Записки редакторів УНІАН в екзилі – 8

30 жовтня.

Любов Жаловага: Начальство відрядило на Хімволокно фотографа. Місію не оголосили, але, очевидно, важлива, бо Володя Гонтар – профі. І фотоапарат у нього на шиї – за кілька тисяч доларів. Думаю, готуються до суду, хочуть показати, що робочі місця – в ажурі.

Володя робив на все круглі очі і клацав-клацав… Монітор і клавіатура, стілець і стіл, ламінат і подоба стелі. А це ж те саме, що золотим годинником горіхи бити.

Я згадувала його шедевральні знімки з Верховної Ради, фоторепортаж із Володимирської гірки на 1025-річчя Хрещення Русі.

Ну, одним словом, "оптимізація бізнес-процесів" в агентстві триває.

31 жовтня

Л.Ж.: Гості просто посипалися. Спочатку приїхала завкадрами з цікавим документом – персональним повідомленням від гендиректора, що на наших робочих місцях "шкідливі і небезпечні фактори є відсутніми". Папір ми відмовились підписувати до висновків санепідстанції і пожежних.

Потім приїхали санепідеміологи – чоловік і дві жінки-лаборантки. Лаборанток ведемо у "місця загального користування", дорогою питають нас: "За що вас так?". Воду в пляшку набирають згідно з правилами: кран відкрутили і чекають, поки вода збіжить. А вона з кожною хвилиною смердить все більше.

Горло пляшки стерилізують вогнем, саму пляшку зі смердючою рідиною ховають в гумовий мішок – цілий атракціон.

В обідню пору під’їхала ще й профспілка – Оля Падірякова з УНІАН і Оксана Винничук з офісу НМПУ. Оля на репліку санепідеміолога, що у них завдання, мовляв, перевірити умови праці власне на робочих місцях, а не в приміщенні, в’їдливо спитала: "А редактори що – на робочі місця десантуються? І горщики їм із собою на робочі місця брати?".

Йдучи з роботи, звично намацую в сумці мобільний, щоб присвітити дорогою до прохідної, але відкриваємо двері на вулицю – і очам своїм не віримо: територія Хімволокна освітлена! Ура! "Здесь будет город-сад!".

1 листопада

Л.Ж.: До нас сьогодні знову пригнали фотографа з УНІАН Володю Гонтара. Чи не так сфотографував чи не те? Обійшов із фотоапаратом сходи, коридор, навіть туалет клацнув.

Вхід до приміщення він теж, казав, сфотографував...

Потім повз ці "красоти" пройшли гендиректор, юрист і завкадрами. Склали акт про нашу відмову підписатися під повідомленням про нешкідливі умови праці. Заодно "мило" поспілкувалися.

Якраз транслювався випуск новин і я показала Осадчому, чим записую з ефіру – диктофоном з власного мобільного. Мовляв, добре було б нас засобами виробництва забезпечити, тим більше, що це й у колективній трудовій угоді записано.

Він відповів, що це нормальна ситуація, коли на роботі – зі своїм. От, каже, я по своєму мобільному цілий день виробничі питання вирішую, а амортизації ніхто не платить…

Мені відразу стало його невимовно шкода. А він ще, бідака, продовжував: "То ви напишіть в "Українську правду", щоб мені на роботі видали мобільний". Я пообіцяла. Так ото ж виконую обіцянку і звертаюся до його безпосереднього начальника Ткаченка: згляньтеся над чоловіком! Думаю, зглянеться.

Цей щоденник наш "в екзилі" – річ взагалі-то ефективна. От лампочки ж вкрутили у вуличних ліхтарях на Хімволокні! Так що й Осадчому скоро щастя буде.

13 листопада

Л.Ж.: Інтернет підірвало повідомлення про звільнення з Forbes Україна 13 журналістів. Про це вже багато написано. Вони прийшли на роботу – а вхід в "адмінку" заблокований. Впізнаю почерк. Точно так вчинили з нами 28 серпня .

А тепер знайдіть відмінності… Коментарі менеджменту Forbes Україна: спочатку був наїзд – "піаряться" (більшої дурості й придумати важко), а потім, що їм шкода втрачати таких хороших журналістів.

Коментарі менеджменту УНІАН після цензурного скандалу: не можуть, мовляв, редактори відрізнити об’єктивного від суб’єктивного (читай, дурники такі), а коли відправляли на Хімволокно – то ми вже були співробітниками, яким довіряють, а відтак доручають "розвиток одного з ключових бізнес-юнітів компанії".

Таке враження, що керувати "зачищеними" медіа ставлять людей з одного інкубатора, який до того ж належить відомій сім’ї. Але Господь з ними. Мене хвилює інше: запроваджують цензуру у ЗМІ – журналісти пишуть заяви і гордо йдуть, говорячи тим самим: робіть тут що хочете, але вже без нас.

А нових "керманичів" це влаштовує – вони знайдуть, ким закрити вакансії. Прийдуть менш професійні? – Плювати. Тиражі впадуть? – Не та задача. І, виходить, що журналісти заявами про звільнення просто позбавляють їх зайвого "головняка".

А у Росії (!) не так давно деякі ЗМІ вийшли взагалі без фото, з чорними плашками, на знак протесту проти арешту фотографа Дениса Синякова.

14 листопада

Л.Ж.: Вийшла з лікарняного. Заходжу – і чую запах хлорки. Коридори помиті, павутиння з вікон зметене. В туалеті – новий умивальник, фільтр на воду стоїть. І це не сон! Хай живе санепідстанція! (Хай мені пробачать підприємці всіх мастей).

Таня каже: "Сфотографуйте цей умивальник, бо, боюсь, що за вихідні його вкрадуть" J.

Сусіди-орендарі всі дякують. "Квіти у воду шкода було ставити, бо вкривалась бензиновими плямами, а тепер і посуд можна помити, і руки". Ну от і славно.

Правда, є одне "але". Всі ці "покращення" обійшлися в якусь копійчину орендодавцю і дуже вже він на нас за те розсердився. А я собі думаю, це ж який талант треба мати начальству в немилість потрапляти – спочатку своєму, а тепер вже й чужому.

А сьогодні приходила позапланова пожежна інспекція. Молодий симпатичний капітан фотографував на телефон всі тутешні "безобразія". Так що "любити" нас тут будуть все більше.

15 листопада

Л.Ж.: Тільки нас двох (!) – мене і Таню Майданович вахтери на прохідній записують на окремий аркушик, коли ми вранці приходимо на роботу. Мало нам "рецепції" у вигляді персонального охоронця, то ще й керівництво Хімволокна вирішило нас контролювати. Сміх та й годі.

Свідки у судовій справі досі не отримали повісток на засідання 18 листопада. Саша Волинський, який третій місяць вже у відпустці, і ми цим зловживаємо, поцікавився у помічника судді цією обставиною і почув, що засідання перенесуть, бо суддя буде у відрядженні. Отакої…

Чудесну новину прочитала на Телекритиці:  "1+1 медіа" почне проводити профорієнтаційні екскурсії "Подорож до телевізійного Задзеркалля" у телецентр медіагрупи для київських школярів 4-9 класів.

Всі екскурсії безкоштовні і проходитимуть двічі на місяць, зареєструватись для участі можна на сайті "1+1 медіа".

Програма профорієнтаційних екскурсій "Подорож до телевізійного Задзеркалля" діє в рамках стратегії корпоративної соціальної відповідальності групи "1+1 медіа".Компанія вирішила започаткувати екскурсії для школярів, щоб допомогти їм зрозуміти як працює телебачення, які функції та обов'язки мають ведучі, оператори, журналісти".

І з’явилася у мене ідея: щоб не дезорієнтувати школярів і бути чесними перед ними, може варто після "телевізійного Задзеркалля" привозити їх в інше задзеркалля – на Хімволокно?

Для балансу. Щоб діти розуміли, чим може обернутися виконання журналістських обов’язків. А про "соціальну відповідальність" розсмішили…

19 листопада

Л.Ж.: Суд перенесли на 29 листопада.

Інтернету не проводять – флешку з "оперативними" новинами забирають раз на 3-4 дні.

20 листопада

Л.Ж.: Нас відправляють на медогляд. Трьох – мене, Майданович і Волинського – зі всього агентства. Якщо в комісії буде психіатр, нам поставлять діагноз: "маніакальний пошук правди". А якщо серйозно, то ми отримали чергові персональні повідомлення від гендиректора, що ми як працівники "певних категорій" маємо пройти медогляд.

22 листопада

Тетяна Майданович: Санітарно-побутові проблеми частково вирішені і відійшли на другий план. Це добре, значить можемо сконцентруватись на головному – готуємось до суду.

І один з найголовніших моментів – ми протестуємо, в першу чергу, проти того, ЧИМ нас змушують займатися тут, проти ХАРАКТЕРУ нашої нинішньої примусової роботи, проти того, що ЖУРНАЛІСТАМ власне керівництво перешкоджає займатися журналістською діяльністю.

В яких умовах нас змушують це робити – то вже третьорядне, і з цією проблемою, як виявилося, журналісти й журналістські профспілки цілком здатні впоратись.

Л.Ж.: Тепер у нас не шлях на роботу – а біг з перешкодами. В добрих українських традиціях дорогу через сквер вирішили мостити під зиму. Лежать ці купи піску вже добрих тижні три.

Заходжу на прохідну Хімволокна з перепусткою в руці і бадьорим голосом чеканю: "Жаловага, УНІАН". Вахтерка повертається до чоловіка, що прошмигує коридором: "Так ми УНІАН записуємо як і раніше?" – "Та нє, вже не треба".

От вам і День Свободи на Хімволокні! А ще у нас на честь свята – вихідний, тільки без відриву від виробництва.

Другий день поспіль немає телесигналу – вчора лише вранці, а сьогодні – цілий день. Охоронець і той переживає: вимикає-вмикає тюнер, натискає всілякі кнопки, і – розводить руками. А дощ собі йде і сміється з цього всього.

Далі будеJ