Місія здійсненна: як поєднати дисципліну та ініціативу у війську
Від початку повномасштабного вторгнення в нашій армії увиразнилися дві культури. Перша — армійська: ієрархія, субординація, дисципліна, чіткість, протокольність. Другу привнесли цивільні: швидкість, постійні переробки на ходу, право на помилку, ініціатива знизу, звичка міряти все результатом, а не процесом.
Зараз модно протиставляти ці дві логіки й сперечатися, яка з них правильна. Як на мене, ця суперечка беззмістовна. Питати треба не яка краща, а як побудувати армію, де працюють і співпрацюють обидві.
Між дисципліною та інновацією
Пишу про це зсередини війська і без ілюзій щодо кожної зі сторін. Те, що в інших арміях вибудовують десятиліттями, у нас значною мірою зробили знизу й за стислий час.
Паралельна система забезпечення, ціла індустрія безпілотників, цифровізація, культура управління, яку принесли люди з бізнесу. Це не тимчасова підпора на час війни, а наша перевага над ворогом, бо вирости вона може лише з відкритого суспільства, а не з вертикалі страху.
Однак дві логіки приречені зіткнутися. Армія прагне мінімізувати помилку, бо вона коштує життів. Інновація без права на помилку не існує взагалі, бо саме з неї вона й росте.
Система вимагає процедури, підзвітності, паперового сліду. Цивільний підхід хоче результату вже сьогодні й охоче обходить процедуру. Те, на що в стартапі йде тиждень, у будь-якій державній структурі світу займає місяці. Додайте взаємну недовіру, звичні стереотипи і матимете конфлікт, який часом шкодить справі не менше за ворога.
Дві спокуси — два глухі кути
Спокуса розрубати цей вузол на користь однієї сторони велика. Біда в тому, що обидва прості рішення ведуть у глухий кут.
Спокуса перша — зробити з армії великий стартап. Прибрати зайву ієрархію, дати самостійність всім, рухатися швидко й ламати усталене. Так не працює. Війна ― це застосування сили й відповідальність за чужі життя, а не реліз, який можна відкотити наступного дня. Заберіть дисципліну, єдиний задум, чіткий ланцюг управління і горизонтальність обернеться хаосом. Платять за цей хаос люди.
Спокуса друга — протилежна. Назвати весь цивільний запал партизанщиною й закрутити гайки, повернувши жорстку вертикаль, де будь-яка самостійність молодшого командира під забороною. Це гірший варіант, ніж здається. Сучасна війна винагороджує тих, хто вирішує на місці й швидко. Задушена ініціатива — це не просто втрачений темп. Армія, яка карає за самостійність, рано чи пізно програє тому, хто за неї заохочує.
Синтез: задум згори, рішення на місці
Тож синтез цих двох підходів — не вимушене перемир'я, де кожен чимось поступається, зціпивши зуби. Це конструкція, яку треба будувати свідомо. Міст до неї відомий давно — у світі його називають mission command. Якщо без складних термінів: командир каже, чого треба досягти, чому це важливо і відповідає за загальну рамку, а підлеглий під власну відповідальність вирішує, як саме у межах цього задуму робити. Ось точка де військова й цивільна культури не воюють, а підсилюють одна одну.
Водночас, скажу те, про що зовні судять найчастіше несправедливо. Цей рух уже триває і триває завдяки рішенням військово-політичного керівництва, а не всупереч їм.
Окремі структури під безпілотні системи, ставка на оборонні технології, вбудовування цивільних спроможностей у спроможності війська — це і є той самий синтез, який реалізують у режимі реального часу, без можливості зупинити війну заради спокійної реформи.
Лаяти тих, хто складає літак просто в польоті, легко з трибуни. Зсередини все інакше. Напрямок узято правильний і питання не в тому, щоб його міняти, а щоб пройти цей шлях до кінця й не спинитися на півдорозі.
Армія, яка виграє війну
Урок цієї війни врешті простий. Цивільні не заміняють військо, а військо не обходиться без цивільних.
Армія, яка виграє війну, буде гібридною і виграє той, хто першим створить працюючу систему. Тож для нас ключовим питанням є наступне: чи вміємо ми перетворювати енергію вільних людей на сталу інституцію, не вбиваючи в ній того, що зробило нас сильними?
Олександр Мусієнко, військовий та політичний експерт, правник, військовослужбовець ЗСУ