Агресія може початися просто завтра
Агресія може початися просто завтра. Саме так повинна почати думати українська влада, щоб нарешті вчасно і адекватно реагувати на дії путінського режиму.
Треба відкрити очі. Україна стоїть на порозі крупномасштабної агресії з боку Росії. І фактична окупація Криму – лише частина цієї агресії.
Лише анексія Криму Путіна, і це вже цілком очевидно, не задовольнить. Зараз його поточною метою є максимальна дестабілізація України – політична, економічна, соціальна.
Це здійснюється усіма засобами і за продуманими заздалегідь операціями.
Діють спецслужби, засилаються провокатори, працює машина пропаганди, організовуються захоплення держустанов, підігріваються сепаратистські настрої тощо.
Робота ведеться масштабна, спланована і дуже небезпечна з точки зору наслідків для України.
За наслідками цієї підривної роботи будуть втілюватися ті чи інші сценарії, яких, напевно, є кілька, залежно від досягнутого результату.
І у цьому контексті стає зрозумілим ще один момент, а точніше відповідь на питання – коли Путін зупиниться.
Відповідь наступна: сам ніколи.
Особисто для нього відсутня ця межа. Він зупиниться лише тоді, коли його зупинять певні обставини і дії, коли не зможе діяти далі в такому ж ключі або коли відчує, що наслідки для його режиму будуть надто серйозними.
І, якщо розглянути характер і підгрунття подій, зрозуміло, чому. Путінському режиму потрібна або повністю підконтрольна Україна, або Україна у стані економічного і політичного колапсу, або варіації між цими двома станами.
Чому так?
Промоделюємо ситуацію, коли після так званого "референдуму" і фактичної анексії Криму ескалація політичної напруженості в Україні з боку Росії припиниться.
Ситуація в Україні стабілізується і країна матиме змогу сконцентруватися на вирішенні економічних проблем.
До речі, не варто їх перебільшувати і називати ситуацією катастрофічною.
Насправді, головні проблеми знаходяться у суто фінансовій сфері – незбалансованості бюджету і спроможності чітко обслуговувати зовнішні борги.
Допомога з боку західних країн та фінансових інституцій і прагматична бюджетна політика дозволять вирішити цей блок проблем.
Певні непопулярні кроки влади будуть сприйняті громадянами у даній ситуації з розумінням.
Можна очікувати швидкого надання країнами ЄС безвізового режиму, підписання угоди про асоціацію з доволі пільговими умовами, припливу закордонних інвестицій, відкриття зовнішніх ринків, режиму найбільшого сприяння в економічних зносинах.
Якщо соціально-економічна політика влади буде виваженою, а підстави сподіватися на це є, то можемо отримати позитивні економічні наслідки вже у цьому році і помітне зростання в наступних роках.
А що чекає Росію? Вона отримає у розпорядження проблемну з економічної і політичної точки зору територію, де-юре ніким не визнану у світі.
Їй не уникнути економічних санкцій, відтоку інвестицій і капіталу, погіршення показників економічного розвитку. Причому економічні проблеми можуть бути за певних умов доволі значними.
Заяви Путіна про певні дії у відповідь, про економічні втрати з боку західних країн мало чого варті.
У будь-якому разі, втрати Росії будуть на порядок вищі і країни західної демократії підуть на певні втрати, оскільки вже абсолютно чітко побачили загрозу світовому порядку і всій системі світової безпеки.
Путін та його оточення по факту стануть ізгоями у світовій політиці, навіть якщо про це не буде прямо заявлено.
Отже, через рік-два маємо, з одного боку, Росію з наростаючими економічними проблемами, у політичній ізоляції та неясними перспективами.
З другого боку, Україну, що успішно розвивається, громадяни якої вільно пересуваються по Європі і починають сприймати росіян як заручників політики свого "царька".
Картинка не найкраща для путінського режиму і будь-яка пропаганда її не затушує.
Опозиційний режимові настрій російських громадян зростатиме. Путін це розуміє і намагається не допустити такого сценарію шляхом максимальної дестабілізації ситуації в Україні.
На кону стоїть путінська Росія. Тому він не зупиниться, допоки це буде можливо.
Що у цій ситуації робити державі Україна? По-перше, не допустити прямого збройного протистояння або, іншими словами, ведення воєнних дій.
Це те, що цілком влаштовуватиме Росію, де вона має перевагу і досвід, і де не має шансів Україна.
Безперечно, якщо російські війська перетнуть східні кордони України або посунуть з Криму треба буде відповідати адекватно.
Але вже зараз необхідно бути готовим до цього і зробити все можливе, щоб навіть думка про такий сценарій не з’явилася у, мабуть, не зовсім здоровій голові російського самодержця.
Мають максимально фіксуватися всі події на кордонах. Мають бути запрошені постійні спостерігачі із самих різних країн для спостереження за ситуацією, в тому числі, і на кордонах.
В ідеалі бажано було б запросити війська гарантів цілісності і суверенітету України, крім Росії, звичайно, але це малоймовірно.
Тому варто було б продумати варіант проведення спільного навчання з військами країн НАТО на південно-східних кордонах з умовним завданням "відбиття нападу сусідньої країни".
Навчання можуть тривати доти, доки існуватиме пряма загроза. Слід розробити систему безпеки південно-східних кордонів України, оскільки безпека існуватиме весь час, поки Путін при владі.
Також мають надзвичайно напружено і жорстко працювати органи безпеки у південно-східних областях для виявлення працівників російських спецслужб, "засланих казачків", імпортованих тітушок, власних запроданців.
Дії мають бути практично такі, які передбачає воєнний стан. Ми майже перебуваємо у ньому, хіба що без фактичного оголошення.
…Якби ще тиждень-півтора тому прочитав би такі слова, сказав би: "Маячня, це просто неможливо". Але сьогодні, на жаль, це реальність, в якій живе Україна.
Олександр Московенко, кандидат економічних наук, експерт Лабораторії законодавчих ініціатив, для УП
