Свобода й істина: ставки в Україні

Субота, 14 грудня 2013, 17:04

У липні цього року у Львові я мав честь звернутись до випускників Українського католицького університету з вітальною промовою, в якій говорив про істини, що ведуть до гідного і вільного життя.Незадовго перед тим я мав двогодинну зустріч з аспірантами – слухачами філософського семінару − для спільного всестороннього обговорення майбутнього західної демократії.

Тоді я й гадки не мав, що перед деким зі студентів, з якими я обговорював демократичне майбутнє і морально-культурні підвалини, необхідні для підтримки вільної політики й економіки, через якихсь неповних п'ять місяців постане нелегке питання взаємозв’язку між моральними істинами і громадянським вибором у драматичний час національного спротиву, що зараз проходить не лише на вулицях Києва, а й у свідомості окремих українців.

Попри велику кількість факторів, що нині спонукають українців вийти на вулиці, найголовнішим спірним чинником у протистоянні сьогоднішніх демонстрантів та уряду Віктора Януковича є питання: чи совість, невід’ємна складова моральної істини, підпорядкована ідеї загального блага, зможе посісти належне місце в Україні XXI століття?

Чи, може, Україна, отруєна 70-літніми наслідками комунізму, історією, географією, і культурою приресена стати стороннім глядачем, або вигнанкою в сучасній драмі свободи, щоб і надалі залишатися під владою грубої сили, що не дотримується жодних принципів моральної відповідальності?

Потужний вияв солідарності та самопожертви мільйонів українців, свідками чого ми стали останніми днями й тижнями, повинен присоромити Захід, який надто часто приймав за свободу вияви економічного, політичного та морального свавілля.

Проте революція 1989 року в Центральній та Східній Європі, яка створила політичні передумови для успішного утвердження незалежності України в 1991 році, була значно меншою мірою революцією волі, ніж революцією розуму та совісті.

У 1980-их роках, люди в усіх країнах Варшавського договору прийняли свідоме рішення "жити згідно зістиною," жити "начебто" вони були вільні. Ці свідомі рішення диктувалися ідеєю людської особистості.

Адже чоловіки й жінки не є лише згустками бажань, що мають задовольнятися; людські істоти насправді здатні до глибинного розуміння, мужності, співчуття, самовладання, і морального благородства. І ця ідея породила чудові інституції громадянського суспільства, які заклали основи демократичного майбутнього: Хартію 77, Солідарність, литовський Католицький комітет захисту прав віруючих та багато інших.

Чимало з того забулось, і це не до честі ані старших демократій ані новіших.

Сьогодні, говориться, що комунізм завалився просто тому, що не зміг конкурувати економічно в світі мікропроцесорів та волоконно-оптичних кабелів. Але подібне твердження необ’єктивне стосовно історичних фактів (комуністичні режими віддавна намагалися "купити" мовчазне потурання їх монополії політичної влади за допомогою споживчих товарів), і зневажує жертви мучеників за свободу, які в прямому розумінні поклали свої життя, щоб майбутнє людства не уподібнилось до змальованого Джорджем Орвеллом в романі "1984": чобіт, що тупцює по обличчю, навічно.

Захід, ймовірно, гадав, що разом із втратою радянської гегемонії в Центральній та Східній Європі і подальшим розпадом самого СРСР, антиутопію, змальовану в "1984", назавжди списано з картини можливих варіантів європейського майбутнього.

Жорстокість на вулицях Києва є суворим застереженням, що спокуса тоталітаризму залишається реальною, якщо публічна влада відмежована від відповідальності перед громадою, якщо загальні інтереси ігноруються, якщо непідзвітні нікому всемогутні людці живуть життям декадансу, за правилами побудованими на крадіжці, а ідея "демократії" зводиться до арифметичної дії з підрахунку голосів.

Драматичні події в Україні пригадують цілому західному світові, що потрібен певний тип людей, які живуть згідно певних чеснот (певних звичок серця і розуму), щоб свобода діяла в політиці та економіці  для загального блага, суспільного блага, а не тільки для звеличення впливових індивідів.

Страждання України від рук бандитської влади та її агентів є потужним нагадуванням, що свобода ніколи не буває безкоштовною.

І саме тому вкрай важливо, щоб Захід, на чолі з США, підтримав вимоги політичних та економічних реформ в Україні, реформування її громадянської культури, висунуті хоробрими чоловіками й жінками, громадянами України, що із силою істини кинули виклик силі, в руках якої зосереджується влада.

Все це не просто питання "процесу", так само, як не є лише питанням "процесу"  питання справжньої демократії. Те, що поставлено на карту в Україні у грудні 2013 року, є власне тими поняттями людської гідності, на яких тримається будь-яке по-справжньому вільне суспільство, є власне тими цінностями, що їх будь-яке справді вільне суспільство готове захищати.

Джордж Вайґель, американський релігієзнавець, провідний науковий співробітник Центру етики і громадської політики (Вашингтон, США), автор життєпису Блаженного Папи Івана Павла II, член ради директорів американського Національного фонду підтримки демократії [NED].

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Яка модель розвитку військово-промислового комплексу корисна для України?

Як масштабувати бізнес на західні ринки

Станьте на захист Грузії

Чи може Україна наздогнати країни Європи за рівнем життя

Платити за рахунками: як не перетворити український (після)воєнний бюджет на боргову яму

Наука в Україні: перспективи розвитку та окремі вектори змін