Як я вивозив "камази" із трупами...

Вівторок, 24 червня 2014, 16:06

"Случилось так, что в саду наших душ вместо ангелов ходят артисты,

Ходят за деньги, прямо по цветам сапогами.

До счастья было рукой подать, но все испортили сепаратисты,

Теперь нам придётся идти к нему своими ногами".

БГребенщиков

Щовечора отримую моніторинг згадувань про мене у ЗМІ. Якщо є час і настрій - читаю. Дізнаюсь про себе багато нового. Особливо з російських ЗМІ. Пишуть таке, що на голову не налазить...

Ляшко зґвалтував корову, а потім заколов її вилами. Ляшко викрав у Криму і повіз у Туреччину двох неповнолітніх дітей і скрипку Страдіварі. Ляшко вивіз із Маріуполя три "камази" із трупами сепаратистів - "Аби ж то!" - сказав один мій добрий знайомий, прочитавши останню новину.

Я вже звик. У наш час смути вважаю це ознакою того, що дію по совісті і рухаюсь у правильному напрямку. Чим краще працюєш - тим більше тебе демонізує пропагандистська машина Москви, чи не так?

А якщо зовсім чесно: від страхітливих небилиць російських ЗМІ я часто гучно і щиро сміюся. Хоча розумію, що насправді нічого смішного немає. Ті люди в Україні, які перебувають під впливом московської пропаганди, мають психіку, скалічену витонченими гебельсівськими методами путіних-суркових.

Повірте, глядачі, слухачі та читачі російського інформпростору в значній мірі вірять тим нісенітницям, які ці брехуни намагаються закласти їм у голови. І це не смішно, а страшно.

Одначе навіть я був глибоко здивований (і подавився вареником), помітивши на "Українській правді" блог Олексія Братущака із промовистою назвою "Сепаратистький "слід Ляшка".

Автор намагається знайти у моєму оточенні "сепаратиський слід" та прив'язати мене до сепаратистки Шилової. Прочитавши текст, чомусь згадав Енштейна: "Всі люди брешуть, але нічого страшного у тому нема, бо ніхто нікого не слухає".

Але ці слова не завжди відповідають дійсності. Людина теоретично може повірити у будь-яку ахінею. Відтак кажу правду.

Вікторія Шилова справді була членом Радикальної партії з січня по грудень 2013 року. Талановита жінка. Партії міняла стільки разів, що я заплутався. Але змогла ж таки, зміюка ефіопська, причарувати мене своєю харизмою, виправдати життєвими обставинами свою політичну проституцію і переконати, що "разом - і до кінця!".

Причарувати не тільки мене, а і всю партію, яка обрала Вікторію моїм заступником. Це була помилка, за яку я дорікаю собі і досі. Однопартійці - теж. Але не помиляється тільки той, хто нічого не робить. Сильні люди люди вміють визнавати своі помилки і просити вибачення, слабаки - ніколи.

І як би боляче не було усвідомлювати те, що помилився, недарма Ніцше вчив: "Правда робить нас сильніше". Шилова була виключена з нашої партії за зраду України ще на початку грудня 2013 року, я публічно визнав свою помилку і вибачився перед людьми, які мені вірять. 

Ще на початку ЄвроМайдану Шилова носила на Майдан бутерброди і заявляла про жорстку проукраїнську позицію. А вже у грудні зрадила свій народ і продалась Москві.

Що ж, революційна ситуація показує, хто є хто. Коментувати шизофренічні заяви Шилової про себе і щодо подій в Україні в цілому вважаю недоцільним, це те саме, що давати коментарі щодо побрехеньок на ОРТ і НТВ.

Минуло понад півроку. Проте автор з усіх сил намагається прив'язати мене до Шилової. Чому? Не знаю. Можливі причини:

1. Автор працює вкрай не професійно. І, пишучи текст, халтурить із опрацюванням інформації.

2. Автор, як і сепаратисти, палає ненавистю до мене, відтак шукає привід скомпроментувати.

3. Це проплачене замовлення. В такому випадку цілком очевидно, що УП як гіперпопулярний сайт просто використана як інформаційний майданчик. Прошу редакцію бути більш уважною до "джинси-чорнухи".

Між тим, намагаючись пов'язати мене із (вдумайтесь!) сепаратистами, автор явно лоханувся, даруйте за жаргон. Я жодного разу не бачив Братущака на Сході і Півдні, де провів більшу частину часу за останні місяці.

Де був Братущак, коли ми з однодумцями стояли під кулями на Грушевського? Не за сто метрів від першої барикади, де усі фотографувалися на фоні палаючих шин, а на справжній передовій.

Так само його не було, коли ми з побратимами вели боротьбу у гарячих точках. Щось я не бачив цього персонажа ні під час затримання лідера луганських сепаратистів Клінчаєва, ні під час арешту міністра оборони "Донєцкой народной рєспублікі" Хакмізянова, ні під час АТО в Маріуполі.

Судячи з фото, обвинувачувач мене у сепаратизмі Братущак - чоловік того віку, що може воювати із сепаратистами. Але за своїм духом здатен "воювати" лише на клавіатурі.

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Націоналізація активів рф: перешкоди на шляху ефективної реалізації майна агресора

Зворотна сторона служби FPV-пілотом

Росія незаконно ув'язнила 26 журналістів. Як діяти Україні?

Поділ України, розкол Заходу та загравання з Глобальним Півднем – про що Росія брехала у лютому

Чому ми повертаємо ліси на південь України?

Європа прокидається