День Свободи – 2011
Лист із тюрми №12
Майдан 2004 року залишається найважливішою подією сучасної історії України. Його досвід і уроки і надалі визначають перспективу нашої країни.
Перший і найважливіший урок Майдану – в тому, що він довів здатність українського народу ламати плани олігархів і самостійно обирати свою долю.
Саме це так лякає нинішній секонд-хенд при владі. Ще рік тому вони бадьоро демонстрували впевненість у всесильності грошей, брехні і жандармерії.
"Страх – сильное чувство", - каркав Азаров.
"Вот кто только попадется под кулак - только брызги полетят. Через два дня только кто-то попадется - не унесет ноги, закопаем", – обіцяв Янукович.
Маючи на меті тотальне розграбування і так небагатої країни, ідейні нащадки тоталітарного минулого звично робили ставку на страх. Зрада Ющенка, продажність парламентських "тушок" і місцевих перевертнів, дозволяла їм вірити, що наш Майдан був випадковістю. У першу чергу, били саме по ньому.
У той час я не виїхав з країни і обрав неминуче ув’язнення, бо вважав обов’язком польового командира революції довести, що не все продається і не всі бояться.
Час показав, що так само вчинили безліч порядних людей, які не злякалися, не прогнулися і не змінили переконань.
Через рік, проведений у тюремній камері, я щасливий тим, що Майдан, зраджений демагогами і пристосуванцями, вистояв у непокірних душах українців і знову заговорив по всій Україні.
Акції підприємців, студентів, афганців, чорнобильців, громадських активістів на Сході і Заході України набирають сили. Об’єднання людей в акціях захисту своїх прав ще не має політичних гасел, але лякає команду Януковича більше за суворі попередження ЄС чи пафосні слова парламентської опозиції. Народ не злякався і страх бумерангом вдарив по можновладцям.
Репресії проти інакомислячих, заборони мирних зібрань на День Незалежності і День Свободи, високі паркани і небачені заходи охорони видають паніку і страх влади перед перспективою нового Майдану.
Балачки про псевдоуспіхи псевдореформ вже нікого не обдурюють. Фактом стала нездатність режиму Януковича і його Партії регіонів забезпечити економічні і моральні стандарти життя країни. І тому він приречений на відсторонення від влади.
Усвідомлюючи це, важливо пам’ятати другий урок Майдану, який довів небезпеку сподівань суспільства на красномовного політика-месію. Гіркою ціною спаплюжених в зрадах і міжусобній боротьбі п’яти помаранчевих років ми тепер знаємо, що новому Майдану має передувати самоорганізація громадських структур, публічне обговорення і розробка плану реформ та формування цілісної команди, здатної на зміну країни.
Така перспектива не дуже влаштовує тих в опозиції, хто звик приходити до влади з кулуарів українського політичного тераріуму. Останні події по зміні виборчого закону демонструють їх стару ставку на самопроголошених героїв-спасителів на чолі закритих партійних списків.
Хочу розчарувати спонсорів будь-яких модернізованих варіантів Ющенка: нового демократичного лідера не вийде привезти на Мерседесі під сцену Майдану після доби очікування людей. Народний лідер вже буде там, він вийде або з протестного намету, або з тюрми, але не з партійного офісу.
Країна змінилася. Сьогодні Майдан готується не тільки змінювати режим, як у 2004-му, але і контролювати формування і дії нової, найнятої ним влади.
Все це належить зробити тим, хто сьогодні святкує День Свободи. Відійшла в минуле і перша ейфорія Майдану, і розчарування та песимізм наступних років. Минули сподівання на автоматичну перемогу демократії і пошук причин поразки.
Нині – час внутрішньої роботи суспільства перед наступним кроком вперед по тій дорозі, яку мільйони людей відкрили на Майдані 2004-го року.
Зі святом!
Юрій Луценко, Лук’янівське СІЗО, 22.11.11
