Вкотре про голосування

339 переглядів
Середа, 12 червня 2013, 12:18
Сергій Каденюк
для УП

Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування.

Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто

(Стаття 84 Конституції України)

Голосування здійснюється народним депутатом особисто за допомогою електронної системи шляхом голосування "за", "проти" або "утримався" в залі засідань Верховної Ради

(Стаття 47 Регламенту Верховної Ради)

Уже й набридло

Тема особистого голосування депутатом відверто набридла.

І не лише через напускну значимість цієї звичайної простоти, яку ми стільки часу так запекло обговорюємо, а саме через її прикрий політичний зміст.

Розуміння ж у народі звичайне й просте: якщо тебе обрано його представником, то лише ти – той, хто безпосередньо й одноосібно представляє народ "його думкою", коли постає питання визначити зміст ставлення парламентського загалу до того чи іншого питання, – лише ти маєш пряме й безпосереднє право висловитися за народ.

І нікого іншого, крім тебе, тут бути не може. Ти – обособлена думка народу. Для цього тебе і обрано.

Чому так сталося, що відверто беззаперечна та безумовна конституційна засада обов’язкового особистого (персонального) голосування народним депутатом виокремлена в особливе положення нашої Конституції, – це питання до її творців. Майже скрізь у цивілізованому світі така норма розуміється очевидною і не заноситься до Основного Закону.

Безперечно, депутати – ще й звичайні люди. Буває, конче треба вийти із залу.

І похибка чисельної присутності депутатів чи їх тимчасової відсутності в залі стосовно кількості зареєстрованих до відкриття засідання може мати цілком обґрунтовану допустимість та оправдану величину. Але – яку?

Чи може бути одночасно відсутньою в сесійному залі хай би й тимчасово третина депутатів, які до того зареєструвалися, і чи може при цьому вважатися, що Верховна Рада здатна до прийняття рішень?

І хоча ще у 2002 році Конституційний Суд розтлумачив статтю 82 так, що чисельна повноважність Верховної Ради у дві третни від конституційного складу стосується виключно її обрання, а не присутності такого числа депутатів у сесійному залі, все одно напівпустий легітимний зал виглядає якось неприродньо.

Голосування і присутність у сесійному залі

Оскільки присутність у сесійному залі народного депутата є єдиною і беззаперечною умовою, що забезпечує готовність усієї Верховної Ради приймати конституційне колегіальне рішення, то саме цю безумовну присутність і слід установити вирішальною ще до того, як прийматиметься будь-яке рішення парламенту.

А списів чимало наламано якраз довкола того, що присутність допускається не явною в особі самого депутата, а фіктивною – за його реєстраційною електронною карткою. Так працює електронна система, що в сесійному залі може перебувати не сам депутат, а всього лиш його картка.

Ніби є очевидним, що картка, якою реєструється її власник-депутат, якраз і визначає його дійсну наявність у сесійному залі.

Отже, саме така прикра для нашого випадку сумісність – депутат і його картка, які насправді окремі, – має бути усуненою, щоб голосування депутата відбувалося виключно особисто і тільки за себе.

Просте вирішення проблеми

Технічно забезпечити особисту наявність депутата на його робочому місці в сесійному залі не так уже й складно – достатньо обладнати кожні вхідні двері сесійного залу простим технічним приладдям, що фіксує та контролює вхід-вихід власника картки – самого депутата чи того, хто вдає себе за її власника. Як це доволі успішно для контролю заведено в сучасних фірмах та установах.

І саме звичайна умова, що увійти за реєстрацією в сесійний зал за карткою можна лише один раз і лише за однією карткою, а далі й контрольовано знову виходити та входити, заперечує глузд користування чужою карткою.

Схема проста: для реєстрації депутат має пройти до сесійного залу. Увійти в зал можна лише зареєструвавшись однією карткою. Вийшов депутат із залу – винесена картка блокується і не голосує. Вийшов за чужою карткою – не голосує депутат, чия картка покинула зал. Увійшов за чужою карткою – голосуєш за власника картки, однак не голосуєш за себе.

Якщо за однією карткою зможе пройти і перебувати в залі лише одна людина, то який сенс у тому, щоб вона голосувала чужою карткою, не маючи при цьому змоги проголосувати карткою своєю?

Проголосовано не голосувавши

Те, що саме Конституцією строго встановлено, що рішення Верховної Ради приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування, звучить дещо лукаво.

А як по-іншому можуть прийматися рішення колегіального органу, якщо для для цього спочатку слід хоча би зібратися, а далі й визначатися кожному у своєму ставленні до винесеного на обговорення питання – за нього конкретно й голосувати?

Виявляється, можна й інакше.

Наші кмітливі депутати пішли далі такої логіки. Ніби можна зібратися, як то вимагає Основний Закон у сесійному залі, а потім сидіти собі нишком чи стояти спиною до виступаючого на трибуні – і не виявляти жодного свого ставлення до винесеного на суд парламенту питання. Тобто – не голосувати.

Виглядає, справді, якось кумедно: сидять у залі ніби спеціально для того, щоб голосувати, а – не голосують…

І ось вам прикра статистика такої кумедності:

у травні місяці – кажуть, найпродуктивнішому в роботі Верховної Ради у поточній сесії – з 285 винесених на голосування парламенту рішень у 70-ти випадках (майже чверті) не голосувало більше 150-ти депутатів (третини конституційного складу). У більш ніж половині голосувань не брало участі чверть депутатів. Дійшло до дикого абсурду – у 8-ми випадках не голосувало більшість народних обранців.

За що боролися?

Усім пам’ятні буремні лютневі події за участю опозиційних сил у парламенті, що розгорнулися довкола особистого голосування народних депутатів, наслідком чого стало дружне (339 голосів із 350-ти присутніх депутатів) прийняття зміни до статті 47 Закону про Регламент Верховної Ради (на диво оперативно, того ж таки дня, підписаного Президентом), за яким остаточно встановлено:

"Голосування здійснюється народним депутатом особисто за допомогою електронної системи шляхом голосування "за", "проти" або "утримався" в залі засідань Верховної Ради ".

Залишимо на совісті організаторів "виїзного 4 квітня засідання" Верховної Ради та тлумачення політично-кмітливих суддів ВАСУ слів "в залі засідань Верховної Ради", а вчитаємося уважніше в норму, що визначає можливі варіанти вибору депутатом власних рішень щодо голосування – "за", "проти" або "утримався".

Серед них такої можливості як "не голосував" немає.

Тобто депутат не просто зобов’язаний проголосувати особисто і тільки за себе, але й визначитися своїм ставленням до винесеного питання виключно трьома можливими рішеннями – "за", "проти" або "утримався".

І все.

Як тоді розуміти не тільки масове неголосування депутатів у більшості винесених до рішення Верховною Радою питань, але й офіційний рядок "не голосували" на електронному табло зі статистикою голосувань?

Це – неконституційно

Отже, за Конституцією депутат бере участь у прийнятті рішень Верховною Радою шляхом голосування (особистого), і не голосувати, перебуваючи на своєму робочому місці в сесійному залі при винесенні Верховною Радою рішення не може, це – неконституційно.

А тому факту "не голосували" за підсумком прийняття Верховною Радою рішення, встановлене головуючим на її пленарному засіданні, бути не може.

Може, скажімо, бути "не проголосували за відсутністю на робочому місці".

А далі й визначитися за Регламентом, яка кількість із зареєстрованих депутатів може бути відсутньою на своєму робочому місці, щоби процедура голосування не тільки відповідала самому Регламенту, і при цьому рішення парламенту вважалося легітимним, але й не дивувала народ, який обирав своїх парламентарів саме для такої роботи у сесійному залі – обговорення винесеного питання та голосування по ньому.

І добре би кожному депутатові бути готовим відзвітуватися перед виборцями за "якість" свого голосування в кожному випадку прийняття Верховною Радою рішення. Особливо з питань для народу насущних.

Стратегія і тактика голосування

То все, підкажуть нам знавці парламентської політичної кухні, – стратегія і тактика вічного у нас протистояння більшості з меншістю. Чи навпаки.

Опозиціонери ігнорують законопроекти більшості, а більшість своїм зверхнім ставленням "сильного" відверто кепкується над меншістю, масово не звертаючи уваги на потуги законотворчості суперників та "розводячи їх як кроленят".

Оце й уся нинішня стратегія і тактика законотворчих стосунків більшості-меншості в сесійному залі – витівки одних та благі наміри других. І навпаки.

Про яку конструктивну співпрацю у парламенті може йти мова, якщо у значній кількості прийняття рішень участь бере одна з політичних сил – ініціатор винесеного питання (більшість чи меншість), а інша – їх ігнорує?

А оскільки практично всі серйозні рішення приймаються конституційною більшістю, то переважна частина винесених на голосування питань просто "провалюються у прірву" прикрих стосунків більшості з меншістю.

Так і "працюємо"…

Диференціація актів

У нас усі рішення Верховної Ради – чи то вкрай важливий закон щодо змін до Конституції, чи то одна із сотень, а то й тисяч поправок за змінами до чинного закону, чи то призначення виборів голови далекого хутірка або якесь поточне процедурне рішення, – однакові за статусом їх прийняття більшістю чи двома третинами (три чверті у випадку імпічменту президента) від конституційного складу.

Це, як бачимо, й ускладнює роботу парламенту, оскільки формально депутат має однаково віднестися до будь-якого винесеного на голосування питання.

Тим часом конституції багатьох країн передбачають диференціацію (розподіл за статусом) своїх законодавчих актів – законів, постанов та інших рішень парламенту, у відповідність до якої і ставиться вимога до чисельності підтримки загалом прийняття того чи іншого рішення.

То як бути?

Протистояння між більшістю та меншістю у процесі законотворчої діяльності Верховної Ради, про що тут ішлося, значною мірою можна вгамувати, а заодно й значно підвищити як статус голосування кожним народним депутатом, так і якість загального прийняття парламентом рішень, увівши зміни до загальної процедури такого прийняття в залежності від значимості питання, винесеного на голосування.

Для цього досить дещо підправити частину першу статті 91 Конституції, залишивши лише для законів норму обов’язкового прийняття нормативно-правових актів парламенту більшістю від конституційного складу Верховної Ради або двома третинами чи трьома чвертями, коли це для них передбачено Конституцією.

Постанови та інші акти Верховної Ради нехай приймаються відповідно до її регламенту – залежно від значимості акта.

Якщо це конституційна кадрова постанова чи заява Верховної Ради – звичайно, конституційною більшістю. Якщо це поточне процедурне питання або поправка до другого чи третього читання законопроекту – досить і відносної більшості.

І тоді, можливо, з деяких питань депутатові можна буде й не голосувати, цілком законно тимчасово покинувши своє робоче місце в сесійному залі.

Хоча бути готовим відповісти виборцям, чому він проголосував саме так чи взагалі не голосував, – депутатові таки прийдеться…

Сергій Каденюк для УП



powered by lun.ua
Реклама:
Капітолій. Початок реваншу Трампа
Дональд Трамп не здасться зараз, оскільки має намір балотуватися на наступних президентських виборах.
Заробити на смертях: як нас позбавили світової вакцини в 5 разів дешевше
Три долари заплатила Всесвітня організація охорони здоров'я за вакцину, закупівлю якої в ручному режимі зірвав міністр охорони здоров'я Максим Степанов.
Справжня ціна хутра норок: історія одного розслідувача
Наприкінці вересня 2020 року польський Сейм (нижня палата парламенту) провів історичну нараду з питань правового захисту тварин у Польщі.
Чи змінив Національний банк свою політику на валютному ринку
За яким принципом НБУ буде виходити на ринок з валютними інтервенціями та як впливатиме на курс. Що змінилося у новій стратегії?
Торговельний фокус з лісом: друзям — усе, а суспільству — нічого?
Чому торгівля необробленою деревиною відбувається на закритих "аукціонах" та без конкуренції.
Справа генерала Назарова — сигнал, який не можна ігнорувати
Справа Назарова як потенційний прецедент для військового судочинства України та свідчення неврегульованості ключових питань військової юстиції.
Демократія і некомпетентність
Чому Арістотель не довіряв демократії як формі правління, у чому полягають вади останньої та що це означає для сучасної України.