Перспективи Нюрнбергу-2 для сучасного військово-політичного керівництва Росії

Четвер, 26 лютого 2015, 13:28

Війна, що точиться в Україні вже понад рік, не є проблемою лише між Росією та Україною. Причина цієї війни – боротьба Росії за відновлення її домінування в Східній та Центральній Європі. Відповідно, до вирішення цього конфлікту залучені уряди більшості демократичних країн світу.

Дана війна отримала назву "гібридної" та реалізується не лише засобами смертоносної зброї. Значні бої точаться в інформаційному просторі та в сфері економіки.

Cучасне військово-політичне керівництво Росії вдалося до агресії проти України ще й тому, що успіх України в реформуванні національного господарського комплексу стане вироком для кремлівської орди, яка нещадно грабує Росію та тримає населення в постійному страху.

Адже очевидним є те, що пересічні росіяни, пересвідчившись в успіху демократичної України, не терпітимуть ту наругу, яку над ними чинить тоталітарний путінський режим. Українці таку наругу змушені вже нині терпіти через дискримінацію їх прав на окупованих територіях Автономної республіки Крим, Донбасу та Луганщини.

Сьогоднішня Росія, у плані наявних у її розпорядженні ресурсів, після значного падіння в 2014 році світових цін на нафту та газ, як і Німеччина періоду 1939-1945 років, неспроможна перемогти у війні проти цивілізованого світу.

Для керівництва розвинених країн це очевидно.

Наприклад, у листопаді 1941 року, коли фашистські війська успішно наступали на Москву, прем'єр міністр Великої Британії Черчілль дав завдання міністру закордонних справ розробити план відселення німців із територій, які після розгрому фашистської Німеччини мали відійти до Польщі – так звані повернуті землі. Проблема в тому, що Путін, як і Гітлер, послуговується не здоровим глуздом, а є рабом емоцій про месіанство та власну велич.

Дуже вагомим чинником є наявність у Росії значного арсеналу ядерної зброї – і це при неадекватному політичному керівництві.

За таких обставин провідні країни світу робитимуть усе від них залежне, щоб цей конфлікт не загострювався й чекатимуть фінансового краху Росії, який неминучий через значне падіння світових цін на нафту та газ.

У кремлівських керманичів ресурсів на ведення даної війни вистачить не довше як до липня-серпня 2016 року. У подальшому в Росії почнуться процеси, які мали місце в колишньому Радянському Союзі в 1990-1991 роках.

Ніде правди діти, що українці по різному ставляться до цієї війни. Є індивіди, які би сьогодні здалися на милість окупанта. Є й такі, що воліють утекти за кордон, і там пересидіти важкі часи.

Але основна частина українського суспільства готова боронити свою державу, готова вмирати за свободу й робить усе можливе й понад можливе, щоб перемогти агресора.

За вищенаведених обставин керівництву України залишається забезпечити:

– зупинення окупанта;
– ведення переговорів про перемир'я;
– введення миротворчого контингенту ООН на україно-російському кордоні в межах Донецької та Луганської областей;
– заходи щодо фінансового знекровлення ворога;
– якісне покращення інформаційної політики держави.

Нажаль, дії керівництва України в питанні відсічі агресору в інформаційній та фінансовій сфері носять лише фрагментарний, безсистемний характер, який неспроможний завдати руйнівного впливу на ідеологію та господарку ворога.

Такий стан справ викликає обурення народу. І це цілком природно.

У даній проблемі надто важливо, щоб народ, знеможений війною та чиновницькою наругою, не піднявся на третій Майдан до часу закінчення даної війни.

Нам сьогодні, як ніколи, потрібна стабільна влада. Бо й ті ж переговори із МВФ про фінансову допомогу теж хтось має вести. Просто так грошей нам не дадуть. Але ми усією громадою повинні вже сьогодні навчитись змушувати владу краще працювати. Це буде наука тим, хто наступним увійде до владних кабінетів. Якщо нам вистачить снаги та розуму це здійснити зараз, то необхідність третього Майдану відпаде.

У першу чергу, слід змусити керівництво держави в особі чільників генпрокуратури та СБУ негайно вжити належні заходи щодо нейтралізації в Україні латентних структур ФСБ, які шляхом "м'якого впливу" й нині активно допомагають путінській агресії та популяризують так званий "рускій мір".

Дана сфера дій стосується не лише діяльності медіа, але й десятків тисяч чиновників, підприємців, які вороже настроєні щодо державності України й нині зазомбовані перспективою "свєтлого будущого". Ситуація, коли по Києву міліціонери їздять зі стрічкою агресора в салоні авто, повинна розглядатися не інакше як державна зрада з негайними висновками щодо перебування на держслужбі.

Саме завдяки недостатнім діям ГП та СБУ й у даний час з України агресорам поступає фінансова та інша допомога від вищезазначеної агентури. Недавні арешти двох фінансових мішків – це лише перші кроки на довгому шляху до фінансового обезкровлення сепаратистів. Таких арештів має бути сотні.

Свого часу з дещо подібними проблемами зіштовхнулась Маргарет Тетчер, яка, будучи призначеною на посаду прем'єр-міністра Великої Британії, перш ніж реалізувати реформи в гірничо-видобувній промисловості, спочатку залучила зовнішню розвідку Англії та ЦРУ США для перекриття каналів допомоги із Кремля страйкуючим шахтарям. І лише після здійснення вищенаведених заходів, Маргарет Тетчер впровадила нині відомі всьому світу реформи, за які її й прозвали Залізною леді.

У державі на якісно новому рівні повинна відбутись пропаганда відмови населення від російських товарів.

Кожен військовозобов'язаний, кожна домогосподарка, кожна матір, кожна дитина, яка чекає батька з війни, повинні знати, що, купуючи російський товар, вони допомагають ворогам і створюють загрозу життю своїх близьких. Людям слід доступно пояснити, що, повністю відмовившись купляти російські товари, ми таким чином суттєво наближуємо колапс економіки агресора, що автоматично припинить війну.

До кожної української родини, яка щодня просить Бога про мир Україні, повинно дійти гасло: хочеш миру – не купуй товарів російського виробництва.

Наступним кроком як керівництва України, так і безпосередньо журналістського корпусу, мусять стати дії щодо інформування населення про злочинний характер існуючого тоталітарного режиму в Росії й про перспективу притягнення активних членів даного режиму до відповідальності в рамках "Нюрнбергу-2".

У цьому плані, як приклад, варто наводити досвід Німеччини періоду 1945-1949 років. Адже ні для кого не секрет, що коли б фашистська ідеологія не отримала належну оцінку й не були б належним чином покарані керівники Третього рейху, – то сьогодні Німеччина не була б форпостом стабільності в Європі з одним із найвищих у світі рівнів життя населення.

Медійному фронту України слід активно популяризувати серед населення Росії вищенаведений досвід очищення військово-політичної еліти Німеччини від тоталітаризму. Ці заходи цілком реально здійснювати шляхом ведення через інтернет-ресурс та радіо роз'яснювальної роботи.

Пересічних громадян Росії слід переконувати, що вони отримають перспективу до гідного життя лише тоді, коли існуючий кремлівський режим понесе справедливе законне покарання за вчинені злочини й, у першу чергу, за злочини щодо громадян Росії. Мова має йти як щодо покарання за масштабні економічні розкрадання природних багатств Росії, так і стосовно цілком невинних жертв режиму, яких, наприклад, зазнали жителі Москви в 1999 році, коли потужними вибухами було зруйновано два житлові будинки, у результаті чого 212 москвичів загинуло й більше 300 було поранено.

Чи будуть ефективними такі заходи? Безсумнівно.

Мені як зараз стоїть перед очима сюжет із першого тоді загальносоюзного каналу 1990 року, коли на святкуванні в Москві 45-ї річниці перемоги над фашизмом, російські парні добряче надавали стусанів ветерану, який вдягнув на груди іконостас медалей і гуляв по Красній площі. Вони гамселили його й дорікали: "Какую побєду ти нам пріньос? Каму такая побєда нужна, єслі побєждьонниє нємци живут лучше чєм побєдітєлі?" Якщо можливо, цей сюжет варто було б дістати з спецхранів та знову зробити його доступним глядачам.

Станом на другу половину 2016 року пересічні громадяни Росії сповна відчують безвихідність лєніно-сталінсько-путінської казки про "свєтлоє будущеє руского міра". Росіяни шукатимуть відповідей на причини катастрофічних соціально-політичних проблем у Росії.

За таких обставин українським та світовим медіа слід так попрацювати, щоб росіяни навіть не сумнівалися – для того, щоб отримати перспективу на краще життя, вони зобов'язані зробити все від них залежне, щоб нинішнє військово-політичне керівництво Росії понесло справедливе покарання за злочини, вчинені як на території Росії, так і на всьому пострадянському просторі, зокрема, в Україні, Молдові та Грузії.

І що іншого шляху до побудови нормального суспільства в Росії не існує.

Богдан Іличок, доцент НУ "Львівська політехніка", спеціально для УП



powered by lun.ua

Локдаун для Феміди

Вранці страхування ризиків — ввечері інвестиції

Хто розпоряджатиметься 123 млрд на українську медицину? Новий конкурс від Степанова

"Байконур. Вторгнення": кіно як ідеальна провокація та форма самопізнання

Наш спільний виклик: як Україна може допомогти побороти диктатуру Лукашенка

Когнітивна гнучкість – основна навичка епохи пандемії