Порядок дня опозиціі

25 переглядів
Вівторок, 18 жовтня 2011, 16:16
Ірина Геращенко
уповноважений президента з мирного врегулювання конфлікту в Донецькій і Луганській областях, перший віце-спікер Верховної Ради

Балакучий кримський водій, що вересневого дня мчав мене з сімферопольського аеропорту на щорічну ялтинську конференцію YES, завів вічну пісню про політику.

"Знаете, я Юлю не люблю, никогда за нее не голосовал, но сейчас так хочу, чтобы ее выпустили! Вот она этим гадам врежет! Только она может им врезать, это уж точно. Понимаете, мы им верили, они же нас на чем развели - будет там русский язык, дружба с Россией… А я и укрАинский понимаю, мне лишь бы жить за что было. А тут воровство-кумовство, работы нет; вот, туристы уедут, и что мне с семьей делать с их русским языком? Знаете, при Ющенко не хуже было. А лучше всего – при Даниловиче! Вот за Кучмой мы очень жалем, стабильность тогда была и порядок", - годинна політінформація від таксиста краще за будь-яку соціологію давала повний зріз настроїв пересічних кримчан.

Три вересневі дні на півострові, спілкування з покоївками в готелі, офіціантками в ідальні,продавцями в крамничці наводили на думку, що у партіі влади справи в базовому для неї регіоні кепські.

Сьогодні, коли стає очевидним, що Юлю не випустять, бо брутальна помста перемогла залишки здорового глузду, а влада вперто сподівається перечекати обурення Заходу, мовляв, покричать і заспокоються, куди ж вони без Украіни; чомусь все частіше згадується та розмова з кримським таксистом, що всю дорогу обурювався кожному біл-борду з "царським" портретом.

Юлю не випустять і тому, що "сильні професіонали" у страших снах бачать, як в перші ж хвилини своєі свободи вона скаже все, що бальзамом поллється в душі водіів, які годинами чекають проізду вельможних кортежів, пенсіонерів; підприємців; афганців; вчителів і студентів; власників 100-та доларів, що ганяють містом в пошуках ксероксу; шахтарів; киян, яким просто цікаво знати, за скільки Черновецький вирішив питання своєі вічноі відпустки; і навіть самих регіоналів, які не так собі уявляли життя після перемоги-2010, але через свій радянський ментальний переляк бояться й слово писнути проти лініі партіі.

Не схоже, аби посадка особистого ворога всіх останніх украінських президентів згуртувала самих ПР- івців і "регіональний" електорат. Кайф від печерського вироку отимують хіба що "зірка ТБ" Інна Германівна та сумнозвісний "офіцер" Калашніков.

І величезною помилкою "партіі влади" є переконання, що арешти колишніх урядовців турбують виключно збочений на демократіі Захід та вузький прошарок заполітизованих украінців. Насправді, ці судилища рано чи пізно стануть політичним вироком для ПР і іі лідера, адже Луценко в клітці чи Тимошенко в СІЗО аж ніяк не тягнуть на реформи, але саме цим процесам присвячується левова частина енергіі всієі влади.

Очевидно, що розчарування у вчорашніх фаворитах Криму і Донбасу сьогодні є надвичайним. Але чи варто опозиціі радіти з цього і розраховувати на автоматичний перетік протестних голосів, на підтримку тих, хто прозрів і відвернувся від "команди професіоналів".

Тішитися, що стрімке падіння рейтингу не врятує ані адмінресурс, ані фальсифікаціі, ані телевізійна блокада опозиціі, і люди таки проголосують за нові обличчя? Не факт...

Той самий таксист сказав, що прийняв тверде рішення: більше на вибори він не піде. Ні за що, бо вже нікому не вірить. Тому що не бачить реальноі альтернативи нинішнім можновладцям і не знає, хто в опозиціі здатен запропонувати кримчанам щось, окрім чергових обіцянок чи критики влади.

Тим часом численні лідери нових проектів продовжують виборювати право "першого серед рівних і головного проти вчорашніх", витрачаючи на це безцінні час і запал, які вже давно варто спрямувати на реальні переговори по об'єднанню, зближенню позицій, чесній розмові про ситуацію в антивладному таборі.

Чи готові моі колеги по опозиціі, які претендують на лідерство, дійсно відмовитися від пострадянськоі кулуарноі політики, інтриганства і кон'юктури, від партійноі авторитарності, передвиборчого популізму, вождізму і чванства? Стати новими не за віком, а за суттю і змістом, європейцями не за манерами, а за своім іством?

Хотілося б вірити, що так, але для того негайно потрібне реальне переосмислення ситуаціі і усвідомлення власноі відповідальності кожного з нас, тих, хто не став "тушкою", не зневірився, не опустив руки відносно наших дій і кроків, слів і заяв.

На тій самій ялтинській конференціі найсучаснішим політиком виглядав, насправді, 88-річний Шимон Перес, чия блискуча промова про філософію світоустрою і виклики часу змусила залу аплодувати йому стоячи, згадати Чехова і Шекспіра, та й взагалі замислитися про важливість постійноі самоосвіти і роботи над собою.

Та якщо від украінських можновладців, які продовжують жити вендетою шекспірівських Монтеккі- Капулєті, ніхто й не очікував сенсацій чи одкровень, то на виступи нових лідерів була особлива надія.

На жаль, саме ця дискусія стала найбільшим розчаруванням форуму. Спочатку європейці з іронічною посмішкою спостерігали за охоронцями, що в крихітному Лівадійському дворику проторювали дорогу деяким демократам. Потім з болем і розчаруванням дивилися, як люди одного покоління і начебто одних переконань з кам'яними обличчями сиділи поряд на сцені, і кожен говорив про своє. Хіба що Віталій Кличко пообіцяв бути лаконічним, аби залишити час для виступу іншим, бодай в такий спосіб продемонструвавши повагу до колег.

Сьогодні украінці і наші зарубіжні партнери все серйозніше замислюються, хто з наших політиків дійсно готовий жити за правилами цивілізованого світу, а не гратися з ними. Бо ж європейський лоск не є ознакою демократичності, а знання європейських мов ще не означає, що ти говориш із Заходом однією мовою.

Вже майже рік, як за гратами знаходиться вчорашній перший номер списку НУНС Луценко, пішов третій місяць арешту Тимошенко. І якщо сьогодні опозиція не згуртується - не навколо якогось лідера чи партіі, а навколо захисту європейського вектору Украіни, іі незалежності, демократичних свобод і верховенства права, - очевидно, що колишніх урядовців чекатимуть ще довгі місяці ув'язнення, а Украіну - важкі часи і міжнародна ізоляція.

Відповідальність за це лежатиме не лише на владі, але на кожному з нас. Бо ж хто як не оцінює роботу Луценка-міністра, та в день його арешту ми всі мали бути в Печерському суді. Але ж дехто з опозиціонерів за рік не знайшов години зайти - підтримати свого колегу.

А після серпневого ув'язнення екс-прем'єрки навіть іі рідна фракція не спромоглася зібрати голоси для позачерговоі сесіі ВР, тим самим втративши ініціативу і час для публічноі критики влади.

Сьогодні наші західні партнери використовують будь-яку можливість особисто

донести президенту Януковичу своє занепокоєння вибірковим правосуддям в Украіні. Тим часом лідери опозиціі за 18 місяців правління Віктора Федоровича не змогли добитися жодноі зустрічі (принаймні, публічної), аби висловити свою позицію щодо ситуаціі в краіні. Очі в очі, а не через ТБ, заявити про несприйняття репресій і відходу від демократіі.

Чесно, не знаю, наскільки конструктивною є позиція, що з цим президентом немає про що розмовляти. Он же ж Баррозу, Ештон, Коморовський, Бузек розмовляють (правда, поки що дійсно безрезультатно).

Проте вирішення наших внутрішніх украінських проблем навряд чи можна перекладати на європейців, змінити поведінку цієі влади та і саму владу можемо тільки ми самі. Для цього лише потібно працювати разом.

Думаю, що домогтися звільнення наших колег та їх участі у майбутніх виборах можемо, насправді, тільки ми самі, ніхто більше.

Сьогодні часом здається, що машина часу перенесла мене в 2001 рік, коли справа Гонгадзе, вміло кимось зрежисована і втілена в життя, на багато років відкинула Украіну від Європи в обійми Росіі. Сьогодні руки Кремля вже чекають Киів і ті обійми можуть стати зашморгом.

У 2001 році опозиція не змогла об'єднатися, вона спромоглася на це лише 2004, коли краіна втрачала керованість і суверенітет. Невже ті недавні уроки вже призабуті?

Чому я публічно розмірковую про роль і місію сучасноі опозиціі? Тому що хочу вірити в мудрість і європейськість своіх колег, в іх інтелектуальний потенціал і моральні якості, готовність до командноі гри і вміння спілкуватись без подвійного дна.

Тому що багатьох з них щиро шаную і сподіваюся на їх готовність бути лідером чи підставити лідеру плече заради спільноі перемоги. І сьогодні насправді друге питання, хто має з часом стати тим визнаним лідером.

Кожна опозиція рано чи пізно стає владою і дуже хочеться, аби цього разу вона зайшла на Банкову і Грушевського зі справжньою програмою реформ, а не списком " вчорашніх", яких треба посадити.

Тому що як і мільйони украінців я не хочу, аби кожна наступна влада була гірша а попередню. Украіна заслужила кращого.



powered by lun.ua
Реклама:
Донбас без шахт: що думають мешканці?
Залежність міста від шахти є недоліком, а шукати альтернативи вугіллю треба разом із місцевими.
День Подяки з українським смаком
До Дня Подяки ми зробили невелику оповідь про традиції свята в родинах української діаспори третьої хвилі.
"Бога ради, подбайте про наших близьких"
Цьому щоденнику Роберта Скотта судилося стати класичним документом доби героїчних досліджень Антарктиди. Рівно 110 років по тому ви маєте змогу пліч-о-пліч із британцем пройти весь шлях до південного полюса і назад, читаючи його записи день у день, у режимі реального часу.
Як доброю справою надати монополію "Укрпошті"
Як вплинуть зміни до Податкового кодексу про збільшення вартості товару для міжнародних поштових відправлень на процес реформування в Україні.
Чому жінкам на Донбасі небезпечно не лише через обстріли
Про домашнє насильство в Україні говорити все ще негоже, традиційно це вважається приватною справою, яку "не виносять із хати". Іще більше ризиків заявляти про насильство вдома – у жінок в зоні бойових дій на сході.
100 мільйонів гривень на молодіжні проєкти. Як їх отримати? 
Як залучити молодь до суспільних процесів? Де їй змістовно проводити дозвілля? Де отримати фінансування своїх ідей та ініціатив?
Карантинні заходи, або Як заощаджують українці під час пандемії?
З початку пандемії 34% українців втратили частину регулярного доходу, 8% — увесь дохід і лише 1% мали зростання доходу. Чи стали тримати менше грошей в банках?