Як судили, так і помилували

Понеділок, 21 жовтня 2013, 11:20

На обрії українського правосуддя знову з'явився сумнозвісний донецький адвокат Володимир Олинцевич із приводу незаконності помилування Юрія Луценка президентом Віктором Януковичем. Основною підставою для скасування указу президента адвокат вважає, як пише преса, відсутність клопотання про помилування самого засудженого.

Складається таке враження, що Юрій Віталійович не хотів покидати колонію, а Віктор Федорович його незаконно й насильно виштовхав.

Слід зазначити, що одразу після помилування Луценка на сторінках УП з'явилася хороша стаття однієї з дописувачок, яка ставила під сумнів правомірність цього помилування. У коментарях до статті я теж "вставив свої п'ять копійок", частково погоджуючись із думкою авторки. Через деякий час на сайті з'явився коментар дописувача під іменем "адвокат". Він написав: "Як судили, так і помилували". Цей коментар мене приємно потішив, так як це було "влучення в яблучко".

Тепер щодо адвокатського словоблуддя.

Відповідно до третього пункту Положення про порядок здійснення помилування, затвердженого указом президента Януковича від 16 вересня 2010 року №902/2010, дійсно, право клопотати про помилування має тільки засуджений. Хоча за часів президентства Кучми і Ющенка таким правом наділялись, окрім засудженого, його адвокат, родичі та інші.

І це було правильно. Тому що, у даний час, чи можемо ми стовідсотково вірити, що клопотання про помилування засудженого, який у немилості в працівників колонії, надійде до президента? Я думаю, що ні.

Крім того, як засвідчує попередня практика, у 85% випадках ініціаторами помилування засуджених були родичі. Тому що засудження людини й відбування покарання – це біда й постійний біль його родини. І нерідко тільки родичі вірять у дострокове повернення засудженого, а він особисто – ні.

У випадку з помилуванням Юрія Луценка, як відомо, ініціатором була Вповноважений ВР з прав людини Валерія Лутковська. Дійсно, згідно з Положенням про порядок здійснення помилування Уповноважений ВР з прав людини не наділений правом клопотати про помилування засудженої особи?! Це нонсенс, який можливий тільки в нас.

Разом із тим, відповідно до 1-ї статті закону "Про Уповноваженого ВР" саме на Уповноваженого покладено "Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України…".

Уповноважений має право невідкладного прийому президентом України та іншими високопосадовцями, направляти у відповідні органи акти реагування, вносити в установленому порядку пропозиції щодо вдосконалення законодавства України в сфері захисту прав і свобод людини й громадянина. При цьому, "органи державної влади, органи місцевого самоврядування,… посадові та службові особи, до яких звернувся Уповноважений, зобов'язані співпрацювати з ним і подавати необхідну допомогу".

Тому без сумніву, що Уповноважений ВР з прав людини в силу своїх повноважень має право звернутися до президента з клопотанням про помилування певного засудженого. Мав таке право й стосовно Юрія Луценка.

Крім того, у цьому випадку слід погодитись з адвокатом Луценка Олексієм Баганцем, що у випадку протиріччя між законом України й підзаконним актом, яким є указ президента, беззаперечна юридична перевага на стороні закону.

Слід зазначити, що Положення про порядок здійснення помилування в частині встановлення права клопотати про помилування тільки засудженому, – суперечить і закону "Про статус народного депутата України".

Відповідно до 6-ї статті цього закону, народний депутат має право звернутися з депутатським запитом або депутатським зверненням до президента. Право народного депутата України на депутатське звернення передбачено й 16-ю статтею цього закону.

Тому не передбачене в "Положенні..." право клопотати про помилування засудженого Уповноваженим ВР з прав людини та народними депутатами – не позбавляє їх такого права в силу своїх повноважень, передбачених відповідними законами.

Згідно з вимогами 40-ї статті Конституції та першої статті закону "Про звернення громадян", громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, куди відноситься і президент, зі зверненням, яке повинно бути розглянуто і надано відповідь у встановлений законом строк.

Із цього слідує, що громадяни України мають право звертатися до президента й із клопотаннями про помилування певних засуджених. Це законне право громадян не може бути обмежено положенням, затвердженим указом президента.

Якщо президент не відносить "клопотання про помилування" до категорії "звернення", то це необхідно передбачити в законі.

Тому, Уповноважений ВР з прав людини, відповідно до 13-ї статті закону "Про Уповноваженого ВР", у даному випадку зобов'язаний внести пропозиції щодо вдосконалення законодавства України в сфері помилування й усунення існуючих протиріч.

Для "чистоти" вирішення питання про помилування Юрія Луценка, необхідно було напередодні внести зміни до Положення про порядок здійснення помилування в частині розширення кола осіб, які мають право клопотати про помилування засудженого – а потім милувати.

Крім того, у Положенні необхідно передбачити правові наслідки відмови засудженого подавати клопотання про помилування або його відмови від помилування.

А по великому рахунку, щоб кожен новий президент не затверджував своїм указом своє Положенням про порядок здійснення помилування, це питання повинно регулюватися законом.

Тепер щодо актуального на сьогодні питання Юлії Тимошенко.

Її лікування закордоном без звільнення від відбування покарання або звільнення від відбування покарання – а їй вирішувати чи лікуватися й де – можливе як шляхом внесення змін у закони Верховною Радою, так і шляхом помилування президентом.

Головне, щоб було бажання. Говорити навчилися, так би ще й працювали.

Будемо надіятись, що питання вирішиться.

Але на фоні цієї актуальної проблеми хотілося б зауважити й побажати нашим та зарубіжним політикам і державним мужам, щоб хоча б крихта такої уваги та сили приділялися для вирішення проблем більше ста тисячам засуджених, які відбувають покарання.

А можливо навіть менше того – хоча б тим людям, що на волі й потребують невідкладної медичної допомоги. Особливо дітям...

Віктор Мойсеєнко, керівник Служби з питань помилування секретаріату президента в 2005-2010 роках, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

ДІЯ на експорт. Чим український GovTech приваблює закордонних партнерів

Справедливість, що шкодить. Які наслідки матиме рішення про "покарання" українців за кордоном

Коли запрацює еАкциз в Україні

Що наші діти дивляться на YouTube українською?

Чому "клуб білого бізнесу" - дуже погана ініціатива?

"Ти цілий день живеш його життям": повсякдення доглядальниць за пораненими ветеранами