Два світи футбольної першості

20 переглядів
Середа, 30 травня 2012, 13:13
Валерій Пекар
співзасновник Громадянської платформи "Нова країна"

Нещодавно була можливість дослідити ставлення до Євро-2012 у Польщі. Різниця порівняно з Україною вражає.

Поляки радісно сприймають спортивне свято, пишаються готовністю країни та новими стадіонами, дискутують щодо непевних перспектив своєї збірної. Засоби масової інформації, реклама, вітрини, розмови на вулицях — все є ознакою того, що Польща з ентузіазмом впадає в piłkoszał (футбольну лихоманку).

Українці похмуро дивляться на перспективу приїзду тисяч вболівальників ("понаїхали тут!"), обговорюють статки підрядників та чиновників, що збагатилися на будівництві, критично оцінюють стан готовності інфраструктури (хоча він майже той самий, як у сусідів), зважують, чи краще для країни бойкот Євро і куди б виїхати на час чемпіонату.

Я навмисне спрощую та узагальнюю, але, безсумнівно, є гігантська різниця у ставленні до Євро-2012 між Україною та Польщею. І різниця ця виникла задовго до того, як з’явилися перші спроби зробити чемпіонат заручником політики.

Чим обумовлена така різниця? Чи пересічний поляк отримує у свою кишеню більше за пересічного українця? І Чи у Польщі не було зловживань при підготовці? А назвіть мені країну, де немає зловживань із державними будівельними підрядами! Чи, може, польські громадяни люблять свій уряд й уникають його критикувати?

Певно, що на всі ці запитання відповідь негативна. Від самого початку ентузіазм в Україні щодо чемпіонату був менший на порядок, а в останній рік зник взагалі.

Причина знаходиться глибше, ніж на перший погляд. Українці значною мірою не ототожнюють себе зі своєю країною. Країна радше ототожнюється з урядом.

Чому так? Бо ж українці звикли до чужого уряду, накиданого згори, і саме тому не визнають своєї відповідальності за власний уряд і його дії. Традиція "ми і вони" — це не європейська, це євразійська традиція життя під окупантами, "під ярмом". Саме тому ми часто обираємо точку зору, яку можна визначити словами "чим гірше, тим краще".

І ще. Українська ідентичність дуже часто місцева, регіональна, етнічно вузька. Така ідентичність відповідає радше стандартам XVIII сторіччя, ніж XXI. Країна виявляється сучаснішою за своїх громадян.

Але ж ми у XVIII сторіччі не мали своєї країни, тож не прожили той самий шлях, отримавши натомість з небуття сучасну парламентську республіку із загальним виборчим правом, не здобувши це кількома століттями боротьби проти автократії та олігархії, виборчих цензів та станових привілеїв.

Тож як, мислячи такими категоріями, ми можемо здобути відповідальний уряд і повагу з боку сусідів, чи то Європа, чи Росія?

Ми не зможемо стати країною, допоки будемо ототожнювати себе з Галичиною чи Донбасом, Кримом чи Києвом, а не з Україною. Доки не визнаємо своєї власної відповідальності за парламент, уряд і президента, яких ми обрали — ми, а не якісь погані дядьки з іншого, чужого регіону.

Це ж ми голосували за ту партію, яка всупереч Конституції накопичує стоси депутатських карток.

Це ж ми голосували за іншу партію, список якої був повний перебіжчиками.

Це ж ми голосували проти всіх чи й взагалі не ходили на вибори.

Це ж ми не сформували суспільного запиту на нових людей.

Тож, по-перше, маємо зробити все можливе, аби тисячі гостей, які приїдуть, почувалися тут як удома, бо ж вони ототожнюватимуть Україну з нами, а не з владою.

Це від нас залежить, жодною мірою не від уряду. І вболіваймо за свою збірну, хоч би які шанси вона мала, разом — Донбас і Галичина, Київ і Крим. І почуваймося нарешті нацією, об’єднаною не мовою, не історією (бо і мова, й історична пам’ять у нас різні), а спільним проектом майбутнього.

Пам’ятаймо: за правилами UEFA чемпіонат може відбутися лише в європейській країні.

Валерій Пекар, для УП




powered by lun.ua
Веселі старти президента Зеленського у судах
Зеленський вніс до парламенту законопроект, що має виправити помилки, допущені попередньою владою, та забезпечити реальну незалежність суддів. Як змінився законопроект між першим і другим читанням, чи дослухались депутати до порад експертів і чи всі недоліки були вилучені – пояснюємо.
Маленька війна для Ердогана: навіщо Туреччина загострила конфлікт у Сирії
На тлі падіння популярності правлячої партії президенту Туреччини була потрібна маленька переможна війна. Та чи не зробив Ердоган найбільшу політичну помилку в своєму житті?
Як розпущена ВККС намагається залишити на посадах 75 недоброчесних суддів
17 жовтня біля ВККС зберуться активісти у костюмах нечисті та суддівських мантіях, щоб показати людей, яким кваліфкомісія хоче дозволити судити довічно. 
ЗЕ-законопроекти про землю: зрада чи перемога?
Уряд та керівна партія внесли свої законопроекти про обіг землі. Які пункти вони містять і які норми слід внести для балансу інтересів зацікавлених сторін?
Гра на "посилення": що насправді ховається за президентськими змінами до Конституції
Законопроекти від Зе справляють двояке враження. З одного боку, вони прагнуть задовольнити очікування суспільства, проте з іншого – намагаються посилити президентську владу та послабити роль парламенту.
Червоні лінії переговорів щодо транзиту газу, або Як не потрапити в пастку "Газпрому"
Тривають переговори між Росією та Україною щодо укладання угоди про транзит газу. Якими повинні бути стратегія і тактика Києва?
Президенти змінюються. Струковщина в судах forever?
Гарантовано увійде в історію України тільки той державний діяч, який усвідомить: країні потрібен не слухняний владі суд, не інструмент для вирішення поточних проблем, а суд незалежний, що керується виключно Законом.