Справедливість і контроль

П'ятниця, 10 лютого 2012, 10:18

2011 рік у суспільному житті нашої країни ознаменувався подальшим загостренням конфлікту між представниками влади та різними верстами населення. В умовах стрімкого погіршення рівня якості життя переважної більшості громадян та водночас безсоромного збагачення "обраних", влада й політична еліта намагалися діяти, не звертаючи увагу на прискорення маховика соціального незадоволення.

Моральна деградація можновладців призвела до подальшого зубожіння людей та занепаду держави.

Масове невдоволення населення, акти громадянської непокори, акції протестів та голодування – відповідь суспільства на дії влади.

Суспільства, у житті якого не вистачає елементарної справедливості...

Чи допоможе справедливість і контроль наповнити порожні гаманці громадян?

З давніх-давен у духовному світі людства є поняття, які мають особливе значення та долю. Саме на них базуються надії багатьох поколінь людства. Серед таких ідеалів належне місце займає справедливість.

Звичайно, поняття справедливості в кожного своє. Хтось вважає несправедливим те, що його сусід живе краще, ніж він. Хтось вбачає несправедливість у тому, що не отримує винагороди за свої здібності. Хтось став жертвою неправомірних судових рішень...

У загальному розумінні, справедливість – моральна якість та чеснота, вразливість як на суспільне добро, так і на суспільне зло. Справедливість, як соціально-політична й морально-правова категорія, характеризує відповідність між практичною роллю індивідів або соціальних груп у житті суспільства та їхнім соціальним становищем, між їхніми правами й обов'язками, між вчинками й винагородами, заслугами людей та їх суспільним визначенням.

Видатний філософ Еммануїл Кант вважав, що заходи, які б забезпечували правову справедливість, мають обов'язково випереджати й підготовлювати всі інші урядові акції. Останні повинні мати за мету, скажімо, розвиток економічної самостійності населення, зростання добробуту держави тощо.

На його думку, жодна із започаткованих владою крупних соціальних реформ не матиме успіху, якщо їй не передуватиме низка строго-правових заходів, спрямованих на викорінювання "доправового" минулого, на запобігання злочинам, найбільш властивим такому минулому. Тільки повністю розрахувавшись з останнім, влада, котра діє примусом, може розраховувати на те, що її ініціатива зустріне схвалення й підтримку підданих.

Думка Канта відповідає нинішнім реаліям в Україні.

Влада розпочала соціальні реформи, змісту та цілей яких суспільство не розуміє. При цьому, постійно відчуваючи зниження рівня життя, громадяни висловлюють незгоду з непрозорими й неефективними діями влади. Не отримуючи обґрунтованих відповідей на свої питання, люди виходять на вулиці, вимагаючи змін на краще у своєму житті.

Таким є підґрунтя акцій протесту "афганців" та "чорнобильців", аграріїв і підприємців, які вважають, що позбавлення їх частини законних доходів органами влади – є несправедливим.

Своїми діями влада фактично виключає із процесів суспільного розвитку значну частину інтелектуальних, духовних, організаційних та інших ресурсів громади. Громадяни фактично є незахищеними від прийняття органами влади рішень виключно на догоду вузькопартійним або власним комерційним/клановим інтересам.

Результатом є подальше падіння довіри населення до влади та гальмування будь-яких ініційованих нею реформ, навіть і корисних.

Слід згадати, що окремі видатні історичні документи – Хартія вольностей, Білль про права, Декларація незалежності – були результатом боротьби народів різних країн саме за справедливий устрій свого суспільства.

Таким справедливим устроєм з античних часів вважалася демократія; це слово перекладається як "народовладдя".Але всі балачки щодо нібито існування в українському суспільстві певних демократичних засад чітко корелюються з відомим висловлюванням Бернарда Шоу: "Демократія – це гарантія того, що нами керують не краще, ніж ми того варті".

Враховуючи загальний стан справ у питаннях правової й соціальної політики держави, сьогодні є актуальним впровадження безпосереднього народовладдя через доручення максимальної кількості громадян до управління державою. І в цих умовах набуває особливого значення застосування такого ефективного інструменту громадської участі, як громадський контроль за діяльністю органів публічної влади та її посадових осіб, а також за недержавними суб'єктами, чия діяльність спрямована на задоволення соціальних потреб та інтересів населення.

На жаль, сьогодні можна констатувати нерозвиненість інституту громадського контролю в Україну. Це позбавляє громадян ефективного захисту своїх прав і законних інтересів, а владу – дієвого важеля вдосконалення державного управління та місцевого самоврядування.

Покликання громадського контролю – установлення оптимального балансу у взаємовідносинах влади й громади для забезпечення сталого розвитку суспільства. При цьому дуже важливим є забезпечення публічності діяльності органів державної влади. Громадський контроль є потужним фактором залучення громадян до демократичних групових процесів, що дозволяє їм набувати цінного досвіду та навичок висловлювання власної думки й реалізації власних інтересів.

Не реагування або неналежне реагування органів державної влади та органів місцевого самоврядування на такі звернення суб'єктів громадського контролю має передбачати відповідні санкції.

Корінні відмінності громадського контролю від будь-якого іншого виду контролю полягають у тому, що заходи контролю здійснюються саме громадськістю – як організованою, так і неорганізованою. У процесі здійснення громадського контролю дослідженню підлягає виконання саме соціальних завдань, безпосередньо пов'язаних із захистом і реалізацією прав і свобод громадян, задоволенням та узгодженням соціальних потреб та інтересів населення.

Головна мета громадського контролю – усунення та попередження причин, які породжують невідповідність дій органів влади встановленим вимогам, забезпечення додержання об'єктами контролю відповідних норм, писаних та неписаних.

Для досягнення результативності громадського контролю, необхідно задіяти весь арсенал наявних засобів: від соціологічних та статистичних досліджень, громадських експертиз, мобілізації діяльності органів самоорганізації населення тощо – до активних форм впливу у вигляді акцій протесту.

Ефективність громадського контролю залежить від чіткості встановлення завдань, обґрунтованості еталонних норм та якості розробки й додержання процедур його здійснення.

Аналіз нормативно-правової бази законодавства України свідчить про відсутність збалансованого й комплексного погляду на поняття громадського контролю.

Цей недолік породжує суттєві порушення принципів безпосередньої участі громадян в управлінні державою, перетворює вимоги 5-ї та 38-ї статей Конституції в декларативні та створює загрозу порушення прав і законних інтересів громадян у різних сферах життєдіяльності.

Прийняття закону, направленого на розбудову громадянського контролю, який визначив би принципи, обов'язковість і порядок впровадження громадського контролю в основні сфери суспільного життя, на моє глибоке переконання є на часі.

Застосування такого закону не допустить характерних порушень сьогодення в подальшому, усуне існуючі перешкоди на шляху реального перетворення українського суспільства в демократичне, соціальне та правове.

Тільки приділяючи достатню увагу розвитку громадського контролю, інститутам громадянського суспільства, нормам соціальної моралі й права, культурного потенціалу громадян, ми досягнемо поставленої мети.

Олексій Шевченко, голова ВГО "Контроль ради справедливості", спеціально для УП



powered by lun.ua

Допомога замість шантажу: чому перемога Байдена краще для України

Рік роботи парламенту: успіхи й провали в підтримці економіки

Люстрація після звільнення Донбасу: помста або відновлення справедливості?

Офісна нерухомість: прогнози на осінь

Книжка "Справа Василя Стуса": коментар адвоката

"Історична правда": короткий курс