своїх співвітчизників.

Автор вважає, що у мене відсутня макроціль. Однак вона у мене є: підняти Україну з колін.

На рахунок матеріалу "Радикальна імітація". Не знаю, хто там що імітує, але я справжній та щирий.

Політолог дивується: як це так, "cлово радикальний у класифікації політичних рухів зазвичай означає відношення до крайньої правої або лівої ідеології. Тобто, виходячи з назви, повинні були б мати справу з завзятими лібертаріанцями або з не менш затятими комуністами".

А я ж не такий, моя ідеологія – україноцентризм: перш за все, інтереси України та кожного її громадянина, для реалізації яких варто брати найкращі риси різних економічних моделей.

Ви апелюєте до класифікації політичних рухів. Вибачте, державний діяч має дбати про добробут населення, а не про відповідність науковим стандартам.

Можна вивчити на пам'ять підручник з політології, та хіба це допоможе змінити життя студенту, який замість нормальної стипендії отримує жалюгідні копійки і не має можливості запросити дівчину в кіно, пенсіонеру, який не знає, чим заплатити за комунальні послуги, селянину, який продає літр молока за 1 гривню 70 копійок, талановитому письменнику, який не може видати свою книгу...

А цими днями я прочитав текст "Українські радикали: хто вони?". Її автор, очевидно, має конфлікт із моїм першим заступником Владиславом Теліпком, який до того очолював Українську радикально-демократичну партію.

Якщо у вас, пане авторе, особистий конфлікт з Теліпком – вирішіть його самі, а не жалійтесь мені. Ви ж молоді, але дорослі люди. Ви як в минулому член політради УРДП стверджуєте, що Владислав такий поганий. Чому ж ви тоді обрали його своїм головою, а потім не погнали геть?

Українська радикально-демократична партія влилася в мій політичний проект і стала її юридичним підгрунтям. Між тим, у мене було все для реєстрації нової партії: 85 тисяч підписів, команда, жива структура та громадські приймальні фактично у всіх областях, підтримка багатьох людей.

Та коли перспективна молодь пропонує мені бути і їх лідером, це чудово. Разом ми завжди можемо більше, ніж поодинці. Більше того, юридичний статус вже зареєстрованої партії допоможе нам у майбутньому уникнути провокацій зі сторони влади, яка робитиме все, щоб зашкодити Радикальній партії Олега Ляшка на парламентських виборів 2012 року. Я вірю, що ми не дамо владі це зробити.

Олег Ляшко, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Як Україні стати східноєвропейським газовим хабом

Як людині з інвалідністю знайти роботу

Зрозуміти знищення по-російськи: колоніалізм, підкорення та розвиток геноциду

Крим як скриня Пандори: уроки, які варто винести

Питання, відповіді на які повинен знати майбутній голова НАЗК

Запорука безкарності: чому польська влада не реагує на блокаду кордону і чи може це змінитися