Чому Донбас і Крим важливі для України

Україна (всупереч стереотипу) не є цілком східноєвропейською країною.

Вона складається з двох різноментальних просторів - східноєвропейського (на мапі позначений синім) і південноєвропейського - на мапі позначений червоним.

Є ще вкраплення Центральної Європи у Львові (тільки місто, навіть не область і не Галичина), але ним зараз можна знехтувати. Відмінність між цими просторами у дискурсах. Особливо виразно ця відмінність проявляється, якщо подивитися крізь призму відносин громадянина і влади.

В Східній Європі мешканець країни є більше підданим, ніж громадянином. Щоб стати громадянином йому бракує суб'єктності.

Влада - вертикальна ієрархія, яка з цією суб'єктністю бореться. Корупція - це в першу чергу доступ владців до збору ренти. У протистоянні людини і влади перемагає влада. Ті інститути, що сильні, є інститутами автократії, на них і спираються ті, хто при владі.

В Південній Європі українській, подібно як і в південноіталійській, грецькій, меншканці "дозволяють" владі бути надбудовою, яка надає певні послуги і має обмежений доступ до примусу.

Вертикальна ієрархія умовна. Громадянин може "перечекати" погану владу як погану погоду, при зіткненні влада слабша за волю громадян. Можна навіть іронізувати над владою. Корупція - це в першу чергу інструмент захисту громадянина від несправедливості влади - тому корупція непереможна аж доки не запровадиться верховенство права.

Суспільство "горизонтальне", мережеве, з високою спроможністю до ефективної спонтанної співпраці (як на Майдані), але цю синергію складно усталити, бо формальні інститути - громадські чи державні - будуються важко, переважно це порожні фасади, всередині діють інститути неформальні.

Це дві норми однієї України. Раніше вони були збалансованими, але останнім часом цей баланс порушився і нема ознак, що він повернеться до старої рівноваги. Нова рівновага - це якийсь новий компроміс, більш "західний", ніж раніше. Але два дискурси залишаться. Щоб нормально функціонувати в Україні розвинулася спроможність до змістовного (не мовного) перекладу між цими двома дискурсами.

Україна - це такий собі шлюз, який дозволяє перетлумачувати західні поняття пост-радянською і пост-радянські - західною. Виходить не дуже, але краще, ніж у німців, французів чи поляків.

Власне, єдиний, хто має подібну спроможність - це турки, але вони тлумачать між іншими, ніж ми, світами. Та коли мова йде про совок їхні переклади безсилі. А в Україні, навпаки, є кримські татари, які можуть додати до західно/радянського перекладу ще ісламсько-тюркський вимір.

Ця спроможність тлумачити визначає можливу місію України на наступні 30-50 років - бути фасилітатором процесу модернізації на Схід від кордонів України: мова про Росію, Кавказ та Центральну Азію. Щоправда, ми не зможемо робити це самі без ЄС, але й ЄС без нас не зможуть бути такими переконливими, бо не вмітимуть побудувати довіру з дуже відмінними від їхніх культурами.

Іншими словами, Україна продаватиме на Захід послуги з "перекладу" та фасилітації на Сході.

Якщо втратимо Донбас та Крим - ця спроможність до перекладу буде малозатребуваною і швидко атрофується.

Україна матиме в собі тільки європейську складову, її погляди будуть (як теперішня політика МЗС) спрямовані на Захід, а місія стане інакшою - вирватися з переліку "двійочників," таких собі "гірших аплікантів" до НАТО та ЄС, де ми викликатимемо Ukraine fatigue forever.

Узагальню: Украіна з Донбасом та Кримом може спробувати зарадити Росії перебудуватися з імперії в просто велику країну. Україна без Донбасу та Криму може хіба що спробувати сховатися від Росії на Заході.

У нас вибір - стати впливовим і важливим міжнародним гравцем або провінційною європейською периферією.