З Днем рядового журналіста!

165 переглядів
П'ятниця, 06 червня 2014, 16:33
Олексій БратущакOleksii Bratushchak
журналіст УП

1 березня дві знімальні групи "5 каналу" спішно покидали Крим.

Зранку того дня ми вперше побачили "зелених чоловічків" біля Верховної Ради Криму. Їхні кулемети дивилися прямо в наш бік. Уперше я відчув як-то воно - бути на прицілі.

Першу половину дня ми провели у Севастополі. Уже тоді знімати відкрито на камеру у місті "русской славы" було небезпечно. Пам’ятаю, як нас привезли до новопризначеного начальника міської міліції. Від місцевої самооборони він переховувався у будівлі ДАІ. Потрапити до власного кабінету не міг. Не пускали.

За кілька годин була Балаклава. Колона вантажівок з російськими військовими. Кілька "Тигрів" біля воріт частини наших прикордонників. Навіжений натовп радісно скандував "Расея!".

Увесь день – поза інтернетом. Знаєш лише те, що бачиш. А з побаченого – нічого українського.

А тут ще дзвінок колеги. Рада Федерації дозволила Путіну ввести війська в Україну. Це війна. Термінова евакуація.

Головне питання, яке постійно спадало на думку у потязі: як я буду воювати? Я ж навіть автомат тримати не вмію!

До Києва я не доїхав. З’явилося повідомлення про наших морпехів з Феодосії. Головне у повідомленні – за Україну стоятимемо до кінця.

Я не знав жодного з них. Але в той момент вирішив: про цих хлопців має знати вся Україна. Для мене вони були єдині, хто у тилу ворога готовий боротися за Батьківщину.

У Запоріжжі я вийшов з потяга і пересів на інший – в зворотному напрямку. Я їхав на війну.

Я не їхав стріляти в когось чи підривати щось. Я їхав виконувати свою журналістську роботу – інформувати. Показувати та розказувати про людей, про українців, які залишилися відрізаними від материкової частини своєї країни.

У той момент я став рядовим інформаційної війни.

Для мене кримська кампанія тривала більше 2 тижнів. За цей час побачив: українців у Криму значно більше, ніж я уявляв 1 березня.

Були десятки і сотні учасників проукраїнських акцій.

Були відомі на всю країну герої-офіцери як-то Юлій Мамчур з Бельбеку.

Були десятки маловідомих, але від того не менш відданих присязі військових.

Був бутерброд з сосисками на КПП частини морпехів у Феодосії.

А потім були результати референдуму.

Був п’яний від ейфорії та спиртного центр Сімферополя.

Був розпач, коли захотілося просто лягти і нічого не робити. Бо усі зусилля виявилися марними.

Кримську кампанію ми програли. Ми втратили землю, людей та їхні долі. І я почувався винним. Бо як рядовий інформаційної війни десь не встиг, десь не доїхав, щось не показав, недопрацював. І вже не міг нічого з цим зробити…

Під час останнього відрядження до Донецька довелося потрапити в епіцентр бою за аеропорт. Того дня в Донецьку загинули десятки людей. Від куль та вибухів.

Але в інформаційній війні рахунок ведеться на числа геть іншого порядку. Вищого.

Хто програЄ цю війну – той втрачає десятки та сотні тисяч людей, а то й мільйони. І саме за них ведуть боротьбу українські журналісти.

Тому нині як ніколи потрібні журналісти, які готові за першим наказом відправлятися на передову. І я пишаюся тим, що в нас такі є.

Мені важко навіть описати чого вартують репортажі Анастасії Берези з журналу "Новое время" та Катерини Сергацкової з УП або кореспондентів ТСН Олександра Моторного та Олександра Загородного. Їхні матеріали заслуговують на додаток "геройські" без лапок.

Так само намагаються захистити Україну та українців від інформаційної агресії Росії журналісти та редактори сайту Stopfake.org. Вони щодня спростовують повідомлення, якими російські "вєрноподанні журналісти" намагаються збурити українців один проти одного.

Усі українські журналісти навряд чи знають один одного.

Але ті, хто сьогодні пишуть, говорять та показують правду про дії агресора відстоюють не просто честь професії. Ми пліч-о-пліч в інформаційних окопах захищаємо майбутнє нашої країни та мільйонів українців.

І сьогодні хочу побажати усім нам – рядовим інформаційної війни – залишатися непохитними. Як у військових офіцерів прийнято відстоювати честь мундирів, так і нам потрібно боротися за честь професії.

І бережіть себе, колеги.

Слава Україні!



powered by lun.ua
Реклама:
Працевлаштування людей з інвалідністю – місія неможлива
Чому Україна не може забезпечити достойний рівень лікування та життя людям з діагнозами?
Розколота Америка: ключові уроки протестів у США
Заворушення в США тривають. В останні кілька днів інтенсивність протестів дещо знизилася, але вони ще не припинилися.
Аваков, уряд і Рада: усі проти всіх на бенефісі Зеленського
Вибори восени будуть останнім успіхом Зе!команди. Далі ми побачимо, кого понавибирали у місцеві ради і самі цього злякаємося. Це буде початком кінця.
Чому корупціонерів не звільняють?
Громадська думка – безапеляційна: корупціонери мають сидіти за ґратами. Або як мінімум навіки позбутись права обіймати державні посади. І якщо з максимумом поки, на жаль, прогресу в нашій країні не багато, то навіть і з мінімумом не завжди все ОК.
МінОПК: чи спасе галузь нове міністерство?
Останні дні в інфополі активно просувається ідея створення нового міністерства ОПК. Розвиток комплексу дійсно потребує уваги, але чи вирішить його проблеми саме така модель?
Не маєш лічильника — плати більше
Уряд хоче підвищити норми споживання газу для українців: як це позначиться на платіжках.
Законопроєкт про "злодіїв в законі", або Як народні обранці легітимізують злочинних авторитетів
Верховна Рада прийняла у другому читанні так званий законопроєкт про "злодіїв в законі". Прийнятий законопроєкт є мертвонародженим, адже не несе жодних суттєвих правових наслідків в протидії організованій злочинності.