Крим, щури й Москва

Вівторок, 11 березня 2014, 15:25

По дорозі додому в маршрутному таксі довелось поспілкуватись з українським військовим. Він мені намагався довести, що "кримський народ" сам повинен визначитись зі статусом Криму на референдумі, адже, на його думку, Крим – "не наша територія".

Він, цей військовий, служить народу України, однак не збирається воювати з "братнім народом", поки російські чоботи не топтатимуть землю Кіровоградської області...

Така позиція мене збентежила й шокувала.

Передусім, тому що я почув її від того, хто повинен зі зброєю в руках захищати кожен сантиметр української території. Однак думку про те, що заради збереження миру ми маємо "пожертвувати" Кримом, чув неодноразово. Вважаю, що люди, які це говорять, не в повній мірі розуміють ситуацію. Наведу один приземлений до буденного життя приклад.

*   *   *

Уявіть, що до вашого дому завітав сусід. Завітав без запрошення й попередження, адже має запасний ключ від вашої хати.

Він, загалом, часто так до вас заходить, бо у вашій квартирі лежать його речі. За зберігання цих речей він обіцяв вам сплачувати ваші рахунки за газ, однак якось так вийшло, що ви самі почали платити й за себе й за нього. Кремезний такий дядько, чемпіон світу з різних єдиноборств, озброєний до зубів, блатний... Коротше, йому реально важко було відмовити.

А ще він вважається вашим братом. Зведеним – але про це в родині не прийнято говорити. За віком він значно молодший від вас, однак зовні все виглядає з точністю до навпаки. Тому увесь квартал називає старшим саме його.

І от цей сусід зайшов до вашої хати й сказав, що ваші щури, яких ви потруїли, забігли до його помешкання й попросили про допомогу. Тож він вважає, що ви не маєте права більше жити у своїй хаті – адже, на його думку, справжній господар не труїть пацюків, а годує й доглядає за ними. Аргументи про те, що ці щури загризли вашого улюбленого кота, його не переконують.

Далі він виганяє вас із вашої кухні й проводить із щурами засідання, на якому пацюки одноголосно голосують за те, щоб ваша кухня перейшла у власність вашого сусіда. Принаймні він вам так сказав. Чи справді відбувалось голосування – ви не бачили.

...Скажете, що я пишу нісенітницю? І будете абсолютно праві.

Однак, на жаль, саме така нісенітниця відбувається сьогодні з усіма нами.

Бо Україна – це наш дім, Крим – кухня в нашому домі, щури – це злодії, яких ми позбулись після проведення "дератизації", а сусід – це Москва.

Отже, чи віддасте ви за просто так свою кухню своєму сусіду? Без жодного опору й заперечень, щоб "не пролилась кров"? Щоб він не розбив вам носа й не відбив печінку?

Якщо ваша відповідь "так" – то ви маєте розуміти, що ваш сусід не вважає, що ви – власник інших кімнат вашої хати. Він взагалі не вважає, що ви маєте право на життя. Тому після того, як він обживеться у вашій кухні, він візьметься за окупацію інших кімнат, поки не захопить усе.

А вас, якщо зовсім не чинитимете опору й будете йому вірно служити, можливо, залишить жити у вашій хаті – у якійсь маленькій кімнатці. Або переселить до якогось сарайчику. А коли попадетесь йому під гарячу руку – то все одне розквасить вам носа й "погладить" по печінці... І робитиме це регулярно.

Просто так. Бо йому подобається.

Якщо ж ви таки зважитесь на опір – виявите, що у вас є й інші сусіди, яким така поведінка аж ніяк не подобається. Вони розуміють – якщо сьогодні не зупинити сваволю, завтра наступним може стати будь-хто з них.

Поспілкувавшись з іншими сусідами, ви безперечно з'ясуєте, що ваш агресор мав чимало конфліктів і старих рахунків з усіма мешканцями вашого району. Що одному він зібрав урожай пшениці й успішно його продав, другому – спалив ферму, третьому – зґвалтував доньку... Він хворий псих-маніяк, і бажаючих допомогти вам наваляти цій тварюці знайдеться дуже багато.

*   *   *

Зрозумійте, Москві потрібен не Крим. Москві потрібна вся Україна. І наша беззахисність провокує на подальші агресії.

Чим пізніше ми зважимось на симетричну відповідь, тим сильніше ворог закріпиться на нашій території й тим більше сили для подальшого наступу встигне стягнути.

Повернемось до мого випадкового співрозмовника. Він розповідав, що його друзі-росіяни, з якими він разом навчався й служив, не бажають воювати з українцями.

Чомусь мені здається, що вони не бажають воювати з нами лише тому, що хочуть окупувати нашу територію без жодного пострілу. Аби ми самі здались своїм "визволителям". Але якщо буде наказ стріляти – вони його обов'язково виконають.

Звертаюсь до всіх, хто має подібну ситуацію.

Якщо ваші російські друзі дійсно не хочуть стріляти у своїх "братів-українців", вони повинні прибрати Путіна. Тільки повалення російського диктатора врятує Росію від катастрофи й розвалу, а тисячі, а можливо й мільйони росіян – від загибелі.

Питання статусу Криму – це не питання мешканців Криму. Це навіть не питання громадян України. Це питання світове.

Порушити світовий баланс ніхто не дозволить без наслідків. І ці наслідки будуть трагічними. Для всіх.

Крим буде або українським, або безлюдним...

Дмитро Сінченко, Всеукраїнська ініціатива "Рух Державотворців", спеціально для УП



powered by lun.ua

Remote control: як бути ефективним керівником на дистанційній роботі

"100% Життя" vs Андрій Деркач: активісти оскаржують в суді звинувачення нардепа

Чому Україна має боротись із змінами клімату?

Одне слово, що змінює все, або Як повернути топчиновників в антикорупційні рамки

Маніпуляції на ринку електроенергії

Місто збудовано, а води немає, або Чому ірпінська вода потребує системних рішень