Із чого складається російська стратегія

21 перегляд
П'ятниця, 18 липня 2014, 17:17
Олександр Демченко
для УП

Краще пізно, ніж ніколи, описати російську стратегію у війні проти України. Принаймні, зараз, по чотирьох місяцях російсько-української війни, про неї вже можна судити не із припущень.

Вона – далека від банальності. Це комплексна гра з багатьма складовими. Принаймні, такою вона є по факту; наскільки усвідомлено застосовуються всі її елементи – інше питання.

Перша її складова – ешелонований наступ.

У Криму зелені прибульці стояли "не перед, а за" нерегулярними, напівмісцевими підрозділами, сама ж Росія робила вигляд, що вона тут ні до чого, однак погрожувала втрутитися, якщо українці чинитимуть спротив.

На Донбасі – схожа трискладова схема: у першому ешелоні – Гіркін та інші польові командири, у другому – Бородай та політичне крило так званих "ДНР-ЛНР", у третьому – власне Росія та Путін. Гіркін начебто взагалі не хоче домовлятися, Бородай висуває неадекватні вимоги, а з Путіним уже цілком можна говорити. Говорити, щоби стримати тих двох.

Введенням у дію останнього ешелону – власне Росії – погрожують у випадку занадто активному спротиву ешелонам авангарду.

Перші два ешелони вчиняють злочини, а третій ешелон не несе за них тієї відповідальності, яку би міг нести за умов класичної війни. А так – з ним домовляються про припинення злочинів першого ешелону. Ешелонована структура дозволяє грати здавалось би зовсім забороненими методами – від тортур та розстрілів до взяття в заручники журналістів та міжнародних спостерігачів.

Друга складова – чергування напрямків наступу.

Коли мітинги "Русской весны" на Донбасі вже почали вщухати, Росія закинула диверсантів, і таким чином перейшла до озброєного протистояння. Коли Заходу вдалося домогтися відведення військ від кордону, Росія сконцентрувалася на закиданні своїх нерегулярних частин до України. А потім війська знову з'явилися біля кордонів – уже в зв'язку з новою ситуацією.

Щойно Україна спрямувала достатньо сил для протидії наступу, а Захід розробив тактику стримування по ньому, підключається новий напрямок, оборону по якому не вибудовано.

Під час торгу Росія мала багато чого запропонувати: звільнення заручників з ОБСЄ, відведення військ від кордонів, скасування дозволу на їхнє використання... Якби раніше не відбувся би наступ по цих напрямках, довелося би домовлятися по суті – припинення вогню, роззброєння, виведення бойовиків.

І – знову ж таки, навіщо Росії судити українських військових? Здавалося б, від цього тільки клопіт: вони стають героями для України, і доказами російської причетності для Заходу. Але для Росії саме взяття військовиків у заручники, з одного боку, не тягне за собою введення санкцій, а з іншого – додає ресурсів для торгу.

Продавлювання – це складова, яка розширює поле можливостей.

Перші дві складові дають простір для маневру. Путіну погрожують санкціями, він погоджується, та виявляється, що наступні ешелони не згодні. Санкції не застосовуються, і вже йде торг щодо менших вимог.

Хоча перший тиждень припинення вогню мав би бути обміняний на виведення диверсантів та роззброєння, завдяки цій тактиці він дістався Росії в обмін на початок перемовин із другим ешелоном. Триденне продовження перемир'я обміняли лише на звільнення європейських спостерігачів.

Продавлювання разом із попередніми складовими вимотує Захід, який застосовує стратегію стримування. Через те що ситуація не розв'язується так швидко, як того очікує Європа, вона втомлюється, і сподівається вже хоч на якесь розв'язання конфлікту; на поганий, але мир.

Про створення віртуальної реальності було сказано вже багато слів. Додам лише те, що на "західному фронті" віртуальна реальність застосовується разом із попередньою складовою.

Росія постійно повторює свою позицію, і наполягає на тому, що Україна має бути покарана за приписані їй злочини. Здавалося б, Росія принижується, скликаючи засідання Радбезу ООН, але брехня, повторена багато разів, перестає бути брехнею й стає точкою зору.

Тягнути час допомагає п'ята складова – тактичні відступи.

Для відступу також використовується ешелонована структура: ще до референдуму Путін погоджується на створення групи ОБСЄ щодо ситуації в Криму, але перший кримський ешелон не пускає їх до Криму.

Або: начебто домовились про перемир'я з Путіним – але Бородай несподівано виступає проти, і вогонь продовжується. Домовилися з Бородаєм – тепер несподівано проти хтось із польових командирів. Домовимося з ними – уже підготовлений наступ по іншому напрямку, щодо припинення якого знову треба домовлятися.

Оманлива деескалація потрібна тільки для закріплення на зайнятих позиціях та підготовки наступу на іншому напрямку.

Шоста складова – приховані цілі.

Цілі наступу не оголошуються до їхнього досягнення, і судити про них можна лише за побічними даними.

Деякий час зберігалася інтрига, чи не стане Крим невизнаною державою, чи не почнуться перемовини про умови його перебування в складі України, чи не стане він першим регіоном "Новоросії".

Про цілі кампанії на материковій Україні можна доволі точно судити за пропозиціями Путіна до Заходу обговорювати Україну без України та його публічною риторикою щодо відсутності легітимної влади в Україні й необхідності участі представників Південного Сходу в перемовинах.

Передбачалося створити "напівлегітимний" альтернативний уряд "Новоросії", який потім можна було б на рівних мирити з "напівлегітимною" київською владою.

Як найкраще протистояти такій стратегії – окрема тема. Але й західна стратегія стримування, і українська мобілізаційна стратегія – повільно, але роблять свою справу.

Зв'язки між російськими ешелонами почали руйнуватися. Коли спливав термін припинення вогню, Україна не піддалася на чергове продавлювання; бойовикам дозволили дискредитувати себе в очах місцевого населення. Кроки Росії на цьому рівні напруги вичерпувалися, і вона пішла на новий звій спіралі, накачуючи бойовиків важкою технікою, знову створюючи загрозу застосування регулярних військ та тероризуючи місцевих.

Але відучора в цій стратегії стався збій.

Поставка терористам "Буків" та їхній анонсований "наступ" призвела до збиття пасажирського літака – трагедії, яка сколихнула світ та одразу перевела україно-російський конфлікт із площини "це внутрішні справи України" – у конфлікт міжнародний.

Європа більше не зможе торгуватися та висловлювати "занепокоєння". Росія вдається до будь-яких заходів, щоб нівелювати власну присутність та зацікавленість у зберіганні напруження на сході України.

Віртуальна реальність тепер працює проти Росії, адже записи та відео, що їх так щедро полишали на теренах інтернету старанні проросійські працівники мас-медіа, обернулись проти них самих.

Тактичний відступ більш нагадує панічну втечу – з ефірів та стрічок новин щезли, наче й не було ніколи, згадки про "новоросію", натомість повернулась "Україна".

Залишається визначитись із прихованими цілями чи це буде прагнення зберегти за собою хоча б Крим, чи це початок повномасштабної війни.

Світ повинен дати відповідь. І чим швидше, тим краще.

Олександр Демченко, спеціально для УП



powered by lun.ua
Реклама:
Капітолій. Початок реваншу Трампа
Дональд Трамп не здасться зараз, оскільки має намір балотуватися на наступних президентських виборах.
Заробити на смертях: як нас позбавили світової вакцини в 5 разів дешевше
Три долари заплатила Всесвітня організація охорони здоров'я за вакцину, закупівлю якої в ручному режимі зірвав міністр охорони здоров'я Максим Степанов.
Справжня ціна хутра норок: історія одного розслідувача
Наприкінці вересня 2020 року польський Сейм (нижня палата парламенту) провів історичну нараду з питань правового захисту тварин у Польщі.
Чи змінив Національний банк свою політику на валютному ринку
За яким принципом НБУ буде виходити на ринок з валютними інтервенціями та як впливатиме на курс. Що змінилося у новій стратегії?
Торговельний фокус з лісом: друзям — усе, а суспільству — нічого?
Чому торгівля необробленою деревиною відбувається на закритих "аукціонах" та без конкуренції.
Справа генерала Назарова — сигнал, який не можна ігнорувати
Справа Назарова як потенційний прецедент для військового судочинства України та свідчення неврегульованості ключових питань військової юстиції.
Демократія і некомпетентність
Чому Арістотель не довіряв демократії як формі правління, у чому полягають вади останньої та що це означає для сучасної України.