Не махайте руками!

Четвер, 24 листопада 2011, 15:08

Стара помітно згорблена жінка у вицвілому довгому сірому плащі, у такій же сірій хустині та перекривлених великих чоботах, ледь кульгаючи зайшла з поля на міську вулицю. Гірко задумана жінка несла в руці чорний кульок, поверх якого біліли пластикові пляшки з-під пива чи води, заповнені ранішнім молоком.

Так кожен день із року в рік.

Усе ні її плечах, онучка закінчує школу, зять – пияк, дочка на заробітках. Чоловік, отримавши першу пенсію, давно помер.

Раптом до неї із сильним гавкотом і вискаленими гострими зубами підбіг рижий собака. Від переляку стара жінка заклякла, а по всьому її тілу пройшов моторошний холод. Зла некрасива морда хтозна якої бійцівської породи от-от накинулася б на стару... Коли б не вигук господині, яка виплила з-за рогу будинку, розмальована як каравела.

– Жанно, до мене, – з явною похвалою в голосі, гордо сказала із шиком, по-молодіжному одягнута пофарбована блондинка, років під 50.

– Як я перелякалася, жіночко. А чому б Вам не тримати собаку на повідку, чи, бодай, одягнути, намордника, діти ж ходять, старші люди, так і до біди недалеко, – перевівши дух, зважилася й сказала старенька із пластиковими пляшками молока.

– А Ви не махайте руками! – зухвало, із притиском крізь зуби відповіла панянка кріпачці.

Процідивши це, підійшла до свого собаки, який не спускав зі своєї жертви очей, одягла поводок і потягла до під'їзду, показавши в різних ракурсах великі блискучі персні майже на кожному пальці двох рук.

– Не махайте руками! – уже якось весело, але все так же зверхньо крикнула блондинка, озирнувшись біля під'їду.

"Не махайте руками"...

Ці слова глибоко встромилися в мозок старої. Подумки вона повторювала їх цілий день.

А розфарбована 50-ти річна блондинка зайшла із собакою до квартири. Кілька хвилин подивилася новини на великому, як у кінотеатрі, плазмовому телевізорі. Нічого втішного. Юлину апеляцію планують на Андрія в грудні.

Новий податковий кодекс нічого хорошого таким, як вона, підприємцям, які все життя платили єдиний податок, не принесе, і вже не приносить. "При Юлі так не було, вона б цього не допустила. І скільки її ще будуть мучити", – думала жінка, виходячи з дому та поспішаючи відкривати свою будку на базарі.

"При Юлі так не було. Вона б цього не допустила", – весь день обговорювали суд над Юлею сусідки старої жінки – тої, на яку вранці ледь не накинувся бійцівський собака. Обговорювали, вишикувавшись у довжелезну шеренгу попри тротуар, і всі як один пропонували городянам молоко, сир, сметану. Підійшов дільничний, уже як рідний за п'ятнадцять років, чемно привітався, про щось навіть з якоюсь молодицею пожартував, зібрав свої з кожного по гривні.

Звично й буденно.

"Так і моя доня в такій же довгій шерензі жінок з усього світу, тільки з іншим товаром, уже п'ятий рік пропонує себе в далекому Мілані, а зароблених копійок ледь вистарчає на прожиття їй, і щоб ми тут не повиздихали", – подумала жінка й заплакала гіркими невидимими сльозами. Сльози текли цілий день, але яких ніхто з оточуючих не бачив на її некрасивому, перекривленому неприродною посмішкою обличчі.

Молоко й половину не продалося. Час вертати додому. Завтра її черга пасти корови.

"А ви не махайте руками" – згадалося старій.

"А я й не махала руками. Це моя кульгава нога при ходьбі заставляє мою руку відкидатися вбік..."

Андрій Ільків, Львів, спеціально для УП

Між війною та "планом Маршалла": як підтримувати економіку, поки триває війна?

Як бюрократія шкодить аграрному експорту

Утримувати фіксований курс чи відпустити

"Як на Росії" – українців можуть карати за усну образу поліцейського

Дайте бізнесу "вудку" і він нагодує Україну

Чому для економічного зростання Україні потрібно змінити структуру економіки