Толерантність чи терпимість?

6675 переглядів
Субота, 03 березня 2012, 12:25
Анна Бандурка
відповідальний секретар журналів "Європейські перспективи" та "Наше право", журналіст

Філософське есе у відповідь на публікацію статті братів Капранових 

Толерантність є нормою сучасного цивілізованого світу. Як така вона прокламована Декларацією принципів толерантності, затвердженою Резолюцією Генеральної Конференції ЮНЕСКО 16 листопада 1995 року.

З тих пір цей день щороку відзначається по усій планеті як Міжнародний день толерантності. Та попри високе і широке визнання на офіційному рівні, всупереч повсякденній актуальності цієї соціальної норми, "справи толерантності" насправді не такі вже й задовільні.

Вони обтяжені, перш за усе, практичним недотриманням толерантності у "гарячих" і "холодних" зіткненнях держав, у кривавих сутичках між ортодоксами різних релігійних конфесій, у зверхньому, а то й відверто ворожому ставленні корінного населення до прибульців-мігрантів, у недоброзичливості навіть давніх сусідів, особливо коли їх розділяє межа, тощо. На жаль, конкретних прикладів тут не бракує…

В передмові до збірки "Толерантність: невловима чеснота" виданої у 1996, Девід Хейд зазначав: "У філософському відношенні толерантність являє собою невловимий концепт. Дійсно, у ліберальних спільнотах протягом останніх трьох століть її визнано однією з фундаментальних етичних і політичних цінностей. У сучасній правовій та політичній риториці вона, як і раніше, посідає сильну позицію. Але наше тверде переконання в цінності толерантності дотепер не обґрунтоване відповідними теоретичними доказами".

За 15 років, які минули з того часу, задля прояснення розуміння і засад толерантності виконано багато досліджень як у світі, так і в Україні. Їх результати суттєві, але далеко не беззаперечні чи остаточні.

Основні аспекти розуміння толерантності відображені у Декларації принципів толерантності:

"1.1.Толерантність означає повагу, прийняття і правильне розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, наших форм самовираження і способів проявів людської індивідуальності…

1.2.Толерантність – це не поступка, поблажливість або потурання. Толерантність – це насамперед активне ставлення, що формується на основі визнання універсальних прав і основних свобод людини… толерантність повинні виявляти окремі люди, групи, держави.

1.3.…Толерантність – це поняття, що означає відмову від догматизму, від абсолютизації істини і утверджує норми, встановлені в міжнародних правових актах у галузі прав людини…

1.4. Вияв толерантності, який співзвучний повазі прав людини, не означає терплячого ставлення до соціальної несправедливості, відмови від своїх або поступки чужим переконанням…".

Наведене навряд чи можна вважати стандартним визначенням традиційного поняття: настільки різноманітні речі криються під цією "парасолькою". Проте воно – за самим своїм змістом без претензій на "єдино прийнятність" чи догматизацію – дозволяє дійти кількох важливих висновків.

По-перше, толерантність – як відношення у соціальному просторі – може існувати між різними за природою сторонами. Укладачі їх свідомо не намагаються перерахувати, розуміючи, вочевидь, відкритість ряду для постійного оновлення.

Не порушуючи цього задуму, усе ж можна виділити два основних види відношення толерантності залежно від сторін. Як вже відзначалося, це толерантне ставлення áктора до іншого áктора (причому поняття "актор" поділяється на два видові, а саме "індивідуальний актор", окрема людина, та "колективний актор", наприклад, в’єтнамська діаспора у Харкові).

Крім того, це ставлення áктора до позиції, властивості, акції і тощо іншого áктора, наприклад керівника-атеїста до релігійних переконань підлеглого.

Толерантність до іншого áктора має витоком визнання його унормованих мораллю чи законом прав; у випадку індивідуального áктора – це універсальні права і основні свободи людини.

Толерантність до позиції/властивості/вчинку тощо теж має різноманітні витоки. Зрозуміло, що толерантне ставлення до áктора не завжди супроводжується  толерантністю до його, наприклад, позиції.

По-друге, навіть при першому прочитанні наведеного вище визначення відкривається залежність різновидів толерантності не тільки від природи сторін цього відношення, а й від їх доменів.

Цю обставину доцільно висловити у термінології П’єра Бурдьє: витоки і прояви толерантності та нетолерантності суттєво варіюються залежно від полів соціального простору, зокрема поля релігії, поля економіки, поля науки.

У полі науки, наприклад, доволі поширені інциденти, коли нетолерантне ставлення до наукової позицій супроводжується нетолерантністю у міжособистісних стосунках – наприклад, історія про реакцію індійського вченого Чандрасекхара Рамана на критику його теорії з боку Ландау.

Не є рідкістю випадки, коли міжособистісна толерантність існує поруч з позбавленою будь-якої толерантності (взаємною) критикою наукових позицій.

Тут показова іще одна з історій про Ландау: "Почему Н.Н. на меня обиделся?! Я ведь не сказал ему, что он дурак, я только сказал, что его работа идиотская"...

Нарешті, трапляються й випадки, коли міжособистісна толерантність вчених супроводжувалась (взаємною) толерантністю до відмінних поглядів.

Досить часто вважають, що у полі науки справжньої "толерантності до позиції" бути не може, оскільки "істина одна".

Коли ж таке і трапляється, то скоріше внаслідок своєрідного argumentum ad hominem.

Ґрунтуючись на вивченні інтелектуальної спадщини видатних науковців, зокрема Пуанкаре та Фейнмана, один з авторів цієї статті вже доводив протилежне. Не повторюючи сказаного, додамо лише одну констатацію, котра, за свідченням Нобелівського лауреата Макса Дельбрюка, належала Нільсу Бору: "Характерною ознакою будь-якої глибокої істини є те, що її заперечення – теж глибока істина".

А син датського фізика Ханс Бор передавав думку батька у такий спосіб: "Два види істини: тривіальності, заперечувати які вочевидь абсурдно, та глибокі істини, їх впізнають через те, що протилежне – теж глибока істина".

Отже, толерантності не може бути тільки до тих позицій, що суперечать "науковим тривіальностям", тобто відносно простим й усталеним речам; коли ж обговорюється та чи інша опозиція "глибоких істин", котрі "ховаються у безодні", то тут толерантності не уникнути.

Вона ґрунтується, як сказано у роз’ясненні Декларації принципів толерантності, "на відмові від догматизму, від абсолютизації істини".

Інша ситуація у полі релігії. Тут поширена позиція, що її висловив архієпископ Фултон Дж.Шін, котрого у США вважають "найбільшою зіркою католицьких медіа" 50-80 років: "Терпимість відноситься лише до людей, але ніколи до істини… або принципів. Що стосується останніх, ми повинні бути нетерпимими…".

Він також наголошував: "Америка, кажуть, страждає від нетолерантності. Це не так. Вона страждає від толерантності: толерантності до правди і неправди, істини і хиби, чесноти і гріха, Христа і хаосу…".

Це – позиція "твердого у вірі" католика, для якого поза католицькою гілкою християнства немає ані істини, ані правди, ані чесноти, ані порядку…

Толерантності до іншої релігійної позиції тут бути не може взагалі, а толерувати свою, потреби немає, адже вона походить від Христа і тому безумовно істинна. Хоча толерування людини-іновірця вже припускається: врешті-решт, Шін проповідував після підписання Загальної декларації прав людини, а не за часів "Святої Інквізиції".

Ставлення сучасного католицизму до толерантності не вичерпується позицією архієпископа Шіна, тут існували або існують й інші. Проте головне зберігається і, більше того, виявляється досить загальним: щиро віруюча людина (католик, православний, мусульманин, юдей…) не вправі толерувати іншу віру.

У полі панівних сьогодні релігій не може бути "глибоких істин" як у полі науки, а плюралізм та толерантність до іншої віри сприймаються тут радше як вияв слабкості чи гріховності людини.

По-третє, толерантність не тотожна терпимості, а концепт толерантності – поняттю терпимості. Ці ототожнення дотепер вельми поширені…

Проте ще у 1993 році відомий британський філософ Майкл Дамміт розвинув наступний аргумент: "Англійське слово "tolerance", мабуть, не дуже добре підходить для позначення тієї чесноти, яку намагається позначити, оскільки криє у собі можливість сплутування зі словом "toleration".

Терпимість йде від вищого до нижчого; індивідууми, котрі одержали перевагу через кращу освіту чи оточення, терпляче поводяться з тими, хто знає менше. Толерантність, на відміну від терпимості, поважає іншого як рівного, і відчуває гордість через те, що не ставиться до нього зверхньо; тому цю чесноту з меншою ймовірністю омани називають повагою до іншого…".

З цим зведенням багатства змісту толерантності до "поваги до іншого" беззастережно погодитися не можна… Та зараз головне інше: Майкл Дамміт цілком слушно відмітив нетотожність толерантності та терпимості, неприпустимість сплутування термінів "толерантність" і "терпимість".

Дослідження еволюції толерантності – від Локка і Мілля до Рікера і Дамміта – дозволило дійти такого висновку: "Від терпимості як негативно-забарвленої вимушено пасивної реакції на "інше" – через, якнайменше, нейтральне сприйняття та захист "іншого" в законом окреслених рамках – до свідомого надання слабкому "іншому" певних переваг: ось вже осягнуті людством метаморфози толерантності".

Таким чином, терпимість припустимо вважати видом толерантності, але тільки найпершим, найнижчим чи найслабшим; за певних обставин вона може еволюціонувати як у дійсну толерантність до іншого, так і в нетерпимість.

Разом з тим, ототожнення толерантності з терпимістю сьогодні – досить груба помилка, причому інколи – навмисна. Щоб уникнути шкідливої плутанини й приниження дійсної толерантності доцільно, в дусі Дамміта, виключити вживання термінів "толерантність" і "терпимість" як синонімів…

P.S. Толерантность универсальна, но не безгранична. Ее alter ego – свободная, но толерантная критика, иногда толерантно переходящая в толерантное рукоприкладство.

P.P.S. До усього вище сказаного хочеться хіба що додати одне уточнення – фрагмент інтерв’ю з послом Великобританії в Україні Лі Тернером як реакцію на наступне судження братів Капранових: "Франція та Німеччина відкрито заявляють, що політика глобальної мультикультурності провалилася – треба, мовляв, вигадувати щось інше. Отакої".

27 лютого 2012 Лі Тернер натомість сказав:  "…Ми у Великій Британії на 100% такі самі європейці, як і жителі будь-яких країн Європи. Толерантність до людей різних рас, як і різної сексуальної орієнтації, – це ключовий елемент європейської культури...

Що стосується етнічних меншин – у Британії це 7% населення, близько 4 млн. осіб. Ми твердо віримо, що розмаїття скоріше укріплює націю, ніж послаблює. Ми вважаємо, що це народжує нові ідеї.

Наш прем’єр-міністр Девід Кемерон у лютому минулого року заявив про складності мультикультуралізму. Але він сказав, що суспільство мусить ґрунтуватися на ліберальних цінностях і правах людини".

Анна Бандурка, магістр філософських наук, відповідальний секретар журналу "Європейські перспективи", Олександр Тягло, доктор філософських наук, професор, для УП



powered by lun.ua
Системні зміни в лікуванні раку можуть врятувати життя кожного п'ятого хворого
Війну з раком неможливо виграти, якщо не маєш стратегії перемоги, якщо щодня, крок за кроком, послідовно не втілюєш її план.
Місяць у Харкові: освідчення в любові
Який він, культурний Харків.
Україні потрібна нова кіберстратегія
Основні прогалини в галузі кібербезпеки в Україні та варіанти виходу з ситуації, що склалася.
Як світові тренди впливають на розвиток фітнесу в Україні
Щороку з'являються нові види тренувань і тренажерів, випускаються нові мобільні додатки та онлайн-продукти. (рос.)
Як визначитися із майбутньою професією
Майбутнє вимагає від нас усіх постійного навчання та самонавчання, самодисципліни і щирої пристрасті до своєї справи.
Зеленський розпустив ЦВК: зачистка по всіх фронтах
Озираючись на події останніх тижнів у ВР, можна помітити певну тенденцію, якої дотримується Зеленський та його прибічники. Може йтися як про узурпацію влади чинним президентом, так і про щире бажання реальних позитивних змін, що можливі лише за умови повного очищення всіх держструктур від слідів старої влади.
Самоспалення. Постскриптум для імперії
Сутінки СРСР, які сучасним росіянам здаються "щасливою добою", для колоній осяяні вогнем живих смолоскипів із запахом горілого м'яса.