Правова культура люстрації
Українське суспільство сьогодні досить радикально налаштоване щодо люстрації чиновників, які працювали на повалений режим Януковича.
Немає жодних сумнівів у необхідності відсторонювати від посад людей, причетних до руйнування держави та до вчинення злочинів проти людяності.
Але мусимо дотримуватись норм та принципів права аби не починати нову сторінку нашої історії з революційного свавілля.
Законність дій влади є фундаментом правової держави. На теперішній момент владі вже ніщо не заважає приймати необхідні закони та виконувати їх.
Тож, є можливість проводити люстрацію з дотриманням норм правової та політичної культури.
Люстрація, зазвичай, пов’язана зі зміною політичного режиму та здійснюється новою революційною владою по відношенню до представників поваленої влади.
В Україні ж не змінився політичний режим, йдеться лише про повалення злочинної влади.
То ж, заради легітимності та юридичної чистоти, першим етапом люстрації повинно бути законодавче визнання злочинності поваленого режиму.
Необхідно довести, у встановленому законом порядку, злочини, які вчинялись попередньою владою, та їх системність.
Сам факт роботи на державній посаді в період правління Януковича не може стати правовою підставою для люстрації, оскільки в державі залишається той самий суспільно-політичний лад.
Визнання злочинності режиму і буде правовою підставою для люстрації чиновників такого режиму як причетних до вчинення злочинів, а також для повної реабілітації жертв режиму.
Адже на сьогоднішній день незаконно засуджені учасники протестів лише амністовані, а не реабілітовані. Тобто вони формально залишаються винними у вчиненні інкримінованих злочинів.
В Україні вже є такий правовий досвід. У 1991 році було прийнято закон "Про реабілітацію жертв політичних репресій", яким визнано методи керівництва суспільством радянського режиму терористичними, а жертв політичних репресій, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, – реабілітованими.
Дія цього закону поширювалась на період з 1917 по 1991 рік.
Також злочинність радянського режиму була підтверджена вироком Апеляційного суду міста Києва про визнання більшовицьких керівників винними у геноциді українського народу 1932-1933 років.
Та, на жаль, не було зроблено другого завершального кроку – люстрації осіб, які були причетні до злочинного комуністичного режиму. Але ситуацію ще можна виправити.
У двох з трьох існуючих на сьогодні проектів закону про люстрацію критерієм люстрації пропонується встановити не лише причетність до режиму Януковича, але й приналежність до керівництва Центральних комітетів КПРС, КПУ, службу в КДБ СРСР, КДБ УРСР у якості штатного працівника чи негласного агента.
Якщо збиранням і доведенням фактів злочинності поваленого режиму та розробкою люстраційного законодавства займатимуться не лише волонтери й громадські організації, а державна влада, то 2-3 місяці достатньо для всіх процедур. Тобто, до травневих президентських виборів можна було б встигнути.
Тим часом, не чекаючи на прийняття закону про люстрацію, слід відкривати кримінальні провадження по всім загальновідомим фактам винесення завідомо неправосудних рішень, притягнення завідомо невинуватих до кримінальної відповідальності, корупції, державної зради та прямо зараз відсторонювати підозрюваних чиновників від влади на час розслідувань.
Прикро, але поки що питання люстрації далі розмов не просувається. Та й розмови точаться лише в середовищі громадськості. Представники влади воліють уникати публічних дискусій на цю тему.
Проте, без участі та твердої політичної волі діючої влади люстрації не буде, а отже, не буде й докорінних змін існуючої системи.
Інструменти люстрації в руках влади, а не громадськості. Не варто переоцінювати дієвість громадського тиску в питаннях люстрації, адже якщо влада сама у цьому не зацікавлена, вона в кращому випадку проведе формальну показову процедуру.
Роль суспільства у цьому процесі – це привести до влади тих людей, які будуть зацікавлені у реалізації люстрації не менше ніж ми з вами. Такими можуть бути лише люди, які самі не підпадають під критерії люстрації, тобто не причетні до жодної злочинної влади.
Анна Маляр, для УП
