Про бідного митника замовте слово

Четвер, 30 липня 2015, 16:24

Колись, у далекі вже 90-ті, серед українських митників ходив анекдот: "Лісовою стежкою йдуть багатий митник, бідний митник та Чебурашка. На стежці лежать 100 доларів. Хто підніме гроші? Відповідь – багатий митник, оскільки бідний митник та Чебурашка – вигадані персонажі".

Якщо відкинути жарти, то слід відзначити, що митниця в Україні до недавніх часів дійсно мала особливе, навіть привілейоване становище. Власне, а яке ще становище повинна мати структура, яка дає половину коштів для наповнення державного бюджету?

Добре це чи погано для економіки – то вже інша справа, але факт залишається фактом, і з роками частка надходжень від митниці у відсотковому співвідношенні лише збільшувалася. І цей ласий шматок не міг не привернути уваги чергових "нових господарів" України, тоді і настав час "великих перетворень по-донецьки".

Прагнення тотального контролю над найбільш ефективним і прибутковим фіскальним інструментом країни у грудні 2012 року призвело до створення дивного гібриду – Міністерства доходів і зборів, який в народі моментально стали називати не інакше як "Мінздохом".

Нова структура, яка об’єднала Державну податкову та Державну митну служби, була майже ідеально збудована під перенаправлення фінансових потоків до кишень так званої "Сім’ї" президента Януковича. Причому, це були як суто державні гроші, так і численні ланцюжки різноманітних корупційних схем, включно з тіньовими доходами від контрабанди.

Не дивно, що за такого підходу роль митниці і митників була знівельована практично до нуля, а співробітники Митної служби стали фактично заручниками фінансових інтересів "Сім’ї".

Колишній міністр доходів і зборів Олександр Клименко навіть на офіційному рівні заборонив вживати саме слово "митник". Паралельно митниця позбулася таких життєво важливих своїх структур як служби внутрішньої безпеки, служби з питань захисту прав інтелектуальної власності та відділу статистики.

Також "реформатори" часів Януковича позбавили митницю права проводити пост-аудит. Усі ці конче необхідні функції митної служби виявилися просто непотрібними, адже змінилася і головна мета діяльності митниці – вона стала передусім наповнювати не бюджет країни, а кишені конкретних можновладців.

Цілком логічно, що такі "новації" спричинили несамовиту хвилю економічного свавілля і корупції на митниці, принагідно поховавши безліч прогресивних ідей, впроваджуваних раніше.

Один з найбільш кричущих прикладів: майже три роки тому фактично було поховано проект "Електронної митниці", який мав на меті в рази прискорити процедуру оформлення вантажів та запровадити більш гнучку систему перевірок на митниці.

І тепер цю роботу слід починати від самого початку. Та чи так просто це буде зробити? Чи існують нині реальні передумови для реформ митниці?

Давайте по порядку.

Після революції гідності країна на найвищому рівні декларує тотальні зміни в усіх сферах. Взято остаточний курс на Європу, оголошується люстрація, на державні посади запрошуються фахівці з-за кордону. Але давайте подивимося, що реально змінилося у фіскальній системі і конкретно – на митниці.

У травні минулого року сумнозвісний "Мінздох" був ліквідований. Однак, за зміною вивіски реальних перетворень не відбулося. На його місці було створено нинішню Державну фіскальну службу України, яка фактично лишилася тим самим незграбним гібридом часів втікача-президента зі збереженням аналогічної вертикалі і подальшим незрозумілим, а радше – пригніченим становищем митниці.

На практиці мені як фактичному керівнику української митниці час від часу доводиться пояснювати свій статус навіть у спілкуванні з журналістами, позаяк офіційно моя посада має назву "заступник голови ДФС", і чисто номінально до митних структур не має стосунку.

Та й фактично до обов’язків профільного заступника голови ДФС входять виключно наглядові функції, такі як "дотримання встановленого порядку і умов переміщення товарів через митний кордон України, митний контроль та митне оформлення, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією" та інше.

Такий проміжний статус ніяк не сприяє ефективному управлінню відомством.

За чинним законодавством, зокрема, - митним кодексом - фактичний керівник митниці не має права навіть здійснювати самостійну кадрову політику. Для того, щоб призначити або звільнити начальника регіональної митниці або й навіть окремого митного посту він змушений пройти довгу бюрократичну процедуру погодження на рівні усієї системи Державної фіскальної служби.

Те саме стосується визначення системи митних органів, що теж наразі не є прерогативою керівника митниці. Примітно, що остаточне обструктивне становище митниці закріплене не "колишньою злочинною владою" а доволі свіжою постановою Кабінету міністрів часів прем’єрства Арсенія Яценюка.

І, судячи з усього, уряд влаштовує нинішній стан справ. Принаймні, ініціатив щодо реальних перетворень на митниці і повернення притаманних їй функцій від Кабміну останнім часом не надходило. Пролунала хіба що доволі суперечлива пропозиція віддати "окремі" митниці на відкуп західним управлінцям.

Але якщо ми таки вирішили слідувати задекларованим європейським принципам не лише на словах, реформу митниці треба розпочинати, причому робити це негайно.

На жаль, у вищих владних колах немає єдиного бачення, якою має бути українська митниця. На моє глибоке переконання головне для неї це: незалежність, некорумпованість і ефективність. Приблизно те, що ми з перших днів побачили в роботі нової київської поліції.

Щоправда, для цього довелося будувати нову структуру фактично з нуля, і, здається, нині це чи не єдиний шлях добитися ефективної роботи будь-якої державної служби, а надто – силової структури.

Чому ідея відбудови нової митниці, а для початку – виведення її із системи колишнього "Мінздоху" і досі не опанувала голови державних мужів – питання риторичне.

Однак, якщо ми хочемо не лише зберегти, а й значно покращити головний інструмент наповнення державної скарбниці, якщо ми хочемо не лише зберегти, а й підвищити соціальні стандарти та виплати, ми негайно маємо розпочати означені реформи у митній системі.

Не слід вбивати курку, яка несе золоті яйця, та й безцільно мучити її, як це відбувається зараз, теж не варто.

Костянтин Лікарчук, заступник голови Державної фіскальної служби, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Трансплантація органів та рак шкіри: про що мають знати пацієнти

ПДВ для страхових агентів: нерівні умови та невизначений економічний ефект

Фонд культурних/пропагандистських ініціатив: як Росія використовує культуру для війни

Від локального до універсального: як українській культурі стати помітною у світі

Чому Україні необхідний спеціальний банк для відбудови

Тренер, який не встигає, та збірні з міцним захистом: 6 фактів про суперників України на Євро-2024