Чому Росії не існує, або Хто власник землі під Москвою?

Середа, 26 серпня 2015, 09:16

Після початку збройної агресії Росії проти України, юристи РФ не припиняють дивувати світ. То вони відміняють, на їх думку, неправомірне рішення про приєднання Криму і Севастополя до УРСР, то скасовують газові угоди і договір про базування Чорноморського флоту в Україні, то визнають незаконним рішення про розпад СРСР. Тепер от – намагались оскаржити відречення імператора Миколи ІІ від російського престолу…

З одного боку, їхні дії позбавлені здорового глузду. Ми сміємось з них і не сприймаємо цих кроків всерйоз, забуваючи, що саме такі "жарти" стають підставою для агресивних випадів з боку кремлівських шизофреників.

А могли би діяти асиметрично. Бити їх їхньою ж зброєю. Як? Давайте поміркуємо над варіантами.

Скасувати рішення про передачу Таганрогу зі складу УСРР до РРФСР?

Чим обґрунтувала російська Генпрокуратура анексію Криму? Тим, що Конституція СРСР 1936 року "питання затвердження зміни кордонів між союзними республіками відносила до ведення СРСР в особі його вищих органів державної влади та органів державного управління і не передбачала повноважень Президії Верховної Ради СРСР з питання про зміну територій союзних республік". Відповідно, таких повноважень не було ніби й у Президії Верховної Ради РРФСР.

А тому, мовляв, Укази Президії Верховної Ради СРСР і Верховної Ради РРФСР про передачу Кримської області зі складу Росії до складу України неконституційні.

В той же час, саме Постановою Президії ЦВК СРСР від 16 жовтня 1925 року від України Росії був переданий ряд районів Таганрозького і Шахтинського округів з відповідними містами.

Оскільки Конституція 1924 року також відносила питання зміни територій до виключного відання союзного ЦВК, – маємо, за логікою прокуратури РФ, повне право дану постанову оскаржити.

Скасувати рішення про приєднання УСРР до Радянського Союзу?

Як говорить наша історія, 30 грудня 1922 року Українська СРР разом з Російською СФРР, Білоруською РСР та Закавказькою СРФР (Грузія, Вірменія, Азербайджан) увійшла до складу СРСР на федеративних засадах. А фактично – була анексована, втрачаючи таким чином номінальну незалежність, яку мала доти.

Питання це досить детально дослідив Геннадій Єфіменко, київський історик. Він перебрав купу історичних документів: офіційних листів від українських партійно-державних органів до Москви і відповідей на них, журналів, газет, календарів тощо.

Висновок науковця, підкріплений численними паперами, однозначний – 30 грудня 1922 року про створення СРСР було лише задекларовано, проте не введено у дію союзний договір.

От вам і підстава для оскарження.

Скасувати рішення про саме утворення УСРР?

Радянська історіографія веде історію УРСР від 25 грудня 1917 року.

Саме 17 грудня 1917-го більшовики скликали Перший Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, солдатських та селянських депутатів. Проте, поміж 2500 учасників з'їзду більшовицьких представників було всього лиш від 60 до 130, за різними даними. Звичайно, "червоні" не могли захопити владу в Україні у легальний спосіб при такому розкладі сил.

Відносно невелика кількість більшовицьких делегатів на з'їзді була не випадковою – це відображення реальної картини впливу ленінців на Українській території.

У ході дискусії проявилася значна розбіжність у поглядах делегатів на національну політику в Україні. Дехто навіть радив відкликати з Південно-Західного фронту збільшовичений гвардійський корпус і кинути його на Центральну Раду. Такі заяви викликали гострий осуд більшості з'їзду.

Маневр українських комуністів не вдався: замість вибрати нову "слухняну" Центральну Раду, з'їзд висловив діючому складу ЦР абсолютну довіру.

Зрозумівши, що в Києві вони програли, більшовики, разом із фракцією російських соціалістів-революціонерів, покинули з'їзд і переїхали до Харкова, де саме тоді проходив з'їзд Рад Донецького та Криворізького басейнів. В результаті, це збіговисько проголосило себе першим Всеукраїнським з'їздом Рад, який обрав Центральний виконком і Народний секретаріат – тобто, перший квазі-уряд Української радянської псевдодержави.

Восени 1917 року, під час виборів до Установчих зборів УНР, за більшовиків проголосувало лише 10% виборців: 750 тисяч голосів.

В Росії комуністи спиралися на міське населення та пролетарів. В Україні ж ці групи були незначними і складалися, в основному, з росіян.

Отже, ми маємо визнати себе спадкоємцями УНР, а увесь період перебування України у складі СРСР – окупацією.

В цьому разі ми не матимемо жодних територіальних втрат, адже кордони УНР були значно ширшими від нинішніх і включали в себе, зокрема, територію Кубані, частини Донщини, Стародубщину і Східну Слобожанщину – нині територія Курської, Брянської, Білгородської, Воронізької, Ростовської областей, а також Краснодарського і Ставропольського країв РФ.

Скасувати "Березневі статті" Хмельницького?

Ще зі шкільного курсу історії відомо, що Березневі статті 1654 року – це угода між московським царем і українською козацькою старшиною, пакет документів, які після Переяславської ради регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України.

Саме на цей документ посилалась російська і радянська історіографія, обґрунтовуючи включення українських територій до складу Росії.

І, хоч з-поміж 11 пунктів Березневих статей немає жодного, в якому би йшла мова про приєднання Гетьманщини до Московського царства чи "возз'єднання", а самі Статті були розірвані 30 січня (9 лютого) 1667 року Московією, що підписала Андрусівське перемир'я з Річчю Посполитою, розділивши українську територію – угоду можна офіційно скасувати. Тоді б про легітимність перебування українських територій у складі Росії не могло б бути й мови…

*   *   *

Однак, всі ці кроки виглядають якимись нікчемними і половинчастими. Кожен з них передбачає розширення території України, кожен з них робить незалежність України безсумнівною – але у кожному разі ми все одно залишаємось сам на сам із великою ворожою державою.

Чи не краще було б, щоб її не було? Щоб вона взагалі й не народжувалась?...

Як можна це зробити?

Скасувати заснування Москви!

Мало хто знає, яким чином насправді була заснована Москва.

Вважається, що її збудував князь Юрій Долгорукий. Однак, отримав ці землі князь, м'яко кажучи, не законно. А якщо говорити сучасними термінами, то князь "віджав" землю разом із поселеннями у купця Кучки, а коли останній не погодився з князем – просто стратив його.

А що роблять із землею, яка захоплена рейдерами? Правильно, накладають арешт і конфісковують.

Саме це варто зробити з територією російської столиці.

Зрозуміло, ми вже навряд чи зможемо знайти нащадків купця Кучки, тому землю слід повернути у власність України-Русі. А Долгорукого заочно судити за рейдерство, самоуправство і вбивство.

Всім, кому подобається ідея, пропоную написати і надіслати в прокуратуру та міліцію відповідну заяву про вчинення злочину.

Щоб було простіше, я її вже склав і від себе відправив у відповідні органи. Приєднуйтесь до флеш-мобу!

Міністру Внутрішніх Справ України
Арсену Авакову
Генеральному Прокурору України
Віктору Шокіну
___________________ (ПІБ)
Адреса: _________________
Тел._____________________

ЗАЯВА
про вчинення злочину

1146 року, згідно з літописом "Про початок Московського князювання", який переказав В. Н. Татищев, села та землі на території сучасної Москви (Воробйове, Симонове, Висоцьке, Кулішки, Кудрине, Сущове) належали суздальському боярину Кучці Степану Івановичу.

З невідомих причин боярин впав у немилість до суздальського князя Юрія Долгорукого, який вбив Кучку і заволодів його землями. Згідно літопису, яким користувався Татищев, Кучка хотів бігти до Києва зі своєю дружиною, яка була коханкою Долгорукого, але князь наздогнав і вбив його в Москві, повернувшись з походу на Торжок взимку 1146-47 років. Тому Москва перший час носила другу назву "Кучкове", а район між Луб'янкою і Стрітенськими воротами до XV ст. був відомий як Кучкове поле.

Юрій Долгорукий був посадовою особою – удільним князем, і підпорядковувався Великому князю Київському, а територія Суздальського князівства входила до складу Київської Русі, отже правовідносини князя і мешканців князівства належить до відання держави Україна, як правонаступника Київської Русі.

Підозрюю, що боярина Степана Кучку було умисно вбито князем Юрієм Долгоруким, з метою заволодіння його власністю, а саме селами Воробйове, Симонове, Висоцьке, Кулішки, Кудрине, Сущове та земельними ділянками вздовж річки Москва, що нині складають територію сучасного міста Москва (РФ).

Дії Юрія Долгорукого містять ознаки злочину, передбаченого статтею115 КК України – умисне вбивство з корисливих мотивів та статтею 191 КК України – привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.

Враховуючи вище викладено, керуючись статтями 55, 56, 214,215 КПК України,

ПРОШУ:

1) Прийняти та невідкладно зареєструвати подану мною заяву про вчинення злочину до Єдиного реєстру досудових розслідувань та видати мені пам'ятку про процесуальні права та обов'язки.

2) Розпочати за цією заявою про вчинення злочину досудове розслідування у формі досудового слідства за вчинення дій, які мають ознаки складу злочину, передбаченого статтями 115, 191 Кримінального Кодексу України.

3) Повідомити мене письмово у встановленому законом порядку та строк про початок кримінального провадження та закінчення досудового розслідування вказаного злочину за ст.ст.115, 191 Кримінального Кодексу.

4) Накласти арешт на вкрадене майно громадянина Кучки Степана Івановича, а саме – на земельну ділянку сучасного міста Москва, до винесення судового рішення у справі.

Дата                                                                                      підпис

*   *   *

Дмитро Сінченко, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Енергетичні рослини чи екологічний виклик: що не так із законопроєктом про відновлення деградованих земель

Вибори в Україні під час війни: що каже законодавство

Бізнес під час війни: місія важлива, місія можлива

У 90% випадків причина краху компанії – невідповідність продукту

Для Криму та за Крим: результати діяльності Представництва Президента України в Криму за три роки

Стратегічні ресурси України: яку модель розвитку ми оберемо?