Актуально про помилування

459 переглядів
Понеділок, 18 листопада 2013, 06:39
Микола Сірий
адвокат

Із часу проголошення державної незалежності питання помилування перебувало "в тіні" українського суспільства. Його широко та публічно не обговорювали політики, політологи й правники.

Механізм помилування рухався накатаними рейками – тихими коридорами президентської адміністрації переносились документи із проханнями про помилування, які вибірково задовольнялися – інколи з милосердя, інколи за корупційними схемами, а інколи суто з політичних міркувань.

Специфічність та закритість цієї теми від ока громадськості обумовили дивну обставину – усі чотири українських президента не лише милували, але й у неконституційний спосіб регулювали порядок помилування шляхом затвердження указами відповідних Положень про помилування. При цьому, кожен наступний президент на початку власної каденції вважав за необхідне затвердити саме своє зазначене Положення.

Неконституційність такого "законотворення" полягає в тому, що Конституція наділяє главу держави повноваженням здійснювати помилування у формі видання указів індивідуального характеру, тобто щодо конкретних персоналій – але не наділяє повноваженням нормативно регулювати порядок здійснення помилування.

Як же сталося таке непорозуміння?

На диво просто. До 1991 року, відповідно до Конституції УРСР 1978 року, президія ВР УРСР як колегіальний квазізаконодавчий орган була одночасно наділена повноваженнями й здійснювати помилування, і нормативно регулювати порядок помилування. При запровадженні в Україні інституту президента не було достатньої конкретизації його повноважень.

В умовах функціональної невизначеності Кравчук, по аналогії із президією ВР УРСР, "визначив для себе" не лише повноваження зі здійснення помилування, як і має бути в демократичній державі, але також і повноваження нормативно регулювати порядок помилування, що прямо під новорічні свята було закріплено указом президента.

І вже далі, оці повноваження врегульовувати процедуру помилування, не дивлячись на їх неконституційний характер, "переходили" до кожного наступного президента.

Ними користується вже четвертий президент України.

З юридичної точки зору положення про застосування помилування, яке затверджується указом президента, є нікчемним юридичним актом.

Щонайшвидше має бути прийнята інша форма регулювання роботи комісії про помилування. У положенні про цю комісію можуть бути лише рекомендаційні норми, і жодної норми загальнообов'язкового характеру. Згідно з 102-ю статтею Конституції президент є гарантом прав і свобод людини й громадянина, і із цієї точки зору він також не має права звужувати своє конституційне повноваження щодо помилування.

Нині в українському суспільному дискурсі інститут помилування найчастіше асоціюється лише із кримінальним законом, що не зовсім вірно.

За своєю природою та основним значенням помилування більшою мірою є політичним та конституційно-правовим інструментом. Так, за тривалу історію людської цивілізації помилування певних осіб багато разів виступало засобом досягнення міждержавного або внутрідержавного компромісу. Воно доволі часто було умовою припинення військових конфліктів, налагодження дипломатичних відносин між країнами або ж досягнення єдності народів та замирення ворогуючих політичних сил.

Помилування, окрім іншого, застосовується в якості інструмента досягнення соціальної справедливості.

Зокрема, у світовій практиці формальна юридична справедливість нерідко не співпадає із соціальною справедливістю. Якщо виникають такі випадки, коли суд, з огляду на вимогу закону, зобов'язаний прийняти рішення про покарання, але воно не узгоджується з розумінням соціальної справедливості, тоді виходом із зазначеного конфлікту може бути помилування.

Таким чином, звужування інституту помилування до суто кримінального є помилковою й доволі шкідливою справою.

Категорично не припустимо шукати сутність помилування в тексті неконституційне затвердженого положення й закривати очі на багатовікову національну та світову практику його утвердження. Звужування суті помилування є нічим іншим як формою обмеженням одного із суверенних прав держави.

Слід завжди пам'ятати, що право помилування – це право суверенної держави, у свою чергу, несуверенне утворення ніколи не наділяється таким правом у повному обсязі.

Яскравим прикладом цьому може слугувати порівняння того, як інститут помилування був закріплений у радянські часи на рівні окремої республіки й Союзу в цілому. Так, Конституція Радянської України 1978 року уповноважувала президію ВР здійснювати помилування лише осіб, засуджених судами України, водночас Конституція Радянського Союзу 1977 року наділяла найвищий законодавчий орган Союзу нічим не обмеженим правом здійснювати помилування.

Тобто, республіка мала право помилування лише в межах дії кримінально закону, а загальносоюзна держава користувалась інструментом помилування в найширшому обсязі, включаючи й політичну складову цього конституційного інструмента.

Нині інститут помилування закріплено в Конституції України як нічим формально не обмежене право президента здійснювати помилування. Це – найширша формула, яка зустрічається у світовій практиці.

У ряді країн Європи помилування на конституційному рівні обмежується законом, наприклад, у 62-й статті Конституції Іспанії зазначається, що король здійснює право помилування у відповідності із законом. Також Конституція Латвійської Республіки передбачає, що обсяг і порядок застосування президентом права помилування визначається спеціальним законом, стаття 45.

Чимало країн обмежують право помилування спеціальними процедурами, пов'язаними із притягненням до відповідальності вищих посадових осіб.

Зокрема, президент США має право надавати помилування за злочини, скоєні проти Сполучених Штатів, за винятком засудження шляхом імпічменту, другий розділ 2-ї статті Конституції США. Подібні норми також містять конституції Польщі, Греції, Ісландії, Норвегії, Ліхтенштейну тощо.

Якщо на конституційному рівні повноваження глави держави на здійснення помилування не передбачає спеціальних обмежень, то за сталою конституційною практикою вважається, що це право має широкий діапазон дії.

Одні країни, як, наприклад, Швеція, Австрія, Ісландія, Ліхтенштейн, Чехія, деталізують у тексті Основного закону країни зміст помилування. Зокрема, згідно з 65-ю статтею Конституції Австрії, федеральному президенту належить право в окремих випадках помилування осіб, засуджених вироком суду, що набув чинності, пом'якшення й заміни призначених судами покарань, пом'якшення правових наслідків і погашення судимості в порядку помилування, нарешті, припинення кримінального провадження по відношенню до осіб, які переслідуються в офіційному порядку за кримінально карані діяння.

Інші країни – Франція, Італія, Литва, Угорщина, у тому числі Україна, – мають лаконічну та ємку формулу повноваження президента на здійснення помилування, яка в силу відсутності конституційних обмежень завжди трактується широко, включаючи не лише право пом'якшувати покарання та його правові наслідки, але також і право припинення кримінального переслідування на досудових стадіях.

Яскравим підтвердженням останньої тези є широко відомий історичний приклад помилування екс-президента США Ричарда Ніксона після "Вотергейтського" скандалу 1972-1974 років із приводу політичного підслуховування.

Ніксон був помилуваний президентом Джеральдом Фордом ще до початку процедури імпічменту в Сенаті, тобто на першій стадії кримінального переслідування. Цей приклад показує, що за широкої формули помилування даний інструмент містить у собі потенціал можливості застосування до осіб, які тільки переслідуються в кримінальному порядку, а не лише засуджених.

До кінці життя Ричард Ніксон не вважав себе винним і не був таким, зважаючи на презумпцію невинуватості й той факт, що суду над ним так і не було.

Наступна проблема окреслюється питанням про те, чи є зв'язок між повноваженнями милувати й правом засудженого на помилування.

Інформаційний простір перенасичений розмовами про те, чи подавали певні засуджені заяви про помилування. Але жодного формально-юридичного зв'язку між цими двома правами немає. Право особи просити про помилування не кореспондує із правом президента милувати.

Велика кількість засуджених можуть звернутися із проханням помилувати, але це не означає, що президент має милувати кожного. Так само й з іншого боку: президент має право застосувати повноваження щодо помилування без будь-якого прохання чи заяви: самого засудженого чи будь-яких інших осіб.

Інформація про несправедливість засудження чи недоречність, з публічної точки зору, перебування особи в ув'язненні може надійти до президента з будь-яких джерел. Якщо він отримав такі відомості й вважає, що це той випадок, коли варто застосувати інструмент помилування, жодних обмежень немає.

Специфічним у порядку помилування є питання відшкодування шкоди.

У дискусіях деколи ставлять акцент на тому, що розпочинати процес помилування можна лише після того, як особа відшкодувала шкоду. Наскільки правомірною є така постановка питання?

Справа в тім, що будь-який злочин сам по собі є шкодою. Коли здійснюється помилування за певний злочин, це означає помилування публічної, соціальної шкоди. Але при вчиненні злочинів нерідко заподіюють конкретизовану шкоду морального й матеріального характеру. Якщо ця шкода заподіяна приватній особі, глава держави за будь-яких умов не має права її пробачати. Але що стосується шкоди публічного характеру – питання відкрите. Заборони прийняти акт помилування й покрити ним покарання й публічну шкоду немає.

Зараз часто говорять про помилування в зв'язку з місією Кокса-Кваснєвського в справі Юлії Тимошенко.

Їхня пропозиція щодо помилування в зв'язку з відкриттям можливості лікування є цілковито виваженою. Представлені інструменти юридичного, соціального й політичного характеру мають широкі можливості узгоджуватися з інструментами гуманітарного характеру.

У цьому випадку, місія Європарламенту дуже виважено й збалансовано з'єднала два інструменти: помилування як інструмент суверенної держави й гуманітарний інструмент – лікування. Це зроблено із глибокого розуміння обох інструментів, і саме тому ця позиція була підтримана не лише європейською спільнотою, але й іншими країнами.

Політичне несприйняття нинішньою українською владою належної формули помилування спричиняє доволі сумнівні законопроектування в сфері "лікування засуджених за кордоном".

Так, наприклад, пропонується запровадити так звані "тюремні канікули". І нині в українському законодавстві передбачено право засуджених на короткотривалі "відпустки", але, спроби запровадження більших термінів звільнення для широкого кола засуджених неминуче вступають у конфлікт із базовими основами призначення та виконання покарання.

Польський досвід, до якого нині часто апелюють, стосується "тюремних канікул" в межах національного масштабу. Якщо ж виносити цей інститут на міждержавний рівень, то через обсяг об'єктивних ускладнень він просто втрачає свою змістовність, а тому світова практика не стимулює його запровадження.

Сучасний національний та міжнародний правопорядок дозволяє розв'язувати найскладніші соціальні конфлікти та проблеми. З доброю волею, з урахуванням виняткових обставин та особливостей, можна достойно вийти з будь-якої складної соціально-політичної ситуації.

Головне – діяти в публічних інтересах та цивілізовано.

Микола Сірий, старший науковий співробітник Інституту держави і права імені Корецького НАН України, адвокат, спеціально для УП



powered by lun.ua
Як ніколи не видати книгу
Саркастичні ситуації, які допоможуть вам краще зрозуміти, як варто і не варто комунікувати з партнерами (навіть якщо ви видаєте книгу самостійно).
Штайнмаєр – не лікар. Як Зеленський продовжує дипломатію імені Порошенка
Війна України та Росії за Донбас це не про володіння шматком териконів. Це історія про контроль, інтриги і в перспективі – хто ж кому всучить на фінансування ці понівечені землі і скалічені душі.
Десять кроків до рівних доріг
У 2020 році уряд планує збільшити майже на 40% фінансування на ремонт та розбудову доріг. Але за рахунок цього ми не вирішимо проблему поганих доріг в Україні. Потрібна реформа галузі.
Скасування пайової участі: інфраструктурний колапс маленьких міст
У передмісті Києва та інших великих міст України може зупинитися будівництво всіх шкіл та садочків, які нині тривають.
Безвихідь без уваги. Казус підривника моста Метро
Випадок з АТОшніком, який погрожував підірвати міст Метро, повинен нам дати зрозуміти, що не в нього проблеми після війни, а у нас у всіх. І чим раніше ми прокинемося у хаті скраю, тим цілішою буде ця хата, цей дім. (рос.)
Виклики та ризики уряду Гончарука
Подолання бідності, тотального патерналізму, олігополії та економічне зростання як основні виклики для Зе!Кабміну.
Чи збирається "зелена команда" перетворювати радянську вищу освіту у європейську?
Сказати, що нічого не змінилося у вищій школі за роки незалежності було б нещиро. Але ще менш щиро було б сказати про якісь суттєві зміни.