Про Кіплінга, політиків-страусів і смерть у Парижі

89 переглядів
П'ятниця, 09 січня 2015, 15:22
Богдан Сологуб

Більше століття тому Редьярд Кіплінг написав свою класичну фразу: "Захід є Захід, а Схід є Схід, і їм не зійтися вдвох, допоки Землю і Небеса на Суд не покличе Бог".

Що в цій фразі більше – конфлікту чи простої констатації факту – кожен може дати власну відповідь.

Час від часу ми стаємо свідками продовження середньовічних традицій "релігійних війн". Чергове підтвердження цьому – нещодавні трагічні події у редакції журналу Charlie Hebdo.

Французи, а ще перед цим – данські журналісти, надрукували карикатури на пророка Мухаммеда. Радикальні ісламісти вирішили, що їхні релігійні почуття образили і помстилися у кривавий спосіб.

При цьому кожен обстоює за собою правду та істину в останній інстанції. Одні посилаються на свободу слова, інші – на захист віри і проти святотатства.

І тут знову варто перечитати вислів Кіплінга. Те, що для європейця – прийнятно, для пересічного мешканця Ірану чи Саудівської Аравії – шок, що переходить в ненависть.

Ситуація ускладнюється через те, що "пересічний мешканець Ірану", чи іншої мусульманської країни, уже давно живе у передмістях Парижа-Лондона-Дюссельдорфа.

Щоб краще зрозуміти трагедію з журналістами Charlie Hebdo, варто подумати, чому таке могло статись саме у Франції.

Справа в тому, що у Франції вже більше століття діє принцип "лаїцизму" – від грецького "мирянин". Відповідно до нього держава і церква оголошуються відділеними повністю і абсолютно.

У 2003-2004 група європейських політиків і науковців підготували проект Європейської Конституції, яка стала б базовим документом для ЄС. Одними з найбільших суперечностей у ній були питання релігії.

Французи на чолі з головою робочої групи соціалістом Валері Жискар д’Естеном наполягли на тому, щоб у документі були відсутні будь-які натяки на християнську ідентичність європейських народів.

Тоді як держави-католики – Польща, Португалія та Італія категорично не погоджувалися з таким підходом. Зрештою, Конституція успішно пішла в небуття.

Політика "лаїцизму" у Франції подекуди доходила до абсурду, часом вона нагадувала боротьбу із християнськими традиціями та власною релігійною спадщиною.

У той же час духовні лакуни успішно заповнювалися іншими релігійними практиками. Адже погодьтесь, релігія – занадто святе місце, щоб бути порожнім…

Лише наприкінці ХХ століття європейці і зокрема французи зрозуміли, що беззуба політика "лаїцизму" – це всього лише ширма, за якою ховаються політики, які не хочуть бачити реальних речей.

З цього часу почалася боротьба з хіджабами та іншими релігійними символами, включно з християнськими.

Але тоді як більшість християн, виховані в ліберальному середовищі, до явища заборон у сфері релігії поставилися, скажімо так, з розумінням, ті ж мусульмани почали бити європейців їхніми ж методами – наголошуючи на правах людини.

У Франції три роки тому Верховний Суд змушений був визнати "релігійною дискримінацією" звільнення мусульманки з приватного дитячого садка через те, що вона відмовилась зняти хіджаб. Навіть президент Олланд визнав, що "це вже занадто" і публічно висловився за розширення сфери заборони хіджабу на приватний сектор.

Згадана боротьба поширилась навіть на архітектуру. На референдумі в 2009 році 57,5% швейцарців висловилися за заборону будівництва в країні мінаретів при мечетях, оскільки це "спотворює традиційну архітектуру країни".

Ще у 2009 я написав статтю про кризу релігійного "мультикультуралізму" у Франції. Мусульмани апріорі не можуть органічно інтегруватись у західне суспільство – насамперед з огляду на власну релігійну ідентичність, від якої вони не збираються відмовлятися. Приказка про свій устав і чужий монастир – не для цього випадку.

Смерті у редакції французького журналу, швидше за все, стануть приводом до збільшення антиісламських настроїв у Франції і в Європі загалом.

Зрештою, вже зафіксовані випадки обстрілів французьких мечетей. Що, в принципі, абсолютно неправильно. Бо найлегше роками ховати голову в пісок від очевидних проблем, а потім звалювати вину на будь-кого – але не на власні прорахунки.

Крім карикатур на пророка Мухаммеда, журналісти Charlie Hebdo публікували карикатури і на представників інших релігій.

Скажімо, в одному з номерів журналісти в доволі "дохідливій" формі описали "правдиву історію немовляти Ісуса", переказувати яку мені як християнину також образливо.

Однак християни не пішли через це бити художників і журналістів. А ісламісти-фанатики пішли.

Питання: якщо свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої, де закінчується свобода слова? Невже ніде?

Один із способів уникнути таких трагедій у майбутньому – не тільки ще раз перечитати фразу Кіплінга, а й зрозуміти, що Схід і Захід не зійдуться воєдино лише ментально.

У, скажімо так, географічному вимірі вони вже давно зійшлись. За деякими оцінками, в ЄС проживають більше 20 мільйонів мусульман, їхня кількість невідворотно збільшується щороку.

Активно діє низка мусульманських організацій: "Союз ісламських організацій Європи" в Німеччині, "Федерація ісламських організацій" у Франції, Ісламська рада Європи у Великобританії.

Але найактивнішими є транснаціональні об’єднання – як правило, фундаменталістського та радикального спрямування, які культивують серед європейських мусульман відчуття ісламської солідарності, спільності інтересів і культури, закликаючи до загальномусульманської єдності у боротьбі проти ворогів ісламу.

І вони будуть боротися за свою ідентичність до останнього. На європейській землі.

Позиція страуса з головою в піску зіграла з європейськими урядами злий жарт. Питання успішної інтеграції мусульманських громад у русло європейської політичної культури і толерантності залишається все ще актуальним, але вікно можливостей звужується щороку.

Богдан Сологуб, для УП



powered by lun.ua
Капітолій. Початок реваншу Трампа
Дональд Трамп не здасться зараз, оскільки має намір балотуватися на наступних президентських виборах.
Заробити на смертях: як нас позбавили світової вакцини в 5 разів дешевше
Три долари заплатила Всесвітня організація охорони здоров'я за вакцину, закупівлю якої в ручному режимі зірвав міністр охорони здоров'я Максим Степанов.
Справжня ціна хутра норок: історія одного розслідувача
Наприкінці вересня 2020 року польський Сейм (нижня палата парламенту) провів історичну нараду з питань правового захисту тварин у Польщі.
Чи змінив Національний банк свою політику на валютному ринку
За яким принципом НБУ буде виходити на ринок з валютними інтервенціями та як впливатиме на курс. Що змінилося у новій стратегії?
Торговельний фокус з лісом: друзям — усе, а суспільству — нічого?
Чому торгівля необробленою деревиною відбувається на закритих "аукціонах" та без конкуренції.
Справа генерала Назарова — сигнал, який не можна ігнорувати
Справа Назарова як потенційний прецедент для військового судочинства України та свідчення неврегульованості ключових питань військової юстиції.
Демократія і некомпетентність
Чому Арістотель не довіряв демократії як формі правління, у чому полягають вади останньої та що це означає для сучасної України.