До західних друзів

Четвер, 12 грудня 2013, 12:05

Після помаранчевого "розчарування в Україні" і після "вільнюської поразки" українська тема ризикує стати "мінним полем" європейської політики. Хочеш поразки у своїй кар'єрі – займися Україною, а вона вже не втратить шансу втратити шанс...

Та українці відреагували на недолугість власної політичної еліти, вийшовши на масовий протест. І зараз цей протест вимагає від ЄС реальної дії, а не тільки гарних слів.

Від інституцій ЄС – бо інакше українські владоможці проводитимуть "круглі столи", паралельно відбиваючи опозиціонерам нирки в СІЗО.

Від громадян ЄС – бо якщо їм буде не байдуже, європейські політики не зможуть замінити дію дипломатичним протоколом, бюрократичними формулами чи іншими видами імітації політики.

Історичний контекст

Центральноєвропейські спільноти сплатили велику ціну за участь у клубі вільних. Угорщина пережила радянську інтервенцію в 1956-му, Чехословаччина – у 1968-му. Польща пройшла крізь військовий режим у 1981-му. Найтяжче тоталітаризму позбувалася Румунія в 1989-му, стративши свого диктатора. Німеччина пройшла зону турбулентності в 1989-1990-х роках. Литва мусіла відстоювати свою свободу перед радянськими танками в 1991-му. М'якшим чином трансформувався комуністичний режим у Болгарії.

Трагічною була історія балканських країн, котрі мусіли пройти крізь війну, а потім – і крізь демократичну революцію. Відхід Туджмана в Хорватії в 1999-му й Мілошевіча в Сербії в 2000-му змінили ці країни. Словенія й Хорватія є повноцінними членами ЄС, Сербія, Чорногорія й Македонія є кандидатами, шанси потенційно мають Албанія, Боснія та Герцеговина. Окремо стоять напіввизнане Косово та напів-азійська Туреччина.

Сьогодні триває наша, українська, оксамитова єврореволюція.

Утретє, після боротьби за незалежність, що завершилася референдумом 1991-го, та демократичної Помаранчевої революції 2004-го – українці мирно повстають до боротьби за європейський вибір, за людську гідність і правову державу.

І не настільки принципово, чи завершиться вона зараз, а чи відповідь дадуть президентські вибори 2015 року. Українці готові стояти за європейські цінності на морозі, самозабезпечувати Майдан дровами й харчами, витримувати арешти й побиття.

Але чи готова до кроків назустріч Об'єднана Європа?

Про що протест?

Майдан-2013 має в собі кілька рівнозначних частин.

Перш за все, це – протест проти режиму Януковича, заснованого на конституційному перевороті в жовтні 2010 року.

Це – протест проти його феодальної еліти, котра збагачується на корупції, проти "мажорів", дітей і родичів еліти, що безкарно калічать людей на дорогах. Це – протест проти насильства в міліції, котра разом із прокуратурою й судами працює як один злагоджений каральний механізм. "Зека – геть!" – найпопулярніше гасло Євромайдану.

Друга складова – це спротив масованому, нахабному тискові путінської Росії.

Пропаганда йде за межею здорового глузду й совісті – від повідомлень про "кілька сотень учасників" до відвертої "фашизації" опозиції. Економічний тиск Кремля вже закриває фабрики на сході України. "Геть від Москви": антиімперський напрямок боротьби Майдану – дуже важливий.

Третьою, однаково важливою складовою Майдану є прагнення українців бути частиною Європи.

Саме відмова Януковича від підписання Угоди про Асоціацію з ЄС і спричинила протести, що почалися 21 листопада о 9 вечора, і з того часу тривають безстроково. "Революція гідності" має свої корені в ідеях групи моральних авторитетів "1 грудня". "Україна – це Європа!" – одне з ключових гасел Євромайдану.

Україна – це Європа

9 випадкових затриманих 1 грудня 2013 року, жорстоко побитих, яким протягом тривалого часу не давали доступу до адвокатів, чекають справедливості. Окремо стоїть питання арешту Віктора Смолія, адвоката затриманого Андрія Дзиндзі, котрому "шиють" замах на життя судді, та львівського фотографа Олега Панаса. Потрібен негайний моніторинг порушень прав людини з боку ОБСЄ й Рад Європи.

Лідери ЄС, негайно зупиніть політичні репресії проти невинних людей!

Путінська Росія неодноразово погрожувала Україні. Востаннє – вустами радника Путіна Глазьєва, котрий ствердив про "законне" право Росії захистити російськомовних українців від європейської долі. Тому особливу роль тут повинні відіграти Великобританія й США як гаранти українського суверенітету, відповідно до Будапештського меморандуму 1994 року.

І головне: європейські нації повинні чітко сказати, що Україна може стати членом ЄС, за умови виконання нею Копенгагенських критеріїв.

Так, на це піде більше 15 років – але досить невиразних формул "сусідства" чи "асоціації", досить скептицизму, за яким ховається страх і недовіра!

Запросіть нас!

Так – людям, ні – еліті!

Українська політична еліта давно є інтегрованою в Європу. Їхня власність, їхні банківські рахунки та їхні родини – давно за межами України. Їхній вільний час – здебільшого за кордоном. В Україні залишається тільки їх бізнес – тобто корупційні мільярди щомісяця.

Попереду – Різдвяні свята. Влада робитиме все, щоб затягнути час. Три тижні в Женеві, Ніцці чи Лондоні й три тижні в холодному наметі на Майдані – де легше пересидіти облогу?

Представники української влади бояться позбутися своєї зони комфорту. Тільки зрозумівши, що, руйнуючи Європу в Україні, вони ніколи не зможуть перетнути шенгенський кордон, ці люди будуть готові до компромісів і змін.

Персональні санкції повинні розпочатися з міністра внутрішніх справ Захарченка, котрий несе пряму й безпосередню відповідальність за кривавий розгін Євромайдану в ніч суботи, 30 листопада.

Але прості українці вартують іншого.

77% українців ніколи не були за межами України. Потрібні невеличкі гранти на подорожі для студентів, програми, аналогічні американській "Work&Travel", масові навчальні програми для депутатів сільських рад, дешеві туристичні агенції. Українці мають бачити й порівнювати – і телебачення для цього недостатньо.

Очевидно, що влада саботує план щодо безвізового режиму з ЄС, використовуючи його як розмінну карту в політичній грі. Тому ЄС повинен зіграти на випередження.

Чому б не зробити всі візи довгостроковими? Якщо паспорти не біометричні – чому візи не можуть бути біометричними? Чому б не впровадити інші радикальні спрощення щодо збору документів – наприклад, якщо людина отримує "шенгенку" уп'яте чи вдесяте?

План Маршалла для України

Україна зараз – у "повоєнному" стані економіки. Криза, спричинена поганим урядуванням, посилюється економічною війною Росії. Виробництво падає рекордними темпами, безробіття зростає. Попереду – велика інфляція.

20 років первинного накопичення капіталу були, по суті, грабунком і вивезенням награбованого. Повернення цих коштів – дуже складна, але критично необхідна дія.

Захід повинен перестати давати притулок українським корупціонерам, і долучитися до їх фінансового й судового переслідування. Оприлюднити активи української владної еліти, скасувати посвідчення на проживання для цих людей, провести розслідування щодо походження їх грошей – так повинен діяти ЄС.

Зовнішній борг України, котрий починає сягати рівня річного ВВП, каменем тягне нашу економіку на дно. Необхідна програма скасування частини державного боргу. Прецеденти вже були: у 1991 Польщі було скасовано більше 10 мільярдів доларів зовнішнього боргу.

Окремо могла б іти допомога, аналогічна американському плану відбудови Європи після 2 світової війни. І це – далеко не тільки про економіку: треба наново збудувати судову, правоохоронну, податкову, митну систему, проілюструвавши всю державну машину.

Така інвестиція мала б серйозні наслідки вже в найближчі 5 років: розбудова інфраструктури й зміна бізнес-клімату, виконання законів, а не гра із правилами перетворять Україну на країну невтрачених можливостей.

Ваші Євромайдани

Центральна Європа пройшла свій цикл боротьби за демократію в кінці 80-х, і дуже добре знає, що таке загроза інтервенції, арешти активістів, відсутність вільної преси. Нічого подібного протягом останніх 50 років не переживали Франція, Бельгія, Італія, Іспанія, Нідерланди, Швеція, Фінляндія.

Нічна спроба розгону мирного мітингу на київському Майдані 11 грудня 2013 року шокувала весь світ.

Це – найпростіший тест на демократичність. І його провалено.

Стара Європа, здається, забула, що таке "Європа": чого коштує свобода слова, думки, мирних зібрань, чесні вибори, вільна преса, мінімізація корупції. Ці речі – як повітря: їх починаєш відчувати, коли їх бракує.

Саме тому ми, українці, потребуємо зараз солідарності з вами в цих принципах. Не просто українська діаспора під українськими посольствами, а всі, хто відчуває себе європейцями – виходьте, будьте з нами, покажіть нам духовне братерство!

Підтримайте Європу! Підтримайте Україну!

Насамкінець

У випадку, якщо Янукович не піде зараз, він просто відкладе свою поразку на 2015-й рік. Суспільство не відступиться, а спроби придушити опір тільки піділлють бензину у вогонь.

Станом на сьогодні українська влада й далі закручує гайки – продовжує судові переслідування активістів і непричетних, відверто саботує європейський вектор, імітуючи назовні "переговори" і "демократію", вводить усе більше внутрішніх військ у центр міста, блокуючи комунікації метро.

Чи стане Майдан-2013 Тяньаньминем-1989?..

Ми, вільні люди України, взяли на себе відповідальність за нашу країну. І тепер уже вільному світові вирішувати, до якої міри має дійти корумпований авторитарний режим Януковича, щоб втратити свою зовнішню легітимність.

Виглядає, незаконних арештів і нічних атак не досить.

Чи потрібні масові розстріли, щоб нарешті прийняти рішення?

Остап Кривдик, політолог, активіст, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Держава втратила контроль над обленерго, чи навпаки посилює його?

BlaBlaCar поза законом. Що буде з ринком нелегальних перевезень?

Друга річниця енергетичної свободи

Аятола Володимир Путін

Людиноцентрична мілітаризація: як Україні вистояти і прорватися

Що не так із "виборами" на Росії?