Вірним курсом ідете, товариші путінці!

Четвер, 06 жовтня 2011, 15:33
Сергій Грабовський
для УП

У книзі одного із знаних російських дисидентів-правозахисників Володимира Буковського "І повертається вітер..." поміж іншого розповідається про дуже цікавий епізод совєтської історії 1960-70 років, на який зазвичай не звертає уваги когорта професійних дослідників та авторів підручників: про так звану "економічну опозицію" та масові економічні судові і позасудові розправи.

Про що йдеться?

А про те, що планова економіка Союзу ССР виживала лише за рахунок того, що в неї повсюдно були вкраплені структури, які діяли на основі приватної, а тому нелегальної ініціативи. Один із співкамерників Буковського, підпільний мільйонер, так розповів про початок своєї кар’єри:

"Начал я с того, что стал использовать для левой продукции отходы, которые все равно выбрасывали. Потом усовершенствовали оборудование, технологию, производительность повысилась, а прибыль стали делить между собой – с этого-то все и началось. Потом оказалось, что мы не одни такие, что весь хозяйственный мир работает так же".

Весь чи не весь, а значна частина – безумовно.

"Помню, сидел со мной мужичок, - згадує Буковський, - все преступление которого сводилось к нормальному коммерческому посредничеству, и никому он вреда не причинил. Он приезжал на угольную шахту и предлагал за умеренную плату убрать с территории шахты горы шлака.

Директор был счастлив: за эти горы шлака он уже получил не один выговор от начальства. Да и мешают.

Затем мой мужичок ехал в колхозы и предлагал председателям дешевый шлак для коровников. Те тоже были счастливы. Тогда мой сокамерник брал колхозные машины, мужиков и ехал убирать шлак с шахты.

Всем было хорошо, все стороны были в восторге, одним махом решалась масса хозяйственных проблем, и только мой предприимчивый сосед получил в результате шесть лет тюрьмы".

У камерах Лефортовської в’язниці, вважає Буковський, загинув у 1960-70 роки цвіт економічної думки та кращі промисловці Росії. Залишилися дрібні пройдисвіти та інтегровані в обслуговування партноменклатури лакузи.

"Удивительное дело, – продовжує він, - увлеченные проблемой интеллектуальных свобод, не заметили мы, что в 60-70-е годы власть фактически пыталась уничтожить экономическую оппозицию в стране, зарождающийся подпольный капитализм. Тогда и наверху существовала оппозиция - так называемые экономисты, или менеджеры.

Никакой особой теории у них не было, и все их предложения сводились к одной очень простой мысли: чтобы развивалась экономика, нужно платить людям деньги за их труд, настоящие деньги, не сковывать до такой степени хозяйственную инициативу аппарата управления. Даже с марксистской точки зрения - первичная экономика, а не идеология".

Виходячи з цих елементарних речей, на початку 1960-х були розпочаті економічні експерименти, що базувалися на матеріальній зацікавленості працівників та раціональній організації виробництва.

Результати були вражаючими. Проте ці результати засвідчували й інше: для ефективного господарювання, для небаченого економічного стрибка партійне керівництво економікою зайве, воно заважає нормальному розвитку господарства.

І після нетривалої боротьби серед верхівки номенклатури не тільки на нелегалів-"цеховиків", а й на керівників цілком легальних структур впали репресії:

"В середине 60-х годов по всей стране возникли клубы "Факел" - добровольные сообщества технической интеллигенции, которые на договорных началах выполняли заказы на технические проекты, внедрение новой техники и рационализацию.

Те же самые инженеры и научные сотрудники, которые днем в своих НИИ и КБ за зарплату не могли осуществить этих проектов, - в свободное от работы время, самостоятельно, без парткома и профкома, но за хорошую плату, делали это отлично, в рекордные сроки и принося государству многомиллионные прибыли.

В семидесятые годы, в разгар разрядки и импорта западных капиталов и технологии, все до одного эти клубы были закрыты, а руководители их сели в тюрму".

У середині 1970-х, пише Буковський, усе закінчилося, - а разом із тим совєтська економіка увійшла у смугу стагнації і занепаду, від краху її рятували тільки отримані від експорту енергоносіїв та іншої сировини шалені кошти.

Тим самим був утрачений історичний шанс трансформації планово-тіньової економіки у цивілізовану змішану, з якої б ніколи не постала та кланово-олігархічна потвора, що ствердилася після розпаду Союзу на значній частині постсовєтського простору.

Адже у 1960-70 роки не лише саджали, а й розстрілювали за те що "цеховики" незаконно будували для своїх робітників безплатне житло і платили їм великі гроші. Завдяки зусиллям "органів" та партії таких диваків після середини 1970-х не залишилося...

Оці історії часів правління Леоніда Брежнєва згадалися мені, коли на московському телеканалі "Дождь" на запитання про можливий застій після повернення Путіна до Кремля путінський прес-секретар Дмитрій Пєсков відзначив, що в добу Брежнєва країна, мовляв, багато чого досягла:

"О "брежневизации" так говорят люди, которые вообще ничего не знают о Брежневе. Брежнев – это не знак минус для истории нашей страны, это огромный плюс. Он заложил фундамент экономики, сельского хозяйства".

Був застій, додав Пєсков, але недовго, наприкінці правління Брежнєва, от він і запам’ятався. А так, в інші роки – йшов успішний розвиток.

За рахунок чого і кого йшов такий-сякий розвиток у перше десятиліття правління "бровеносного" генсека – про це написав Буковський. Ну, а хто не вірить якомусь там антисовєтчику, для того московські "Ведомости" підготували відповідь Пєскову із посиланням на об’єктивні наукові джерела.

"По данным ИМЭМО РАН, в 1980 году советские предприятия тратили на единицу готовой продукции в 2,1 раза больше электроэнергии, в 1,8 раза больше стали, в 2,3 раза больше цемента и в 7,5 раза больше удобрений, чем американские. Косыгинско-брежневская индустриализация не привела к существенному росту производительности труда.

Экономист Валентин Кудров отмечал, что в 1963 году средняя производительность труда в промышленности в СССР составляла 35% от уровня США, а к началу 1980-х годов снизилась до 27%...

Благодаря искусственной концентрации капитала в нескольких произвольно отобранных государством сферах экономический рост некоторое время действительно был высоким.

При относительно невысоком экспорте нефти рост валового национального продукта в 1966-1970 годах достиг 21%. Но позже темпы роста снизились: 13% в 1976-1980, 9% в 1976-1980.

В брежневские годы добыча нефти выросла почти в 2,5 раза — с 243 миллионов тонн в 1965 году до 591 миллиона тонн в 1982, резко увеличилась и добыча газа. (Кстати, за последние 11 лет Россия ничем подобным похвастаться не может.)

Но тот рост был неустойчивым, искусственным – за него страна и расплатилась крахом. Про брежневское сельское хозяйство Песков лучше бы не упоминал. Число горожан, которых добровольно-принудительно привлекали на сельхозработы, выросло вдвое до 15 миллионов человек в год.

Но за 17 брежневских лет СССР, производивший в 16 раз (!) больше комбайнов, чем США, лишь трижды обеспечил себя зерном. Страна продавала нефть и золото, покупая на вырученные деньги хлеб (в одном 1981 году на импортное продовольствие было потрачено $21 миллиарда)".

У всьому цьому мене тішать як несповідимий ідіотизм наближеної до Путіна особи, так і професіоналізм і тверезість цілого ряду російських журналістів та науковців.

Нічого не маю проти того, щоби "кремлівські чекісти" дружно крокували у майбутнє, взявши за взірець часи "дорогого Леоніда Ілліча".

Власне, вони вже роблять це – і вторгнення в інші країни мало місце, і боротьба з інакодумцями наявна, і економічні судилища ми мали можливість спостерігати, і відповідну трансформацію державних телеканалів, і експорт нафти та газу як основу державних доходів...

А тут ще й амбітний план Путіна щодо Євразійського союзу... Одним словом, крах путінської Росії впевнено наближає вона сама.

Те ж, що попри все є у Росії розумні люди, вселяє надію на побудову ними після цього краху нормальної держави на місці монструазної імперії – хоча це, звісно річ, буде нелегко.

powered by lun.ua
powered by lun.ua
Є-петиція – є результат
Самі по собі електронні петиції нічого не вирішують – рішення ухвалюватимуть депутати. Проте це зручний спосіб заявити про свою проблему, залучити однодумців, запропонувати шляхи її вирішення.
Насіров і Антикорупційний суд: юридична пастка нового закону
Чому, власне, так турбується НАБУ? І в них, і в майбутнього складу суддів Вищого антикорупційного суду роботи не бракуватиме.
"Гомофобія" дружини Турчинова: звертайте увагу на проблему, а не прізвище
Рано чи пізно вулицями Києва пройде справжній марш за реальну Рівність. Але для цього потрібно вирішити проблеми з правом на життя, забезпечити доступ до медицини, питної води, освіти, справедливий суд…
Гаврилівські курчата покарають своїх власників
Хто захистить право жителів Вишгородського району на безпечне довкілля після скандалу з могильниками компанії "Агромарс"?
Коли квоти безсилі: як українська курятина налякала Євросоюз
Український експорт виявився досить успішним та конкурентним на ринку ЄС і проти нього вже почали боротися.
E-commerce під кіберзагрозою: як захиститися від атак
Для кіберзлочинців нема кордонів — їх мішенню може стати будь-який сайт. Стовідсоткової гарантії захисту не існує.
Музей на Поштовій – місце сили для всієї України, а не кут у торговому центрі
Музей на Поштовій може стати таким місцем, де сплететься історія і геополітика, де Україна буде не "молодшим братом", а спадкоємицею Київської Русі. (рос.)