Коли політичне підміняється особистим

5 переглядів
П'ятниця, 24 лютого 2012, 10:12
Олексій Краснопьоров
політолог

В Україні немає політики як такої.

Адже політика – це публічний процес, який відбувається на основі взаємоузгодження інтересів різних соціальних груп, що становлять суспільство, і ґрунтується на загальноприйнятих у суспільстві цілях і цінностях. Відтак головними характеристиками політики мають бути відкритість, колегіальність, конкурентність та загальність, у сенсі відношення процесів до всього суспільства, а не окремих особистостей.

Натомість українська політика – якщо цей термін у окресленому розумінні можна застосовувати до України – є цілком особистісною.

Вона побудована на приватних інтересах, міжособистісних стосунках і індивідуальних цілях і цінностях. Замість конкурентності ж – відкритої публічної боротьби – маємо підкилимні інтриги. Тобто політичні рішення народжуються не в публічному діалозі, а через приватні стосунки й домовленості.

Отже, в українській політиці міжособистісне повністю домінує над насправді політичним.

Аби переконатися у вірності цієї гіпотези, достатньо подивитися на логіку формування президентського оточення й призначення людей на вищі керівні посади в державі.

Віктор Янукович не оточує себе фахівцями й професіоналами – попри те, що ця теза є розповсюдженою в агітаційному дискурсі регіоналів. Він оточує себе винятково особисто відданими людьми, з якими йому комфортно працюється, і з якими він почувається зручно.

"Зручно" – як людина, приватна особа, а не як політик і приватний діяч. Це або рідні по крові люди, або особисті друзі, або особисті "слуги" – ті, хто своїм піднесенням повністю зобов'язані особисто Януковичу чи його Сім'ї.

Таку логіку формування президентського оточення чудово ілюструють навіть останні призначення – Калінін і Саламатін, Хорошковський які ніколи б не обійняли такий стратегічних посад без особистої волі Януковича.

Проте за логікою особистої відданості й особистого комфорту в спілкуванні та роботі здійснює призначення не лише президент. Це є й в уряді, і на більш низьких владних щаблях.

Недаремно Микола Азаров так тримався за Федора Ярошенка на посаді міністра фінансів. Тут справа не лише в тому, що Ярошенко був останньою прем'єрською людиною в уряді, і не лише в тому, що мінфін – стратегічний форпост для будь-якого керівника кабміну. Просто з Ярошенком Азарову було ще й особисто комфортно. Адже перший вписувався у вертикально-адміністративну логіку мислення й стиль керівництва останнього, коли накази не обговорюються й не піддаються сумніву, а лише сліпо й слухняно виконуються.

Міжособистісне, втім, домінує не лише в політиці, а й в економіці й у сфері так званого громадянського суспільства.

Так, бізнесмени мислять формулами особистого прибутку й приватної вигоди, а не парадигмами стратегічної економічної політики.

У свою чергу, громадянське суспільство не мислить загальними інтересами. Метою існування численних громадських організації здебільшого є не суспільний інтерес, а отримання грантів під надумані "проекти". Тобто й тут, зрештою, реалізовується особистий, приватний інтерес засновників і власників цих ГО, а не загально важливі для громадян завдання, які б поділялися якщо не національному рівні, то хоча б на рівні великих соціальних груп.

До речі, саме в приватності або, у крайньому разі, вузькій корпоративності інтересів, цілей і завдань криється причина того, чому громадянське суспільство щоразу зазнавало поразки у відносинах із владою. Обмеженість особистим або вузькогруповим призвела до поразки і Податковий майдан, і чорнобильців, і афганців.

У підсумку в українських реаліях міжособистісне повністю підміняє й заміщує собою політичне.

І в цьому наша трагедія.

Адже саме через це, замість солідарного й консолідованого суспільства із чітко визначеними інтересами та цілями, ми маємо зразок осучасненого феодалізму, де країна поділена на негласні удільні князівства, а суспільство вкрай атомізоване й розрізнене.

Саме тому ми стоїмо на геополітичному роздоріжжі з нереформованою економікою, неприпустимо низьким рівнем соціальних стандартів і без чіткого уявлення про стратегічних напрямок не те що розвитку, а навіть просто руху.

І саме тому в політиці замість відповідального діалогу й рішень на основі суспільно запиту – ми маємо порожні обіцянки, за якими ховається жага влади з метою особистого збагачення.

І так буде доти, доки особисте не відійде на другий план, нарешті поступившись місцем для насправді політичного й загальносуспільного.

Олексій Краснопьоров, політолог, консалтингова агенція Concept GRoup, спеціально для УП

powered by lun.ua
Капітолій. Початок реваншу Трампа
Дональд Трамп не здасться зараз, оскільки має намір балотуватися на наступних президентських виборах.
Заробити на смертях: як нас позбавили світової вакцини в 5 разів дешевше
Три долари заплатила Всесвітня організація охорони здоров'я за вакцину, закупівлю якої в ручному режимі зірвав міністр охорони здоров'я Максим Степанов.
Справжня ціна хутра норок: історія одного розслідувача
Наприкінці вересня 2020 року польський Сейм (нижня палата парламенту) провів історичну нараду з питань правового захисту тварин у Польщі.
Чи змінив Національний банк свою політику на валютному ринку
За яким принципом НБУ буде виходити на ринок з валютними інтервенціями та як впливатиме на курс. Що змінилося у новій стратегії?
Торговельний фокус з лісом: друзям — усе, а суспільству — нічого?
Чому торгівля необробленою деревиною відбувається на закритих "аукціонах" та без конкуренції.
Справа генерала Назарова — сигнал, який не можна ігнорувати
Справа Назарова як потенційний прецедент для військового судочинства України та свідчення неврегульованості ключових питань військової юстиції.
Демократія і некомпетентність
Чому Арістотель не довіряв демократії як формі правління, у чому полягають вади останньої та що це означає для сучасної України.