Чи перейдено черговий Рубікон в Україні

2033 перегляди
Понеділок, 22 лютого 2016, 16:44
Олексій Полегкий
політолог, науковий дослідник, Антверпенський університет/Вроцлавський університет

Або знову – по граблях в темне майбутнє…

Те, що зараз в Україні проявляється ситуація не тільки урядової чи навіть політичної кризи, але й значно більш глибинні процеси – відчувають інтуїтивно майже всі.

В Україні знову складається, а точніше – продовжується революційна ситуація, але парадоксальна.

Верхи не можуть, і … ще раз не можуть. Низи – не хочуть, але не всі, і тільки деякі розуміють, чого саме вони (не)хочуть, а ще – втомилися і здебільшого розчарувалися.

Незначна активна частина суспільства, яка все ще намагається щось змінити, і на яку покладалися найбільші надії – є досить вагомою, щоб активізувати суспільство і вимагати якихось змін. Але ця частина занадто слабка, щоб ці зміни втілити.

Але й надії правлячого класу на те, що все "якось розсмокчиться", і вдасться в черговий раз домовитись, переграти опонента, "впарити щось" народу і, урешті-решт, далі отримувати свої дивіденди – теж примарні.

Головні завдання революційних подій 2013-2014 років – модернізація країни та побудова суспільства "відкритого доступу" – не виконані. Фактично відбувається контрреволюція еліт в подальшому утриманні олігархічної держави.

Але Євромайдан мав у своїй основі не лише спроби наблизитися до Європи чи позбавитися колоніального минулого – але й, головним чином, соціальні причини нерівності та економічної відсталості.

Оскільки соціальні причини протестів не вирішені, а ресурсна база влади ще більше обмежена, то революція неминуче продовжуватиметься. Питання тільки – у якій формі, як довго, і що залишиться в результаті з країни.

При цьому слід враховувати, що легітимність влади, як результату певного суспільного договору – невпинно зменшується.

Варто ще раз згадати працю Дугласа Норта з колегами – "Насильство і соціальні порядки". Вони показують переваги суспільства з відкритим доступом від "природних держав" – суспільств з обмеженим доступом. У центр суспільного устрою автори ставлять проблему насильства. Фактично йдеться про вибір: "забрати чи створити".

Природна держава будується на обмеженні доступу до економічних і політичних ресурсів. Завдяки привілеям і особливим правам окремі організації і групи еліт отримують ренту. Економіка не відділена – а злита з політикою. Люди та організації не рівні перед законом.

Центральна характеристика всіх інститутів природної держави – це особисті стосунки. Слабке місце цієї системи в тому, що вона не здатна змінюватися та протистояти новим викликам.

У природних державах прийняті нерівність людей перед законом і розповсюджене насильство – не завжди легітимні. Використанню насильства перешкоджають соціальні домовленості, створюючи для суб'єктів влади стимули домовлятися один з одним, а не вести війну на винищення.

Контроль над насильством – а це забезпечується тільки дієвою правовою системою – необхідна умова економічного розвитку.

У ситуації, коли українська влада де-факто втратила монополію на насильство, і з кожним днем імітації "політики" та "реформ" усе більше втрачає легітимність в очах громадян – ніякого розвитку не буде.

В суспільствах відкритого доступу механізми конкуренції змінюють механізми привілеїв і ренти, встановлюється верховенство закону, з'являються організації , не пов'язані з особистостями, встановлюється консолідований контроль над насильством.

Перехід від обмеженого доступу до відкритого відбувається, якщо досягається три умови:
– еліти застосовують закон і до себе;
– недержавні організації живуть довше, ніж їхні керівники;
– і, нарешті, здійснюється колективний контроль за засобами насильства.

Успіх розвитку країни, головним чином, залежить від удосконалення соціальних інститутів. Інститути – це певні, зафіксовані "правила гри" у суспільстві, формалізовані "неформальні практики". Тобто – це моделі поведінки, які приймаються більшістю населення, і санкції за відхилення від цих моделей.

Постійна демонстрація українськими політиками "закулісної" гри, розходження риторики та дій тільки знищують їх власну основу – політичні інститути.

І скільки б президент та прем'єр не говорили про зміни, саме реалізація і повторення цих політичних практик – "розвести та кинути" – свідчать про небажання і нездатність змінюватися.

Більше того, саме олігархату та класу чиновників-рантьє найбільше вигідна ситуація перманентних політичних чвар, оскільки це дає їм можливість утримувати своє становище.

Ламання парламенту "через коліно" чи шляхом маніпуляцій, під час винесення на голосування ключових питань, від голосування за зміни до Конституції до кадрових призначень – це усталена практика як минулої влади, так і нинішньої.

Примарне збереження "стабільності" – у даному випадку рятуючи уряд та запобігаючи достроковим перевиборам – не несе стабільності. Навпаки, це закладає основу для постійної "колотнечі", де не буде ефективної діяльності, а тим більше жодних реформ.

Є велика небезпека для України в нових виборах в ситуації війни та економічної катастрофи. Але збереження "привиду" діючого уряду – не є вирішенням проблеми.

Спроби виграти тактично якийсь політичний дивіденд шляхом маніпуляцій в парламенті – це Піррова перемога, яка знищує політику як таку, і тим самим, ще більше зменшує легітимність та функціональність інститутів влади.

А це, у свою чергу, породжує появу чергових "нелегітимних" дій, зменшує ресурс їх власної влади.

І врешті решт – розчавить їх самих.

Олексій Полегкий, спеціально для УП



powered by lun.ua
Хто вирішить проблему підроблених і контрабандних ліків
В країні процвітає ринок фальсифікованих препаратів, однак результати боротьби з його учасниками відсутні. Хто винен і що варто зробити?
Громадянин України – ідеальна ціль для психологічних атак
Українські медіа, які працюють на власників та кількості переглядів/трафіку, а не на суспільство, лише сприяють поширенню різного роду хворих наративів.
Старт великої трансформації за 150 днів: як ми будуємо 100% нову компанію
Півроку роботи нової команди "Укроборонпрому": яким насправді виявився державний оборонний концерн, і як ми будуємо компанію-мрію: нотатки генерального директора за підсумками півріччя.
Віцепрем'єр з реінтеграції та нова інституційна архітектура
"Нове-старе" міністерство. Що означатимуть ці зміни для політики реінтеграції? Яку архітектуру та функціонал матиме це міністерство? Які завдання воно покликане вирішувати?
Президентська відповідальність: як відсутність судової реформи покриває злочинців Майдану
Незважаючи на обіцянки, в українських судах досі працюють судді Майдану, Вища рада правосуддя їх покриває, а ремонт системи був поверховим.
Профспілки 2.0: що треба змінити для завершення епохи бідності
Чим є українські профспілки, чим вони не повинні бути і чим вони мусять стати.
Зе!кадри. Чому у них не вийде
Чому Революція Гідності не дала народу лідерів, здатних повести його до успіху? Про пасіонаріїв, лідерство, принципи і менталітет нації.
Звільнення Ситника з НАБУ. За законом чи з міркувань совісті? 
Інформація про те, що виникла та існує як доведений юридичний факт хоч одна з семи підстав для усунення Ситника з посади директора НАБУ, на сьогодні відсутня.