Про співжиття Церкви і Держави

101 перегляд
Середа, 10 квітня 2013, 16:21
Любомир Гузар
Архиєпископ Любомир (Гузар)

Мені часто ставлять запитання під час різного роду зустрічей про відносини церкви і держави. Думаю, що це зацікавлення має багато підстав.

Зрозуміло, що в такій державі, як наша, де є багато церков і релігійних організацій, їх стосунок до держави, а тим більше до чинної державної влади цікавить свідомих, передусім віруючих громадян. Тому хочу назвати кілька причин (які мені відомі), чому люди ставлять таке запитання.

Для кращого пояснення зверну увагу на подібність структур церкви і держави. Кожна церква чи велика релігійна організація включає поважну кількість членів. Вона має свої керівні органи, наприклад єпископат, що їх ми можемо називати церковною владою.

Однак, одразу підкреслю, церква – це всі без винятку її члени і керівництво.

Подібно з державою: її становлять усі громадяни. З-поміж них деякі члени виконують керівну роль, і їх ми називаємо владою. Знову хочу наголосити, що поняття "держава" і "державна влада" не є синонімами, і про це треба пам'ятати, коли говоримо про зв'язок церкви та держави.

Тепер конкретно про причини щирого зацікавлення державно-церковними відносинами.

Люди спостерігають, що з нагоди державних свят високопосадовці з'являються перед публікою в супроводі церковних діячів, насамперед представників вищого кліру. Їх часто запрошують на різні державні заходи, наприклад покладення квітів, немовби прикрашати церемонії, але не кличуть публічно і спільно молитися за державу, за Батьківщину та за тих, хто нею керує. Вищезгаданий факт є загальновідомий, бо його всі бачать на телебаченні.

Громадяни, які цікавляться законодавчою сферою, дивуються, чому Верховна Рада видає закони, що дають державним органам можливість докладно перевіряти діяльність церков, та чому Президент це підписує. Це у них створює враження великого браку довіри державної влади до церковної та вказує на бажання контролювати церкву.

Віруючі люди, переважна більшість яких є християнами, не можуть збагнути, чому територія нашої країни все ще так густо всіяна пам'ятниками тим, хто послідовно переслідував релігію.

Твердять (не знаю, чи це правда), що в Україні більше пам'ятників Леніну, ніж храмів. Тож чи є ми християнською державою, як часто говориться? Такий сумнів підтверджує і та обставина, що важливу релігійну подію – Хрещення Київської Русі – пропонується святкувати осібно на церковному і на державному рівнях.

Багато з тих, хто запитує, якими повинні бути відносини церкви і держави, цікавиться, яку роль відіграватимуть церкви в президентських перегонах (вони вже давно розпочалися), бо на останніх виборах в жовтні минулого року поведінка деяких церковних діячів була далека від того, що її собі уявляють віруючі люди. Громадян згіршувало балотування духовних осіб, а ще більше вихваляння ними певних кандидатів взамін на якусь пільгу чи вигоду.

Окрім причин зацікавлення з боку людей державно-церковними відносинами, хотів би сказати кілька слів про те, якими ці відносини повинні бути.

Це питання треба розглядати на тлі історії. Оскільки в Україні багато церков та релігійних організацій і практично кожна має особливу історію, зверну увагу тільки на те, що можна сказати про всіх. Упродовж багатьох років церковно-державні відносини характеризувалися тим, що уряди були чужими, окупаційніми, інколи безбожними чи навіть богоненависними.

Щойно 20 років після дуже довгої перерви церкви в Україні можуть підтримувати відносини зі своєю рідною державо, точніше і церква, і держава повинні вчитися, як ставитися одна до одної, щоб усе було гаразд.

Що повинна робити церква? Оскільки за своєю суттю церква є релігійною установою, її першим та головним завданням є молитися за свій народ, за свою державу, виховувати вірян на добрих людей, а отже, відповідальних громадян. У Святому Письмі Йосиф, опікун Пресвятої родини, знаний як людина "праведна" (пор. Мт. 1, 19).

Праведними повинен бути кожен громадянин. І церква має допомогти людям бути такими – бездоганними стосовно Бога і ближніх. Для цього треба пройти високоякісний процес виховання, першу відповідальність за який несуть батьки.

І саме церква повинна старатися допомогти батькам бути взірцевими громадянами і в такому дусі виховувати своїх дітей. У цьому процесі важливу роль також відіграє школа, але це вже тема окремої розмови.

Церква має ще одне дуже важливе суспільне завдання – реагувати на неправду і несправедливість. А для цього вона повинна зберегти себе вільною, незалежною, непідкореною державним органам, – повинна зберегти себе на такому високому духовному та моральному рівні, щоб могти авторитетно говорити.

Тоталітарні держави усіх віків намагаються обмежити свободу церкви, бо бояться її слова.

Натомість мудрі держави хочуть бачити церкву автентичною і вільною. Адже вони розуміють, що церква, як вихователь відповідальних громадян та як голос сумління народу, є незамінним чинником збереження державних чеснот.

Церква не сміє нав'язувати себе державній владі. Із державною владою вона є партнером у забезпечені загального добра народу. Держава повинна дати церкві можливість виховувати громадян, а також забезпечити їй матеріальну можливість виконувати свою релігійну місію.

Щасливий той народ, який живе в країні, де між цими двома партнерами панує взаємна пошана та чесна співпраця.

+ Любомир (Гузар)



powered by lun.ua
Реклама:
Капітолій. Початок реваншу Трампа
Дональд Трамп не здасться зараз, оскільки має намір балотуватися на наступних президентських виборах.
Заробити на смертях: як нас позбавили світової вакцини в 5 разів дешевше
Три долари заплатила Всесвітня організація охорони здоров'я за вакцину, закупівлю якої в ручному режимі зірвав міністр охорони здоров'я Максим Степанов.
Справжня ціна хутра норок: історія одного розслідувача
Наприкінці вересня 2020 року польський Сейм (нижня палата парламенту) провів історичну нараду з питань правового захисту тварин у Польщі.
Чи змінив Національний банк свою політику на валютному ринку
За яким принципом НБУ буде виходити на ринок з валютними інтервенціями та як впливатиме на курс. Що змінилося у новій стратегії?
Торговельний фокус з лісом: друзям — усе, а суспільству — нічого?
Чому торгівля необробленою деревиною відбувається на закритих "аукціонах" та без конкуренції.
Справа генерала Назарова — сигнал, який не можна ігнорувати
Справа Назарова як потенційний прецедент для військового судочинства України та свідчення неврегульованості ключових питань військової юстиції.
Демократія і некомпетентність
Чому Арістотель не довіряв демократії як формі правління, у чому полягають вади останньої та що це означає для сучасної України.