Чого бракує українській дискусії про порнографію
Хочеш заробити на порно — заробляй власним тілом
14 липня 2026 року Верховна Рада підтримала в першому читанні законопроєкт №15294 щодо посилення відповідальності за виготовлення і розповсюдження дитячої порнографії та декриміналізації дорослого контенту.
Підтримана редакція законопроєкту залишає або посилює відповідальність за збут і розповсюдження порнографічних матеріалів малолітнім та неповнолітнім особам, а також за примушення будь-якої особи до участі в створенні порнографії.
Водночас створення порнографічних матеріалів з повнолітніми учасниками, а також їхнє розповсюдження для повнолітніх глядачів перестане вважатися злочином.
Спроби декриміналізувати порно тривають в Україні вже якийсь час. Основна мотивація, яка лунає в публічному просторі — усунути підстави для корупційної ренти представників силових відомств, забрати ризики для громадян/ок, які можуть отримати звинувачення за нюдси в особистій переписці, та припинити витрачати ресурси держави на такий абсурд, як "контрольні закупівлі порнопродукції".
Це все — резонні аргументи.
Однак за наративом антикорупції втрачається розуміння, чим є порноіндустрія та яку шкоду вона несе суспільству. Формується статус-кво, в якому порно — це "просто робота" чи "звичайний бізнес".
Настільки "просто робота" що університет Григорія Сковороди в Переяславі навіть запросив порноакторку Юлію Сенюк на зустріч зі студенством, де вона давала поради щодо вибору професійного шляху.
Бренд "Бетон від Ковальської" зняли Юлію в серії рекламних роликів, за що отримала штраф від Держпродспоживслужби за сексизм та дискримінацію.
В Україні наразі не так багато агентних груп, які прямо говорять про шкоду порно та виступають за його заборону.
Логічно було б очікувати, що найбільшою і найактивнішою групою мали б бути віряни різних релігій — однак це не так, консерватори і різні марші за традиції і сім'ю протестують зазвичай проти прав ЛГБТ+ людей та жінок. Порнографія чомусь залишається поза їхньою увагою.
Найактивнішою групою, яка виступає проти порнографії, наразі є радикальні феміністки. Їхній аргумент — що порнографія, як і проституція, завжди є згвалтуванням жінок, тому їх потрібно повністю заборонити.
Як ліберальна феміністка, я не поділяю цей підхід і визнаю простір власного вибору і агентності жінок в проституції і порнографії.
Натомість, я вважаю порноіндустрію в тому варіанті, який є зараз, абсолютним злом. Легалізація саме порноіндустрії — як "просто роботи, просто бізнесу" в Україні, в умовах війни, бідності і щоденного виживання, стане справжнім лихом, яке призведе до важких соціальних наслідків.
Те, що кроки до легалізації порнографії робляться без належного суспільного обговорення шкідливості цієї сфери, без включення в законодавство запобіжників щодо можливих ризиків — надто необачно.
Тому, вважаю за потрібне, озвучити базові дані, усвідомлення яких, як на мене, бракує активістам декриміналізації порно і закликаю депутаток і депутатів врахувати їх при доопрацюванні законопроєкту і підготовці його до другого читання.
Великі мета-дослідження споживання порнографії (PubMed, Wiley та інші) показують, що регулярне споживання порноконтенту призводить до зниження задоволеності романтичними і сексуальними стосунками, яке найбільш стабільно спостерігається серед чоловіків.
Реальний сексуальний досвід і вподобання більшості жінок суттєво відрізняється від того, що найчастіше демонструється в комерційній порнографії.
Порно знімається під чоловічий погляд з метою стимулювати мастурбацію, і, якщо стає одним із перших джерел сексуальної освіти, особливо для молодих людей, формує нереалістичні очікування щодо зовнішності і поведінки жінок.
Систематичні огляди показують, що регулярне споживання порно пов'язане з більшою вірою, що:
- жінки легко погоджуються на випадковий секс;
- жінки швидко і просто отримують оргазм під час вагінального проникнення;
- стимуляція клітора не є потрібною;
- грубі практики є "нормою";
- згода часто не потребує чіткої комунікації;
- усі жінки отримують гарантоване задоволення від конкретних сексуальних практик;
- жіноче задоволення виникає автоматично від факту чоловічих дій.
Чим більше людина використовує порно для збудження та задоволення, тим вищий ризик розвитку проблемного або компульсивного його використання.
Враховуючи, що порноагрегатори переповнені відео, які зображають насильницьку, дегуманізуючу і принизливу порнографію, споживання такого контенту, особливо в патріархальних суспільствах з низьким рівнем сексуальної освіти (яким є Україна), може вести до поширення міфів про зґвалтування і звинувачення постраждалих. Також до більшої толерантності до сексуального насильства і об'єктивації жінок, підтримки ідей про домінування чоловіків у стосунках і романтизації агресії.
Окремо варто сказати про шкоду від такої "просто роботи" для порноакторів і акторок.
Розслідування та судові справи показали, що, наприклад, на Pornhub неодноразово потрапляли відео реальних зґвалтувань, сексуальної експлуатації дітей, жертв торгівлі людьми та інший насильницький контент.
Для акторів/ок, які знімаються добровільно, зберігаються високі ризики інфікування, сексуального насильства і примусу, психологічного виснаження, вигорання, симптомів депресії і ПТСР навіть у країнах, де порновиробництво легальне і регульоване.
Зйомки в порно стають стигмою назавжди, і після завершення кар'єри люди часто стикаються з дискримінацією, труднощами працевлаштування і соціальною ізоляцією.
Чи означає це, що порно потрібно просто заборонити?
Я вважаю, що ні.
Аргументом за легалізацію порнографії є те, що сексуальність є невід'ємною частиною життя людини, і контент, який її відображає, має існувати як частина людського самовираження.
Є дані, які свідчать, що порно може допомогти в дослідженні власної сексуальності (однак важливо, щоб порнографія не була першим і єдиним джерелом знань про секс), сприяє зменшенню сексуального сорому для частини людей, може стати підтримкою для сексуальних меншин чи людей з певними фетишами, урізноманітнити сексуальну взаємодію пар тощо.
Останні десятиліття потрохи починають знімати так зване "етичне" або "феміністичне" порно, яке приділяє більше уваги згоді, реалістичніше показує жіноче задоволення, забезпечує кращі умови праці і демонструє різноманітні тіла, вік та сексуальності.
Підсумовуючи, рішення щодо декриміналізації порнографії в Україні потрібно приймати, враховуючи три фактори:
- Добре досліджену проблемність порноіндустрії.
- Виснаженість українського суспільства, велику кількість наших людей у скрутних життєвих обставинах, які можуть стати жертвами порноіндустрії.
- Необхідність усунути можливості для корупційної ренти.
Я вважаю, що хорошим компромісним рішенням буде наступне.
Зняти кримінальну відповідальність з приватних виробників порно (індивідів), які можуть використовувати для його розповсюдження онлайн платформи і соцмережі, та надати їм право працювати як ФОП і мати найманих працівників.
Чинна криміналізація індивідуального виробництва порно — основна корупційна годівниця, і їй місце на помийці.
Водночас, потрібно залишити кримінальну відповідальність для фірм і агентств, щоб унеможливити створення порно індустрії в Україні як легального бізнесу і експлуатацію ним тих наших громадянок і громадян, які перебувають у скрутних обставинах.
Найм моделей, організація виробництва порноконтенту третіми особами, отримання прибутку від сексуальної праці інших осіб має бути заборонена.
Іншими словами, модель onlyfans може найняти собі відеографа, менеджера і бухгалтера, за умови що порно-контент вона виробляє сама, з власного бажання та контролює його наповнення.
Мають бути прописані умови спілок чи кооперативів для відео, де беруть участь кілька людей.
Але якийсь багатий дядько не повинен отримати можливість створити порно агенство, наймати моделей на роботу, визначати умови їхньої праці та експлуатувати їх з метою прибутку.
Коротко:
Індивідуальне виробництво і розповсюдження — легальне.
Індустрія — заборонена.
Індивідуальне виробництво і розповсюдження через онлайн платформи передбачає набагато більшу міру контролю за контентом, частотою, типом зйомок, і менші ризики недобровільного втягнення в порно для осіб, які в ньому знімаються.
Фірми і агентства — це експлуатація чужої праці. В українських умовах, враховуючи повну відсутність регулювання сфери, проблеми з дотриманням законів, корупцію в правоохоронних органах, це буде індустрія насильства над жінками.
Цей ризик ще більше посилюється відсутністю публічної дискусії на тему порнографії в Україні, патріархальністю і сексизмом, схильністю сприймати порно як "просто роботу".
Замість охорони прав і безпеки для порноакторок і акторів статус-кво схилиться в "це ж був їхній вибір" і "що вони хотіли", а на фоні загального виснаження від війни суспільству буде не до проблем вразливих людей, які потраплять в порноіндустрію під примусом чи тиском скрутних життєвих обставин.
І це не обов'язково будуть діти алкоголіків і наркоманів (хоча і ними ми, як суспільство, не маємо нехтувати). Діти або дружини загиблих військових, діти родин, яких вбили російські бомби, мешканки прифронтових територій, ВПО — це також групи ризику.
Чи готові особисто ви ними ризикувати заради надприбутків кількох порноагенцій?
Ті, хто легалізує порно індустрію в Україні без створення вищеописаних запобіжників — стануть причетними до дуже важких злочинів, умови для яких вони створять.
Якщо ще коротше: хочеш заробити на порно — заробляй власним тілом.
Законопроєкт № 15294 декриміналізує статтю 301 КК, яка забороняє "виготовлення та зберігання порнографічної продукції з метої її розповсюдження" і зараз передбачає штраф в 17 тисяч гривень та до семи років позбавлення волі. Натомість законопроєкт посилює покарання за створення й поширення дитячої порнографії.
Цього мало.
Мають бути прописані механізми заборони роботи порноіндустрії як описано вище, а також захисту прав індивідуальних виробників і виробниць, соціальних гарантій і правил безпеки для них.
Іншим важливим напрямком має бути сексуальна освіта (яка зависла на рівні МОН попри активний запит суспільства), просвіта щодо шкідливості порнографії і превенція втягнення в порнографію вразливих груп.
Законопроєкт № 15294 цього взагалі не регулює.
Важливо враховувати, що порнографія не є нейтральною "просто роботою/бізнесом", і не допускати поширення цього наративу у суспільстві.
Шкода порнографії говорить сама за себе. Корупційні схеми, які зараз є, потрібно усунути, при цьому не натворивши біди. Забрати корупційну годівницю, але створити суперприбутковий ринок торгівлі людьми і знищення чиїхось життів — таке собі досягнення.
Тому наявний законодавчий процес насторожує і викликає підозри — чи й справді ті, хто так активно просуває декриміналізацію, розуміють, до яких наслідків це призведе, та врахували всі ризики.
Я закликаю народних обранців і обраниць не поспішати і ретельно попрацювати над регулюванням і безпекою в цій складній сфері.
Тамара Злобіна, кандидатка філософських наук, керівниця експертного ресурсу "Гендер в деталях"