Демократи на словах та зраджені люди

Вівторок, 22 листопада 2011, 17:31

Мало хто знає, що в далекому російському Мурманську, у далекому 2004-му році, голова місцевої української громади Наталя Литвиненко-Орлова із ще одним українським активістом, з помаранчевим прапором у руках влаштували в центрі міста пікет, де роздавали роздруківки, такий собі самвидав, з альтернативною – до кремлівської пропаганди – інформацію про події в Україні.

Тоді, у далекому 2004-му, ще в багатьох російських містах українці, не дивлячись на тиск, і не лише моральний, публічно заявляли про свою національну, громадянську позицію.

Ставка Кремля на Януковича й боязнь програти навіть примусили тимчасово поставити громадян України вище за вітчизняних у правовому плані: українці отримали можливість перебувати в РФ 30 днів без реєстрації. Тоді як за російськими законами кожен громадянин зобов'язаний встати на облік у місцевому відділені міліції протягом трьох діб.

Можливо, уперше в житті відчувалась справжня гордість за Україну, за здатність її народу боротися за кращу долю.

Хоч тоді вимовляли "помаранчеві" із презирством, проте в словах спостерігалася повага й, навіть, страх за долю сучасного російського "самодєржавія". Путінське оточення почало кліпати одну за одної молодіжні організації, підвищувати стипендії, заганяти в лави "Єдиної Росії" відомих музикантів, акторів, спортсменів, щоб усі вони разом ненароком не вийшли на Червону Площу.

Українці марили про європейське майбутнє. Про геополітичне домінування в СНД, як пророкували деякі політологи. Про західну демократію з високим добробутом та рівнем життя.

Вони вірили, що торжество закону на Майдані – трансформується в покрокову зміну правової й судової систем, а з ними – і правоохоронної. Проблеми, які почалися з перших же днів, списували на природні пертурбації та результат ломки попередньої збоченої державної системи.

Але за тижнем тягнувся місяць, а за місяцем – рік. А змін усе не було. Щоправда, крім окремих сфер – свобода слова, релігійна свобода тощо.

Тоді ніхто не міг собі уявити, що переможець Ющенко перетвориться на політичного лузера з рейтингом підтримки на рівні соціологічної похибки. Що "залізна леді Ю" сидітиме в тюрмі, як і деякі її партнери по революції. А на Банковій пануватиме фальсифікатор із кримінальним минулим.

Так звані "лідери" Помаранчевої революції виявились не більше ніж дрібними кон'юнктурниками та обмеженими людьми, які прагнули за рахунок протестної хвилі реалізувати власні політичні та бізнесові амбіції.

Ющенко, Тимошенко, Луценко тощо виявилися демократами на словах. І то – десь у країнах Європи та Північної Америки.

Удома вони з радянським завзяттям покращували показники корупції, зловживання владою, правового безправ'я.

Замість побудови функціонуючих соціальних ліфтів, прозорих правил рекрутування і зміни еліт, ми отримали протекціоністську модель кращих зразків радянської номенклатури.

"Помаранчевим" вдалося на практиці реалізувати тезу британського критика Семюела Джонсона: "Патріотизм – останній притулок негідника", коли власна нездатність або небажання вирішувати питання національного рівню й стратегічної важливості – прикривалися патетичними словами про Україну, націю, свідомість, історію, мову...

Саме "помаранчеві" породили так званий "феномен Януковича" – людину, яка б у цивілізованій країні після настільки масштабного скандалу, у кращому випадку, закінчила своє політичне життя десь у власній резиденції, бавлячись у гольф, карти та інші іграшки.

Йому для президентства не потрібно було ані виразної програми, ані успішних прикладів із власної політичної кар'єри. Достатньо було сидіти й чекати поки Ющенко, Тимошенко й решта перегризуться між собою та будуть поглинені створеними проблемами.

За сьогоднішній жахливий, ганебний стан України винен не Янукович або "донецькі".

Весь тягар провини лежить на Ющенко та Тимошенко з їхнім оточенням.

Тому єдине корисне, що вони можуть зробити для України та українців – це припинити свої спроби залишитися в політичному просторі й покаятися перед тими, хто їх підтримав – покаятися за скоєний гріх.

Гріх, що полягає в зраді сподівань. Зраді ідей. Зраді мрій. Зраді революції та людей.

Тільки коли Ющенко, Тимошенко та їхнє оточення стануть "перегноєм" для нової еліти, готової взяти на себе відповідальність за майбутнє нації, наступить просвітлення в цій державі.

Микола Малуха, спеціально для УП

Як стимулювати повернення українців з-за кордону після війни

Підтримка тим, хто надихає світ: як ЄС допомогає українцям

Усім ФОПам, волонтерам та працевлаштованим в Україні хочуть дати відстрочку від призова

Втеча бізнесу: як переконати українські компанії не переїжджати до ЄС

Посіпаки Кремля в парламенті і доступ до держтаємниці

Як буде працювати третій механізм конфіскації майна росіян