Такі захопливі ігри в "бірюлькі"

48 переглядів
Вівторок, 09 квітня 2013, 10:18
Вікторія Сюмар
ІМІ, для УП

Все частіше ми порівнюємо сьогоднішні дні із часами пізнього Леонід Кучми. І в нинішній ситуації є й справді чимало подібного. Один із трендів-аналогів - кампанії проти громадських організацій та незалежних ЗМІ. 

Тоді, у 2002, переписану статтю Томаса Карозерса з критикою громадянського суспільства під власним прізвищем опублікував Володимир Литвин, який став спікером і до того був главою адміністрації президента України. 

Нинішній глава Сергій Льовочкін статей не пише, хоч кампанія проти третього сектору організована в тому ж стилі і з тих же владних висот. Головна відмінність - під брудом на адресу фондів та громадських активістів підписується не Льовочкін чи хтось інший з реальних осіб, окрім хіба що Анатолія Шарія, якому нині не дають спокій українські справи в Литві, де він отримав політичний притулок. 

Саме він декілька місяців тому запустив публікацію про нібито "розкрадання грантових коштів" низкою відомих активістів, серед яких було названо і моє прізвище в контексті проекту "мережі блогерів", яку "ніхто так і не створив". Очевидно, що реагування на записи подібних авторів - марне витрачання часу. 

Проте, нині тема отримала "друге дихання". Тепер кампанія розгортається не лише на сторінках невпливого та маловідомого сайту. Для запуску дуже подібної публікації проти фондів, зокрема Фонду Відродження, деяких помітних та опозиційних лідерів та громадських активістів, використали значно ширший арсенал засобів: починаючи від десятків "зливних бачків" в інтернеті, в тому числі і англомовних, до масових друкованих видань. 

2 квітня газета "Сегодня" опублікувала статтю "Почему гранты не приближают Украину к Европе", де головні "об'єкти" - Фонд "Відродження", мережа "Опора", Григорій Немиря та Вікторія Сюмар. Зокрема, мою скромну персону вкотре згадано в контексті проекту "Мережа блогерів" в підпункті з промовистою назвою "Схемы распила средств". 

У зв'язку з цим маю зазначити - Інститут масової інформації та я особисто ніколи не отримували коштів на проект "Мережа блогерів". Такий конкурс справді оголошувався посольством США в Україні, і легкий пошук в мережі дозволяє побачити, що даний проект, наприклад, реалізовує Korrespondent.net. І навіть з огляду на кількість публічних форумів блогерів в регіонах, відео яких є на YouTube, очевидно, що реалізовує доволі успішно. І що я жодного стосунку до цього проекту не маю. 

Проте ті, перед ким стоїть завдання вписати конкретно взяте прізвище навпроти слів "нецелевое использование средств", не заморочуються пошуком бодай якихось доказів чи фактів, як би не легко це було зробити. Більше того, на таке от вписування конкретних інституцій та прізвищ явно не шкодують великих коштів, явно не співрозмірних із сумою грантів. 

Найцікавіше, що дана публікація на півшпальти в найтиражнійшій газеті "Сегодня" вийшла у ... рекламній рубриці. Сама газета в кінці повідомляє про те, що дана рубрика є рекламною і відповідальність за інформацію, розміщену, зокрема в даній публікації, несе рекламодавець. Зважаючи на цей факт, я звернулася з листом до головного редактора видання Ігоря Добрована з проханням надати інформацію про особу чи організацію, яка розмістила в "Сегодня" ці неправдиві свідчення і дуже сподіваюся отримати відповідь. 

Мені цікаво - кому не шкода грошей на розміщення подібної "реклами" аж напівшпальти? Кому я, Фонд "Відродження" та Григорій Немиря настільки натисли на якість болючі органи, що вартує замовлення настільки масових, а отже, і дорогих антикампаній? 

Якщо зважити, що головним "об'єктом для нищення" в даній публікації обрані представники опозиції, грантодавчі структури, "Опора", яка здійснює моніторинг за виборами та окремі громадські активісти, то варіантів можливого замовника не так вже й багато. Відповідь на питання про замовника варто пошукати в контексті останньої громадської активності довкола, наприклад, каналу "Інтер". Або ж у сфері відповідальності окремих владних представників за імідж української влади за кордоном. 

Щоправда, організація цієї "антикампанії" явно була не найвищому рівні. Не лише тому, що ніхто не склав собі праці перевірити факти та не простежив, аби бодай друковані видання не публікували це в рекламних рубриках. Суцільна плутанина і довкола особи автора. 

Спочатку на деяких невідомих "зливних бачках" в інеті текст з'явився під підписом литовського журналіста Аndžej Butkus. І знову таки прокол - Google, який у сучасному світі точно знає реальних журналістів, цього глибокообізнаного про українські реалії "творця" матеріалу чомусь не знає. Слідів його іншої активності в мережі також немає. Зате десятки українських сайтів надрукували новину про його статтю з посиланням на "прибалтийского эксперта Анджея Буткуса". Головний лейтмотив новинної кампанії - "в Европе заговорили о финансовых махинациях Григория Немыри". 

Класика "джинсового жанру" - спочатку розміщення якоїсь статті, підписаної невідомо ким, потім замовлення "під гроші" передруків, в тому числі і в рекламних рубриках, потім - запуск новин нібито з цієї статті. Далі чекаємо обговорень та коментарів інших "експертів", тепер вже реальних. Так брехня легалізовується і починає жити в інформаційному просторі, і за цією схемою, в кращих традиціях анекдоту про "дочку-проститутку", можна запустити будь-що про будь-кого. 

Очевидно, що люди, які замовляють та розміщують статті про "відмивання грантових грошей", слабко собі уявляють, що контроль за грішми міжнародних донорів значно жорсткіший, аніж за українськими бюджетними коштами. Бо рішення про перемогу у конкурсах ухвалюють не українські тендерні комітети, а реально незалежні експертні комісії за складними процедурами, часом, як це є у Фонді Відродження, із кількарівневим контролем та величезною увагою до теми конфлікту інтересів. 

Далі більшість із грантоотримувачів мають міжнародні аудити, які суттєво відрізняються від української КРУ. А окрім того, звіти за результатами реалізації проектів обов'язково передбачають оцінку результативності. Тож "нічого не створити" - це означає більше ніколи не працювати в цій сфері. 

Оцінка результативності - це те поняття, яке точно не знають, і не здають у власних звітах "джинсові" виконавці замовникам та фінансистам таких антикампаній. Бо інакше, варто було б виміряти кількість виділених грошей та кількість тих, хто прочитав це в інтернеті, або ж запам'ятав бодай щось після прочитки в друці. Який реальний КПД витраченого ресурсу? На що він спрямований? 

Не хочу тут писати про те, що гранти - це нормальна і прозора система підтримки потрібних країні ініціатив. Не варто зайве повторювати і розписувати, що найбільше грантів та технічної допомоги отримує держава Україна, і що це жодним чином не змінилося після приходу до влади Віктора Януковича. 

Немає сенсу розписувати те, якою мірою органи влади користуються наробками громадських організацій, використовуючи наші моніторинги, поправки до законів, звіти, тощо. Аби далеко не ходити - у випадку з ІМІ це не лише ВР, Держкомінформ, але й Міжвідомча робоча група, очолювана Даркою Чепак. 

Українські можновладці, з одного боку, замовляють кампанії проти грантодавчих структур, які забезпечують робочими місцями багато тисяч людей, а з іншого - марно намагаються створювати робочі місця тут, в Україні. 

Українська держава в особі високих посадовців не хоче замовляти собі інтелектуальний продукт через прозору систему державних грантів, надаючи перевагу мільярдним впливанням в застарілу та непродуктивну, зокрема на ініціативи та інновації, бюрократичну машину. Бо їм зручніше платити кешем, заробленим на "тяжкій чиновницькій ниві", та тримати на близькому повідкові загін "кишенькових політологів та експертів", які коментують "по високій вказівці" все, що треба і як треба, які замість якихось там наукових досліджень пишуть такі "цінні" в інформаційному світі "іронічні та дошкульні" блоги й пости в фейсбуці... 

І нарешті, цілу публікацію можна присвятити темі про те, що саме громадські організації, де працюють експерти в різних сферах, куди приходять на стажування студенти, де відбувається реальна комунікація на міждержавному рівні, - саме ці організації в розвинених країнах забезпечують кращий кадровий потенціал для влади. Це стосується не лише таких країн як США чи Німеччина, це добре випробувала сусідня Грузія. 

І це працює для притоку нових ідей та нових людей та для подолання чиновницької корупції. Але кадри потрібні для реалізації державної політики, а не для монополізації влади вузькою наближеною до тіл з однієї родини групою вихідців з одного регіону... 

На відміну від 2002 року сьогодні значно складніше зробити "грантові гроші" чимось гіршим, аніж гроші українських олігархів, вкрадених в бюджеті або ж на приватизаційних схемах. Логіка "ворожого Заходу", який працює проти конкурентності України, відступає в порівнянні з тезою про те, чи можливі більші вороги України, аніж її влада. 

Замість чергових міркувань про очевидні речі, варто було б подумати про інше: куди можемо зайти таким шляхом? 

Куди може прийти країна, перед якою стоять десятки глобальних викликів, але в якій еліти граються в девальвацію слів, людей, понять та навіть самої реальності? В якій вони вже давно девальвували журналістику та політику, звівши все до банального заробітчанства та зведення балансу грошей - спочатку вкладених в "піар" за себе та "джинсу" проти опонентів, а потім "відбитих та примножених" за допомогою владних інструментів... 

Але кому про це думати, якщо тут така захоплива гра - "замочити" Немирю, Сюмар та Відродження... Навіщо оцінювати стан світової валютно -фінансової системи, де криза Кіпру лише початок глобальних змін, якщо саме час випробувати технологію "приборкання опозиції через зміну місця засідань Ради"? 

Навіщо займатися збереженням та розвитком головних ресурсів - людського потенціалу та землі, якщо ще не вкрадені всі приватизаційні "бірюльки"? 

Навіщо працювати над стратегічною програмою реагування на виклики, якщо треба знищити публічну політику та виборчі процедури ? Це ж зовсім інші рівні...



powered by lun.ua
У чому логіка "земельного Задзеркалля" щодо іноземців
Заборона іноземцям купувати землю в Україні не працюватиме. Знайдеться ряд механізмів і структур в Україні та за її межами, щоб це обійти. Для кого ж іноземці становлять ризик?
Чому всім нам варто подивитися "Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго"
В Україні ми не користуємось інфраструктурою як чимось зручним і корисним, не задумуючись – навпаки, ми, самі того не помічаючи, витрачаємо величезну кількість енергії, щоб компенсувати її розруху.
Синдром політичного інтелекту
То що у нас не так з політичним інтелектом? Посада президента крізь призму теорії поколінь. Та чи можна узяти віртуальний майстер-клас у американських президентів?
Етичний бізнес глобальних корпорацій
Підприємства на Заході поступово змінюють свої підходи до ведення бізнесу. Чому і як це відбувається?
"Реформа" прокуратури: дуже приємно, цар
Чому бізнесу і чиновникам варто боятися ручного управління Офісом генпрокурора. (рос.)
"Укрзалізниця" – мертвий актив чи ласий шматок для інвесторів?
"Укрзалізниця" втілює в собі парадоксальну різницю між потенціалом для приватних інвесторів і реальністю. У чому ризики та перспективи її приватизації?
Викривач корупції – не лише заявник: що не врахували законотворці
Попри загалом позитивний характер закону про викривачів корупції, законотворці обрали звужений підхід до врегулювання статусу викривача. А це матиме значення для викриття можливих корупціонерів та захисту тих, хто їх викриває.