Реформи − необхідні…, але чому ж вони не відбуваються?

53 перегляди
П'ятниця, 21 жовтня 2011, 15:16
Любомир Гузар
Архиєпископ Любомир (Гузар)

Упродовж останнього року було багато розмов про різні реформи. Водночас у державних відомствах були прийняті відповідні рішення для їх здійснення.

Тематика реформ була сприйнята по-різному: дехто твердив, що вони необхідні й доцільні, а інші, що вони є тільки ознакою слабкості державного устрою. Одне слово, їх розцінювали, як часто в нас буває, за політичними критеріями.

Як показує історія, у кожній людській спільноті раніше чи пізніше виникає потреба реформ, тобто повернення до основ та первісного правопорядку (тут йдеться тільки про добре продумані, вивчені, справедливі та реально здійснимі реформи. – Авт.). Бо ж людська природа схильна відступати від первинних намірів, властивих начал.

Можливо, багатьох читачів цих рядків здивує чи, навіть, шокує старе прислів’я щодо реформ, яке стосується не світської, а церковної спільноти. Воно звучить так: Церкву треба постійно реформувати.

Невже так можна говорити про Божу установу? Вивчаючи сутність та історію Церкви, дізнаємося, що вона є боголюдською інституцією: в ній є Божі елементи, але вона існує для людей і серед людей.

Те, що від Бога, є вічним і не потребує реформ, а те, що людське – підлягає реформам через людську мінливість і неміч.

Отже, за нормальних обставин не треба легковажити проведенням реформ, бо в цьому немає нічого особливого, негативного.

Чому ж існує протистояння реформам? Це може мати суб’єктивні або об’єктивні причини.

Суб’єктивні причини – лінивство і недбалість тих осіб, які відповідають за виконання реформ. Об’єктивні причини пов’язані із самими реформами: вони можуть бути складними, такими, що передбачають великі зміни та жертви, а ще можуть бути непродуманими, популістськими, так би мовити "політичними".

Ще важливою об’єктивною причиною може бути те, що народ на підставі гіркого досвіду не має довір’я до влади, яка запроваджує реформи, небезпідставно вбачаючи в них цілі, які служать не народові, а тільки поодиноким особам чи групам.

Не можна оминути такого загальновідомого факту, до якого ми не можемо бути байдужими, що задекларовані чи проголошені реформи не відбуваються.

Не беручись аналізувати причин такого явища (нехай цим займаються компетентні особи), поставлю собі запитання: чи можна зарадити такому явищу і як це зробити? На мою думку, є чотири взаємопов’язані підходи, які допомогли б виправити таку ситуацію.

1. Потрібно дуже чітко та прозоро представляти народові користь від конкретної реформи, особливо непопулярної.

Влада, зокрема та, що не втішається довір’ям народу, повинна докласти зусиль, щоб аргументовано переконати втомлений популістськими програмами народ, що її рішення є оправданими.

2. Не забуваймо, що навіть у розвинених суспільствах існують системи контролю.

Вище ми згадували про Церкву, яка завжди потребує реформування. Церква має дуже добре вироблену систему перевірки.

Наприклад, правлячий єпископ візитує кожну церковну громаду щонайменше раз на п’ять років, а місцевий протопресвітер (декан) перевіряє стан справ у кожній парафії свого округу принаймні раз на рік. Натомість, як нам відомо, державна влада не здійснює нормального контролю, хіба суто "політичний". А для здійснення запланованих реформ потрібно проводити на державному та місцевому рівнях справедливі перевірки.

3. Треба нагадувати тим, хто має здійснювати реформи, що саме від них залежить ефективність цього процесу. Адже якщо до сьогодні не відбулися великі зміни в житті народу, то це через несумлінну роботу відповідних осіб та установ.

4. У демократичних суспільствах діяльність осіб, яким доручена влада, контролюють самі громадяни.

Несумлінних виконавців, які або нічого не роблять, або діють лише для власної чи групової користі, публічно називають, на ім’я та прізвище. А таку інформацію громада добре запам’ятовує, і не допускає до повторного врядування осіб та партій, які їй належно не служать.

Демократичний устрій у такий спосіб відсторонює осіб, які незадовільно виконують свої обов’язки, або ж принаймні «підганяє» до праці тих, хто відстає. Думаю, що саме цього нам потрібно.

Архиєпископ Любомир (Гузар)



powered by lun.ua
Реклама:
Як реформувати залізничні пасажирські перевезення
Через карантин "Укрзалізниця" втратила дві третини пасажиропотоку. Дефіциту вагонів немає, тож це час, щоб експериментувати з напрямками.
Що не так з українськими санкціями і чому Україні потрібен новий закон
Наш санкційний механізм може виглядати потужнішим за європейський, втім на практиці стан справ абсолютно інший. На жаль, існують проблеми та серйозні прогалини в нашому санкційному механізмі – майже відсутній механізм моніторингу та відповідальність за порушення.
Трудове законодавство: реформування з тимчасовим результатом
Питання змін українського трудового законодавства стоїть вже більше двадцяти років, але жодна влада досі не спромоглася на системні реформи.
Жінки – ключ до миру. Вони мають бути почуті та побачені
З моменту прийняття Резолюції значно збільшилась кількість жінок та жіночих груп у перемовинах, які виконують роль офіційних посередників або підписантів, а також почастішало вживання гендерно-чутливої мови у мирних угодах. Втім, прогрес відбувається надто повільно.
15 років в українському IT: через "граблі" до зростання
Падіння та злети української IT-галузі і плани на майбутнє. (рос.)
Чи справді українці такі толерантні? Як наші соцмережі реагували на #BlackLivesMatter
Міф про толерантне українське суспільство, яке органічно приймає представників будь-яких націй та рас, на жаль, дуже легко спростувати. Ми побачили це, дослідивши суспільну дискусію щодо руху BlackLivesMatter та протестів у США у травні-червні 2020 року.
Що залишилось після отих ваших майданів?
"Що залишилось після отих ваших майданів?" — це питання я досить часто чув раніше.