Хроніка одного "правопорушення"

33 перегляди
Понеділок, 17 вересня 2012, 16:11
Артем Марченко
студент НаУКМА

Одразу хочу зауважити, що я розповідатиму тільки про те, учасником та свідком чого був особисто. Це в жодному разі не піар когось чи чогось.

Отже історія розпочала так. Через соціальну мережу до мене потрапило оголошення про збір всіх бажаючих агітувати проти ПР у суботу 15 вересня. Акцію проводив рух "Відсіч".

Місце проведення було обрано не випадково – в Солом'янці, в рамках мажоритарного округу №222, де багато чим керує перший проректор НАУ, регіонал Максим Луцький. Ми планували агітувати ще й проти нього. Проте о 10 ранку біля виходу з метро КПІ вже чергували кілька міліціонерів з людьми в штатському. 

Перше, що кинулося в очі, окрім правоохоронців, була кількість людей, що зібралися роздавати листівки проти влади. Я не одразу збагнув, що невеличка купка людей, що стояла напроти виходу з метро, це і є всі, хто вирішив протидіяти владі цим суботнім ранком.

Яскрава ілюстрація активності сучасної української молоді, правда? Субота, проте всього нас набралось десь зо два десятки, з яких "людей з вулиці", здається, крім мене було лише дві мої одногрупниці. Всі інші були "постійними учасниками". З нами також були два журналісти.

Дівчина на ім'я Катя провела інструктаж про наші права та законність даного заходу. Весь цей час неподалік були вже згадані вище міліціонери та люди в штатському, які теж, здалося, слухали про наші наміри. Потім вони наблизились до нас і попросили посвідчення особи Катерини, після чого знову відійшли на певну відстань.

Окрім журналістів, фото та відеокамери мали ще кілька учасників акції. Тобто фактично кожен наш крок фіксувався. Розібравши листівки та клей, приблизно о 10:35 ми рушили по Політехнічному провулку в напрямку вулиці Борщагівської.

Як не дивно, більшість людей достатньо охоче приймала листівки, деякі навіть дякували нам за таку справу. Правоохоронці тим часом зникли, а за нами невпинно слідували особи у цивільному, а також один невідомий "мажорного вигляду" із айфоном, що постійно знімав нас на камеру цього девайсу.

Пригоди почалися, коли ми дійшли до Борщагівської. Тоді стало зрозуміло, що розклеювати листівки не вийде, бо цього тільки і чекають, щоб кваліфікувати це як адміністративне правопорушення.

Нас наздогнав "бобік" із якого вийшли люди у формі з вимогою пояснити, що відбувається, а на доречне питання щодо причини затримки, стали вимагати у кожного посвідчення особи, мовляв "звичайна перевірка документів".

Жодних звинувачень, жодних пояснень. Свої посвідчення, щоправда, правоохоронці пред'явили. На нашу заяву, що нас від самого метро переслідують троє у штатському, ми отримали відповідь: "А це керівництво Солом'янського райвідділку". Ось так, за купкою студентів виїхало спостерігати "начальство"!

Після цієї зупинки ми змогли спокійно пройти лише кілька сот метрів вбік Шулявки, сфотографуватися на фоні білборду Максима Луцького. Весь цей час поруч з нами, на проїжджій частині вулиці їхав патрульний автомобіль, згодом їх стало два; нас постійно "пасли" троє у штатському і незрозумілий "мажор" з айфоном.

Зупинивши нас ще раз, знову нібито для перевірки документів, правоохоронці дали зрозуміти, що мають нас зупинити будь-якою ціною, проте причепитися немає до чого.

Від того моменту починається цирк.

Перехожих раптом стало менше і міліція вирішила діяти. Їхній "бобік" виїхав на тротуар, перегородивши таким чином шлях подальшого пересування. З одного боку був високий паркан, з іншого – проїжджа частина, на яку вийти не можна було, бо припаяють "перешкоджання руху автотранспорту".

Знову розмовна тяганина, знову жодного адекватного пояснення. Доходить до абсурду: "Нас затримано? – Ні.". Тільки починаємо рухатись: "Почекайте, хлопці й дівчата, куди ви поспішаєте, давайте побалакаємо."

Кінець кінцем озвучується хоч щось: "Це у вас акція? Так не можна… Дайте нам своїх організаторів, ми проїдемо з ними у відділок, побалакаємо…". Звичайно, ніхто не хоче зупинятися, і ми поступово відступаємо до території студмістечка НТУУ "КПІ".

Зауважу, що відтоді, коли почалася тяганина з документами, затримками, процес розповсюдження листівок практично припинився. Продовжився він на певний час вже на вулиці Політехнічній. Туди ми йшли вже зі знайомим ескортом, тільки людей у формі стало побільше.

Після блокування нас за допомогою авто, активну участь у "розмові" починає брати один із "цивільних", згодом він назвався "майором", не показавши при цьому посвідчення. Зрозумівши, що нарвалися на юридично підкованих людей і "на дурненького" не розведеш, "начальство" перейшло до активних дій.

Біля 16-го корпусу "КПІ" "ескорт" таки наздогнав нас, і незважаючи на присутність перехожих, серед яких були маленькі діти, нас почали "пресувати" в прямому сенсі. Під пильним оком людей в "штатському", "формоносці" стали в одну лінію, перешкоджаючи нам йти далі. Знову почалися абсурдні діалоги:

– Нас затримано?

- Ні.

- Ми можемо йти?

- Так.

Щойно починаємо рухатись, як "начальство" командує "не пускати їх" і все починається з початку.


Всім нам, не тільки тім, хто лежав в той день на землі, тримаючись один за одного, а всім пересічним громадянам України вже давно дали зрозуміти, що вони безправне бидло і від них нічого не залежить. А більшість з нас своєю байдужість це тільки підтверджує.

Таким чином ми заслуговуємо на таку владу, яка в нас зараз є. Людям абсолютно байдуже, що відбулося в цей вихідний день в столиці нібито "європейської" держави, бо більшість з них радянський режим привчив до того, що нічого змінити не можна, а той, хто щось намагається зробити, – дурень і божевільний.

Діюча влада зараз будує саме таку країну, саме з подібним багато в чому до радянського режимом. Не зрозуміло тільки, чому молодь, якій подібна точка зору має бути чужою нічого не робить? Зараз краще бути Інтернет-воїном та виливати бруд один на одного в мережі, або бути "диванним активістом" на словах лаючи нашу владу, ніж піднятися і якось боротися.

Проте Інтернет це не реальне життя і не може бути вічним "простором свободи".

Неоднозначне сприйняття новини про побиття активістів в мережі зайвий раз підтверджує, що наше суспільство вже давно невиліковно хворе і катастрофічно роз'єднане, чим дуже легко користуються владні сили.

Люди не вірять, що хтось може БЕЗКОШТОВНО і НЕЗАЛЕЖНО від політичних сил вийти на вулицю і якось протистояти владі. Такому народові – гідного хазяїна, цілком заслужили.

Якщо 28 жовтня ми нічого не змінимо, буде підписано остаточний вирок нашій державі та зроблено важливий крок на шляху до "побудови нової держави" – єдиного правдивого лозунгу з білбордів Партії регіонів. Проте та держава буде далеко не Україною.

Артем Марченко, студент НаУКМА



powered by lun.ua
Системні зміни в лікуванні раку можуть врятувати життя кожного п'ятого хворого
Війну з раком неможливо виграти, якщо не маєш стратегії перемоги, якщо щодня, крок за кроком, послідовно не втілюєш її план.
Місяць у Харкові: освідчення в любові
Який він, культурний Харків.
Україні потрібна нова кіберстратегія
Основні прогалини в галузі кібербезпеки в Україні та варіанти виходу з ситуації, що склалася.
Як світові тренди впливають на розвиток фітнесу в Україні
Щороку з'являються нові види тренувань і тренажерів, випускаються нові мобільні додатки та онлайн-продукти. (рос.)
Як визначитися із майбутньою професією
Майбутнє вимагає від нас усіх постійного навчання та самонавчання, самодисципліни і щирої пристрасті до своєї справи.
Зеленський розпустив ЦВК: зачистка по всіх фронтах
Озираючись на події останніх тижнів у ВР, можна помітити певну тенденцію, якої дотримується Зеленський та його прибічники. Може йтися як про узурпацію влади чинним президентом, так і про щире бажання реальних позитивних змін, що можливі лише за умови повного очищення всіх держструктур від слідів старої влади.
Самоспалення. Постскриптум для імперії
Сутінки СРСР, які сучасним росіянам здаються "щасливою добою", для колоній осяяні вогнем живих смолоскипів із запахом горілого м'яса.