Чи перетвориться "болото" на "теплий океан"?

165 переглядів
Середа, 08 січня 2014, 10:09
Олексій Полегкий
політолог, науковий дослідник, Антверпенський університет/Вроцлавський університет

Справжня революція – перш за все революція у свідомості. Основний конфлікт в Україні не геополітичний, мовний чи історичний – це тільки прояви "больових точок". Основний конфлікт в Україні – конфлікт цінностей. І розмежування проходить не по Дніпру чи Бугу, а в кожній індивідуальній свідомості, у кожному повсякденному вчинку.

Коли мова заходить про справжні зміни чи то системи, чи то особистості, у ситуації, коли ми не здатні вирішити проблему звичними методами – ми завжди стикаємося з необхідністю переосмислення самого підходу або парадигми, що з необхідністю актуалізує питання цінностей.

Щоб зрозуміти не тільки те, що відбувається зараз на вулицях України й у душах українців, а й спробувати передбачити, як розвиватиметься ситуація, хоча б у середньостроковій перспективі – необхідно подивитися на події в Україні в ширшому контексті змін на пострадянському просторі за останні два десятиліття.

Для адекватного розуміння, ці процеси слід розглядати принаймні на двох рівнях:

– з точки зору триваючих пост-комуністичних трансформацій;

– і локально, у контексті специфіки нинішнього політичного режиму створеного за останні роки правління Віктора Януковича.

На відміну від країн Центральної Європи, де демонтаж комуністичної спадщини завершився ще в 90-х, Україна лише тепер завершує свій цикл пострадянських перетворень – і це ще питання як довго, і в якій формі цей процес триватиме. Усе ж відбуваються події, що цілком вписуються в рамки посткомуністичних трансформацій у Східній Європі.

Революція у свідомості в країнах Центральної Європи відбулася набагато раніше ніж зміни в політичній системі. Звичайно, це не означає, що цінності змінилися абсолютно для всіх громадян, але це означає, що консенсус щодо подальшого демократичного розвитку в країнах Центральної Європи був сформований задовго до того, як антикомуністична революція зруйнували комуністичну систему.

Варто пам'ятати, що Україна не тільки посттоталітарна, але ще й постколоніальна та в певному сенсі постгеноцидна держава. І сама приставка "пост" означає не переосмислений та трансформований у якусь іншу якість стан суспільства, а скоріше просто часовий визначник "після".

Свого часу, польський соціолог Петро Штомка для опису подібних трансформацій увів поняття "травма". Як показують події останніх років, його аналіз "травмованого" посткомуністичного польського суспільства 20-річної давнини цілком придатний для аналізу поточних соціальних процесів в Україні.

Можна виділити п'ять симптомів травми, притаманних посткомуністичному суспільству.

1. Синдром недовіри.

2. Похмурий погляд на майбутнє – симптом культурної травми.

3. Політична апатія, високий електоральний абсентеїзм.

4. Прояви громадянської ініціативи рідкісні, самоврядування не розвинене, подавлене адміністративною бюрократією.

5. Посткомуністичні травми колективної пам'яті.

Радянська політична культура й образ думок переслідують посткомуністичні суспільства ще довго після смерті старих інститутів. Суспільні зміни й, як наслідок, зміна способу мислення, життєвих позицій і мотивацій соціальних акторів – необхідна частина реформи суспільних та державних інститутів.

Говорячи простіше, не може бути демократії без демократично налаштованих і компетентних громадян, немає відкритого обміну ідеями та думками без зацікавлених учасників. Ці чесноти – відображення домінуючої культури, втілення культурних вимог, що його засвоїли індивіди.

У посткомуністичних країнах, таких як Україна, відсутнє існування спільних цінностей, на яких будується політична культура та ідентичність політичної спільноти. Соціальна амбівалентність, що визначається як одночасна прихильність людей до протилежних, а часом і несумісних цінностей, є характерною рисою перехідного суспільства.

Проблема довіри особливо актуальна в пострадянських суспільствах. Це питання не тільки про відсутність довіри між людьми, але й про відсутність довіри до існуючих соціальних і політичних інститутів.

Саме відновлення довіри між громадянами – одна з головних перемог Майдану.

Соціальні дослідження доводять, що домовлятися та кооперувати зусилля, навіть за рахунок певних особистих втрат заради компромісу, у кінцевому підсумку значно вигідніше не тільки суспільству загалом, але й кожному окремому акторові чи соціальній групі.

Більше того, без довіри не може бути кооперації та взаємодопомоги – а це необхідна передумова для зміни системи та сталого розвитку суспільства. І ті суспільства, які здатні це робити, досягають набагато більших успіхів, ніж ті, у яких усе побудовано на змагальності та війні "усіх проти всіх".

Відновлення довіри необхідне для вирішення конфліктів.

Хоча цей процес складний та довготривалий, без нього не можна говорити про будь-які якісні зміни. Більше того, відновлення довіри є процесом, а не одномоментною подією.

На жаль, "дикий капіталізм" 90-х роз'їв павутинки довіри між громадянами країни, які на той момент ще навіть не встигли стати громадянами в повному сенсі цього слова. Більшість аналітиків в Україні, хоч і фіксували зростання протестних настроїв, вважали українське суспільство "сонним" і все ще апатичним після розчарування наслідками Помаранчевої революції.

Але як неможливо збудувати будь-яких стосунків на особистісному рівні, не зробивши кроку назустріч – а це завжди ризикований стрибок із негарантованим результатом над прірвою недовіри та страху – так само неможливо збудувати здоровий соціальний організм без певного рівня довіри та солідарності. Потреба "здорових" суспільних відносин, заснованих на добрій волі та спільному благі, нікуди не поділася.

У критичні моменти жителі України здатні на самоорганізацію та взаємодопомогу.

Акумульована соціальна енергія, на тлі критичного погіршення політичної та економічної ситуації в Україні та повної деградації державної влади, особливо в останні роки, вилилася в небачений сплеск громадянської активності на Євромайдані.

Коли українці зараз виходять на вулиці, вони не "влаштовують повстання" – вони вчаться чинити опір системі та відстоювати просту, але базову цінність для вільної людини – почуття власної гідності.

Відбувається переродження патерналістичного українця та народження громадянського суспільства.

Нинішній Майдан-2013 досить відчутно відрізняється від 2004-го, коли, незважаючи на щирість громадянського спротиву, відбувалася саме політична боротьба різних угруповань без бажання зміни самої системи. Сьогодні ми маємо справу зі стихійним, але все більш усвідомленим громадянським рухом – і опозиційних політиків це, схоже, застало зненацька так само, як і владу.

Радянське минуле все ще сильно впливає на характер політичних змін в Україні. В Україні існуюча політична система себе давно вичерпала, владі немає чого запропонувати людям, а особливо молоді, у якості цілей чи проекту майбутнього, не кажучи вже про спільні смисли.

Найбільш вагомим чинником нинішніх політичних процесів є неминуча зміна поколінь. Багато хто із присутніх на Майдані – не "дитина" радянської системи, на відміну від більшості політичних еліт. Підтримка чи неприйняття євроінтеграції, як показали соціологічні дослідження, залежні також не лише від регіону, але й від віку, освіти й соціального стану.

Нинішня влада все ще представляє собою "радянську" – і за способом дії, і за стилем мислення, тільки комуністичну ідеологію замінила кримінально-грошова. Тому вона по своїй природі не в змозі ефективно діяти в XXI столітті.

У певному сенсі, Майдан уже переміг. Він уже зробив із багатьма людьми істотну трансформацію, на яку потрібно десятиліття. Найчутливіший удар для будь-якої влади – альтернатива тій картині світу, яку вона хотіла б транслювати в масову свідомість. Зараз кожен, хто змінює свій спосіб сприйняття та соціальної активності – займаємося переробкою цієї реальності.

Саме завдяки накопиченню соціального капіталу та зміні способу мислення, можлива якісна трансформація суспільства на рівні цілей, ідей та мотивацій. Як показує логіка історії, якщо нові цілі та ідеї стають консолідуючим елементом – вони неминуче перемагають.

Тому справжня революція – це перш за все, революція у свідомості. Жодні значні перетворення в суспільстві не відбувались без зміни цінностей та мотивацій.

Але якщо вони змінювались – ніяка владна система не була в змозі їх зупинити.

Олексій Полегкий, політолог, науковий дослідник – Антверпенський університет, Бельгія/Вроцлавський університет, Польща, спеціально для УП



powered by lun.ua
"Неконституційна НКРЕКП": як рішення суду вплине на ринок електроенергії
До врегулювання Верховною Радою правового статусу НКРЕКП, запуск ринку електричної енергії варто відкласти мінімум до 1 січня 2020 року.
Як фінансування шкіл впливає на результати ЗНО
За останній час український уряд декілька разів підвищував заробітну платню вчителям. Та чи призводять такі дії до збільшення успішності учнів?
Підтримка бізнесу з боку держави: чи можна більше?
Україні не обов'язково знижувати порівняно невисокий рівень державної допомоги, але варто оновити її структуру.
Зелене одеське море для "зеленого" міністра екології
Причини цвітіння моря в Одесі: водорості, спека, зниження солоності води і… діяльність людей. А от поява "зеленого моря" – чудовий привід повернутися до прибуткової теми "екологічних перевірок". Тим більше, що скоро лавочка закриється і чергова прибуткова артерія не буде міністру зайвою.
Післядипломна освіта лікарів: як дотримати слова перед виборцями?
Держава фінансує програму післядипломної освіти лікарів, однак чи є вона ефективною і які є альтернативи?
Справедливість як політтехнологія
Терпінню убогості й несправедливості є межа. Світова історія знає багато прикладів, коли цьому терпінню приходив край. Тоді примусово починають питати не з тих, хто створив умови для несправедливості, а з тих, хто обіцяв, але не виправив цю несправедливість. Це має знати чи принаймні здогадуватися про це нова управлінська команда на чолі з новим президентом.
Як правильно підготуватися до здачі медичних аналізів, щоб результати були точними
Коректна діагностика надзвичайно важлива для здоров'я. Бо на результатах аналізів базуватиметься подальша стратегія лікування.