Самолюстрація, або "спасібо політічєскому класу"

9 переглядів
Середа, 28 вересня 2011, 10:48
Костянтин Матвієнко
експерт корпорації стратегічного консалтинґу "Гардаріка", для УП

Партія регіонів була найефективнішою опозицією за всю двадцятилітню політичну історію сучасної України.

Вона, зазнавши двох дошкульних невдач, – на президентських виборах 2004-го, та парламентських – 2007-го років, коли ПР, набравши найбільшу кількість мандатів – 211, опинилася, позатим, в опозиції, – зуміла, зберігши монолітність лав, прийти до влади минулого року.

Своїх конкурентів та ситуативних союзників ПР, наразі, або відкинула на політичний маргінес, або просто перетравлює, як це відбувається з партією Сергія Тігіпка, Блоком Литвина та багатьма окремими діячами з Блоку Тимошенко та НУ-НСу .

Нині ПР опинилася з Україною сам на сам, і широким впевненим кроком йде за наступним призом – найбільш неефективної влади за ті самі двадцять років. За темпами зменшення довіри серед власних прихильників регіонали давно вже випередили ганебні показники нунсеняток Ющенка і продовжують вільне падіння.

Для країни це погано, бо створює атмосферу недовіри суспільства до держави. Катастрофічно низька суспільна легітимність нинішньої влади підриває легітимність держави загалом.

Для Партії регіонів особлива прикрість у тому, що після відновлення дії Конституції зразка 1996-го року, вона, однак, продемонструвала волю до здійснення, бодай мінімального набору реформ, отримавши шанс увійти в історію, як політична сила, яка зуміла подолати кризу державності. Хоча, та обставина, що джерелом конституційних повноважень державних інституцій тепер є не воля вищого представницького органу країни – народу себто, а лише ухвала Конституційного Суду, лягає додатковим тягарем сумнівності на легітимність нинішньої влади, вона, маючи певний запас суспільної довіри, спромоглася започаткувати ряд цілком доречних дій.

До короткого інвентарного списку "позитиву від регіоналів" слід віднести: надання допомоги українцям, які потрапили у скрутне становище в, охоплених масовими заворушеннями у країнах Південної Африки та на Близькому Сході, а також внаслідок природно-техногенної катастрофи у Японії; безперебійну роботу у запроектованому напрямку нафтопроводу Одеса-Броди; інтенсифікацію переговорів з ЄС про асоціацію та зону вільної торгівлі; спробу адміністративної реформи та, політично сміливе і об’єктивно неминуче, рішення щодо підвищення пенсійного віку.

Здається усе. Розбудову стадіонів та інших об’єктів інфраструктури задля Євро-2012 до позитиву зарахувати неможливо, бо це переважно робиться не за кошти інвесторів, а за державні гроші. На повернення цих інвестицій, які платники податків примусово здійснюють з власних кишень, сподіватися не доводиться.

Медійна неспроможність влади зіграла з нею злий жарт – свої, нехай і не значні, успіхи продемонструвати суспільству вона не зуміла, а об’єктивно малокорисну для країни та, направду, і не зовсім успішну та витратну підготовку до європейського футбольного чемпіонату піарить на усі заставки.

Втім, регіонали зробили суспільству ще одну вагому послугу – допомогли опозиції (опозиціям) продемонстрували їхню рафіновану ницість та етичну неспроможність. У такий спосіб, підтвердивши підозри громадян, що порядні люди в політику більше не ходять.

Опозиція не зуміла надати стихійними протестам численних соціальних груп – підприємців, студентів, пільговиків, журналістів, пенсіонерів, правозахисників, митців, – політично осмисленої дієвості та координованості. Не зуміла через власну меркантильність, розсвареність та зрадливість.

Навіть, якщо ця влада сама завалиться під тягарем власних гріхів, Боже борони повертати до влади тих, хто при ній вже був.

Аналіз причин усе більш невідворотного фіаско чинної влади можна було б залишити для любителів політичного мазохізму, якби її дії не втрачали решток системності та не набували ознак паніки.

Справді, вал викликів, на які наражається Україна, та на які її наражують зовнішні а, більше – внутрішні обставини, як то кажуть: "не для посередніх умів".

Кульгаву економіку тягне у яму друга хвиля світової кризи, за нею летить шкереберть соціальна сфера, це усе накривається залізобетонною плитою корупції, на якій намальовано жирний хрест некомпетентності. Дуже надійна могила для держави. Їхньої держави.

Вона – їхня держава – відшарувалася від нашої країни. Спочатку у просторі – ховаючись за п’ятиметровими парканами та броньованими вікнами мерседесів, а нещодавно і ще й у часі.

Неадекватність парламентарів призвела до спроби зазіхнути на дію законів природи. Ухвалюючи рішення про скасування переходу на зимовий час, народні депутати десонхронізували Україну не лише з країнами ЄС, але й із Сонцем. Також вони створили цим масу незручностей громадянам, які будуть змушені тепер поночі збиратися та йти зранку на роботу і навчання. Це нам грошей коштуватиме.

А може, ну їх?

Приватні установи цілком здатні перейти на зимовий режим роботи, не зважаючи на парламентські "витребеньки із часом", муніципальні заклади також.

Якщо Верховна Рада, до чиїх конституційних повноважень, регулювання часу зовсім не належить, усе ж таки прийняла цю постанову, то чом би й іншим радам, – обласним, районним, міським.., – не прийняти подібні, перейшовши таки на зимовий час, як це вже запропонували зробити у столиці українського суспільного креативу – Львові.

Якби у Кабінеті Міністрів було кому пояснити міністрам наслідки такого рішення парламенту щодо часу, то уряд просто не звернув би уваги на цю новацію і прийняв традиційну ухвалу про переведення годинників в останню неділю жовтня. Якби в нас була відповідальна опозиція, то вона б вже спрямувала до Конституційного суду подання про визнання неконституційною

Постанови щодо часу. Аналогічне подання може зробити і президент, водночас спрямувавши доручення Урядові, щодо ухвалення рішення стосовно зимового часу.

Позаяк, на "якби" сподівання марні, доведеться громадянам самотужки виправляти неадекватність, найнятих ними на роботу трударів мікрофону і кнопки.

Можна й флеш-моб зорганізувати "Україні – єврпейський час", учасники якого, – а серед них можуть бути не лише фізичні особи, але й телеканали, сайти, радіостанції, – переведуть годинники.

Це, звісно, що складніше за те аби, наприклад, спробувати згодувати букетика осінніх квітів панові міністрові, але з точки зору формування цивілізаційно орієнтованої української спільноти дієвіше.

До речі, замість засилати неповнолітніх аніматорів до пана Табачника, чи не ліпше було б докласти зусиль до здійснення порівняльного аналізу якості освіти в Україні, провести облік дітей, які цього року не потрапили до першого класу, особливо у селах, дослідити чинники зростання дитячої безпритульності.

Ні – не ліпше, бо у телевізорі цього не покажуть, в газетах "не пропечатають", отже слави борця із режимом не принесе.

Тим фіговим букетом, так само, як і вітринною українофобією міністра освіти, вкотре прикрито проблему того, що програма української школи архаїчна, перевантажена неактуальними знаннями і дуже повільно адаптується до викликів, яке готує доросле життя випускникам. Вчителі є дедалі менше соціально адекватними, але міністерство та букетна громадськість воліють цього не помічати.

Втім, повернімося до оптимістичніших міркувань. Сучасні засоби комунікації дають простір для створення рецептів і, наприклад, у подоланні новостворених Нацбанком незручностей при обміні валюти. Її вже міняють громадяни поміж собою без участі банківських установ, у такий спосіб позбавляючи банки прибутків та можливості кредитувати громадян і підприємства.

Через це бюджети втрачають податки, а платіжна система країни надійність. Держава штовхає економічно активних суб’єктів на створення паралельної, тіньової платіжної системи.

Позаяк серед рейтингу активності економічних суб’єктів чільне місце займають корумповані чиновники, то вони першими й сприятимуть тіньовому платіжному обороту, з використанням усіх своїх владних можливостей. Змія, вхопивши отруйними зубами свого хвоста, жере сама себе. Смачного.

Опалювальний сезон цієї зими буде найважчим за останні десять років. Інфраструктура теплового забезпечення домогосподарств, особливо у середніх містах, виснажена остаточно. Неплатежі зростатимуть – комунальний колапс в ряді громад відвернути неможливо.

"Оптимізація" мережі медичних закладів призводить до позбавлення можливостей лікування дедалі більшої кількості людей. Держава у такий спосіб знищує власний соціальний капітал. Це на тлі хамських цифр, передбачених проектом бюджету на забезпечення депутатів і службовців.

Соціальні протести наростатимуть. Протиставити їм можна хіба що грубу міліцейську силу, але на відміну від режимів Каддафі чи Мубарака, наш режимчик не має ідейно відданих йому бойовиків.

До речі, про це знав ще Кучма. Саме цим пояснюється та обставина, що в Україні масові протести завжди були безкровними – анімаційними.

Даруйте, забув, що збирався міркувати оптимістично. Так от: політичний клас, навіть не помітивши цього, зробив суспільству послугу, якої воно ще не оцінило. Він сам здійснив власну люстрацію.

Є така аграрна технологія боротьби з бур’янами. Поле не засівають доти, поки не проросте насіння бур’яну, а тоді переорюють, угноюють та сіють відповідну культуру. За двадцять років бур’ян піднявся – можна орати, а тоді сіяти.

Здійснення громадської люстрації не потребує законодавчого оформлення – списки тих за кого не слід голосувати можна скласти, хоч і у фейсбуку за формальною ознакою перебування на посадах – президенти, міністри, голови адміністрацій та інші керівні чиновники, народні депутати і т.д. Перелік люстраційних критеріїв можна вдосконалювати.

Тим часом, делегітимація держави політиками триватиме через їхні спроби зіграти із суспільством в наперстки за допомогою виборчого законодавства, водночас добиваючи власною клептоманією бюджетну та платіжну систему країни.

Вони:

ще намагатимуться викликати збурення на мовно-історичному, та релігійному ґрунті;

ще стимулюватимуть патріотичні почуття за рахунок Євро-2012;

ще імітуватимуть безкомпромісну боротьбу із корупцією, за якої інвестиційний клімат лише погіршуватиметься;

ще закликатимуть з екранів до єдності, ведучи відчайдушну боротьбу під килимом за рештки електорату.

Життя минатиме. Точніше, швидко наставатиме новий час – те, що зветься майбутнім. Україна не мусить взяти їх туди із собою.

Костянтин Матвієнко, для УП



powered by lun.ua
5% виборців про яких ви могли забути
ЛГБТ-спільнота зазвичай частина соціального конфлікту, а не особистого.
Чи готова українська система освіти до STEAM?
Саме STEAM може вирішити дуже актуальну сьогодні проблему втрати інтересу у молодого покоління до навчання.
Крим має здобути свободу, а Україна – повернути свої території
Наша маленька Батьківщина має отримати свободу! А Україна – повернути свої території. І зробити це можливо тільки одним шляхом – шляхом відновлення права на самовизначення, створення у конституційному плані ще до того моменту, як Крим буде деокуповано, кримськотатарської національно-територіальної автономії, відтворення її парламентських інститутів на материковій Україні.
Чи зняла Рада Європи санкції з РФ? 5 питань про рішення у Гельсінкі
Росію не повернули в ПАРЄ, проте рішення Комітету міністрів - це позитивний розвиток подій для РФ. Проте нашим опонентам ще треба пройти довгий і складний шлях. А ми будемо гальмувати їх рух.
Помиритися та перемогти: чому Києву потрібна нова стратегія в Центрально-Східній Європі
У відносинах Києва з Варшавою, Будапештом та Бухарестом потрібні зміни в підходах та стратегії. І зараз слушний момент для цього. Україна має шанс для перезапуску відносин із сусідами.
Чому прокуратура Криму переслідує померлих очільників радянського режиму?
Не говорити про те, що є винні, це все одно, що сказати, що не було геноциду, не було жертв, не було злочину. (рос.)
Не так все у нас погано з культурою, якщо порівнювати з Європою
Чи читають українці книжки, як часто відвідують культурні заходи та яким чином задовольняють свої культурні потреби?