Про умовні рефлекси і здоровий глузд
Коли мені на очі потрапляють банери, сітілайти, оголошення в інтернеті з рекламою міжнародних телефонних дзвінків з України – "Росія та Європа", в уяві мимоволі зринає класичний експеримент "суперечки" травного і оборонного рефлексу в піддослідної тварини – один із знаменитих дослідів фізіолога Івана Павлова.
Таке враження, що й в українців конче хочуть виробити умовний рефлекс: Україна – це не Європа. Та водночас, за логікою копірайтера "дзвінків в Росію та Європу", Україна таки не Росія…
Коли стало відомо про участь президента Путіна в роботі конференції "Православно-слов’янські цінності – основа цивілізаційного вибору України", організованого Віктором Медведчуком, лідером такого собі "Українського вибору", знову ж таки пригадався класичний експеримент Івана Павлова.
Це коли у собаки виробляється травний умовний рефлекс на показане зображення кола. В той же час показ овалу супроводжується ударом струму по лапі піддослідної тварини.
Поєднання умовного (овалу) і безумовного (удар струмом) подразників виробляє умовний рефлекс, і собака забирає лапу тільки-но на екрані з’являється зображення овалу і таким чином уникає удару струмом.
У подальшому експериментатор деформує форму овалу, поступово наближаючи його до кола. Кіркова уява зорового аналізу у собаки значно менша, ніж у людини. Саме тому собака починає помилятися, приймаючи овал за коло: виділяє слину як під час зображення кола і замість їжі отримує удар струмом.
У результаті в тварини розвивається типовий невроз: собака втрачає сон, апетит, відчуває страх, у неї вилазить шерсть і навіть може розвиватися патологія внутрішніх органів.
Інакше кажучи, невроз виникає тоді, коли прийняття рішення неможливе чи утруднене внаслідок невідповідності потужності інтелектуальної системи до складності поставлених завдань.
Це типовий стан крайньої невизначеності, викликаний браком інформації.
Виникнення невизначеності у прийнятті рішення супроводжується появою страху. Страх – це насамперед відсутність можливості прийняття рішення в ситуаціях тієї чи іншої важливості, у доленосних ситуаціях.
Інтелектуальна система відрізняється від простих обчислювальних засобів тим, що здатна розв’язувати завдання саме через брак інформації. Процес розв’язку відбувається шляхом побудови гіпотез, які ліквідовують дефіцит інформації.
Однак виникає ситуація, коли гіпотезу інтелектуальна система не може побудувати – вона знає, що в будь-якому разі неминуча помилка.
Такий стан зумовлює порушення роботи всієї системи. Навіть може призвести до неврозу вищої нервової системи.
Страждання Отелло, Арбеніна, Гамлета, страждання людства, яке метушиться в пошуках істини, підозрілість Івана IV, Сталіна і страждання собаки, що не в змозі відрізнити овал від кола, мають одну і ту саму природу – стан невизначеності (біфокація), що виникає через брак інформації.
Це один із найскладніших психологічних станів інтелектуальної системи.
Не знаю, чи так званий український істеблішмент й досі перебуває в стані невизначеності щодо цивілізаційного вибору України, чи липневий візит громадян Росії Путіна і Гундяєва остаточно закріпив за представниками постколоніальної адміністрації євроазійський вибір для України.
Чи їхню свідомість цілком опанував страх? За кілька місяців побачимо, відчуємо, зрозуміємо, второпаємо, оцінимо, зважимо…
Чи легко перебороти синдром совка й на двадцять другому році незалежності України раз і назавжди відмовитись від того, у що "савєтскій чєлавєк" щиро й свято вірив упродовж десятиліть? Так отож.
На цьому й спекулюють "братья і сьостри", які, ставши на шлях напівреформації, реанімують старі гіпотези й міфи, дещо модернізуючи їх, ураховуючи нові реалії, сучасні умови глобалізації.
З одного боку, реальність чітко промовляє, що далі рухатись російсько-совєтським ретрошляхом не можна. А а з іншого боку, зробити крок уперед, зробити європейський вибір, совкові-малолросу якось боязно і страшно – таки дається взнаки біфокація.
Яку мету ставили перед собою учасники далекої від церковних урочистостей конференції? Треба думати, що намагалися всіляко прикрасити дорогу в "русскій мір" і "мутно-тайожний союз".
А для цього зусиллями прокремлівської команди "експериментаторів"-політтехнологів, очевидно, було вирішено поставити такий собі павлівський дослід – остаточно виробити антиєвропейський рефлекс у так званої української еліти, відповідальної за цивілізаційний вибір України.
Це ж треба: запросити до участі в конференції керівників провідних наукових установ України та Росії, фахівців, експертів в галузі права, економіки, а ще політологів, журналістів, громадських та політичних діячів...
Таке враження, що не вступ України до так званого Митного союзу – це останній день Помпеї. Чи то пак Москви.
Звідки така несамовита турбота про Україну? Мовляв, конкурентні переваги українська економіка може отримати тільки об’єднавшись з російською.
Ну, все. Приїхали. Невже не зрозуміло: Кремлем керує несамовитий страх втратити свій вплив над багатющою територією в центрі Європи.
Українська держава – це складний світ різноманітних взаємодіючих систем. Як і будь-яка система, держава може функціонувати лише за наявності сумісності внутрішньої – сумісності народів, регіонів, економіки, політики, культури тощо.
І зовнішньої – сумісності з навколишнім середовищем — біосферою, державами, яким притаманні власні економіки, політика і культура, та народами, які проживають в цих державах.
Чи є сумісними такі соціально-політичні системи як Україна й Росія в принципі?
Коли українська нація в середині ХVII століття переживала фазу самоорганізовування, саморегуляці, стадія формування козацької держави, на територію України вдерлась етнічна антисистема – Московія.
Безмірно трагічнішою є ситуація, при якій в країну, що переживає зміну стереотипу поведінки, фази етногенезу, потрапляє не просто чужий етнос, але вже сформована антисистемна община, – писав Лев Гумільов.
Натомість Владімір Путін чомусь переконаний, що "у нас спільні корені, культура та релігія. Така спільність особливо відчувається в ці дні, коли наші країни відзначають свято – 1025-річчя Хрещення Святої Русі. Наші кровні і духовні узи нерозривні".
Помовчимо. Подумаймо. Особливості психології московитів у різні часи помічали різні народи, що відображено в численних книгах, щоденниках, дорожніх нотатках.
Не залишився осторонь й український народ, який дав власні характеристики північно-східному сусідові. Ось лише кілька зразків прислів’їв і приказок, зібраних і впорядкованих Матвієм Номисом:
Тату, лізе чорт у хату!" – Дарма, аби не москаль. Москаль тоді красти перестане, як чорт молиться Богу стане. Коли чорт та москаль що вкрали, то поминай, як звали. На вовка помовка, а москаль кобилу вкрав. З москалем дружи, а камінь за пазухою держи. Казав москаль право, та й збрехав браво.
Собака брехне – москаль віри пойме. За москалем панство: коло ноги ременями – і все господарство. Москва на злиднях збудована та й злиднями годована, тощо.
Ці афористичні висловлювання – аж ніяк не вияви ксенофобії з боку українців щодо північно-східного сусіда, а лише систематизація величезного масиву прикладів/фактів співжиття упродовж століть і багатолітніх контактів із антисистемою.
Якщо ми на 500 років молодші, то як би не вивчали європейський досвід, не зможемо зараз добитися добробуту і звичаїв, характерних для Європи. Наш вік і рівень пасіонарності передбачає зовсім інші імперативи поведінки.
Звичайно, можна спробувати "увійти в коло цивілізованих народів", в чужий суперетнос. Але треба усвідомити, що ціною такого поєднання в будь-якому разі буде відмова від вітчизняних традицій і подальша асиміляція".
Не треба нав’язувати людям інших етносів невластивий їм спосіб життя.
"Не треба виходити з міфічних уявлень про суть етнічних процесів і будувати відповідно до цього практичну політику. Не треба примушувати всіх жити разом. Краще жити нарізно, зате у мирі ...".
Це якраз і є вичерпна відповідь на провокативне питання, винесене в анонс конференції: "Близькі чи українському суспільству нав’язуються єврочиновниками "європейські цінності" або ж українці виступають за збереження і утвердження споконвічних православно-слов’янських духовних орієнтирів, засад і традицій".
Судячи з реакції читачів "Української правди" щодо згаданої конференції, от приміром такої: " Народ Украины сделал выбор и ЭТО ЕВРОПЕЙСКИЙ СОЮЗ! Если Путин не умеет себя цивилизованно вести, не может вести политику с Украиной и признать выбор Украины, ее народа, пусть Путин покинет территорию Украины и примет уроки политической культуры…", - час невизначеності для українців минає.
Чи визначаться у своєму цивілізаційному виборі державні мужі з Банкової? Переможуть нав’язані рефлекси чи спрацює здоровий глузд? Часу для прийняття доленосного для держави рішення лишилось обмаль.
Олег Романчук, публіцист, шеф-редактор журналу "Універсум", для УП
