Словничок українського популіста-2017
Українські політики говорять багато і часто зовсім не до ладу.
Орієнтуючись на сенсації, вони намагаються зробити свої заяви найгучнішими. І в останню чергу переймаються тим, чи відповідають їх слова змісту того, про що вони говорять.
Ми давно звикли і змирилися з невдалим слововжитком і надміру емоційно-забарвленою лексикою в ефірах політичних телешоу. Але є слова, які так часто використовують поза їх змістом, що й вони самі втрачають свій зміст.
Ми підібрали 7 слів, які у 2017 році занадто часто не до ладу використовували українські популісти усіх таборів.
7. Піар
Якщо політик прагне знецінити слова або вчинки свого опонента – він заявляє, що це все піар. Так піаром може стати практично будь-що: робота НАБУ, публікації документів у ЗМІ чи просто поточна робота політиків з комунікацій з громадянами.
Проте піар (PR) – це в перекладі "зв’язки з громадськістю", тобто громадянами і виборцями. Політики або державні структури мають займатися тим самим піаром, це входить в їх безпосередні обов’язки.
Те, що політик чи держорган свої обов’язки виконує і намагається якомога ширше донести свої слова, ніяк не знецінює саму суть інформації, яку він доносить.
Окремої іронії заслуговує те, що в багатьох спікерів одночасно зі звинуваченням когось у надмірному піарі лунають і звинувачення у недостатній комунікації своїх рішень, реформ чи позиції.
6. Провокація
Якщо оприлюднена інформація починає зачіпати самого мовця, з категорії "піар" вона перетворюється на "провокацію".
Влада називає провокаціями виступи та протести, які можуть їй завадити, опозиціонери називають провокаціями влади будь-які дії, що виступи або протести дискредитують. Хай навіть одні й інші знають, що ніяких спланованих провокацій не було й приблизно.
Але найбільше слово "провокація" люблять корупціонери. Так усі їх зафільмовані та задокументовані порушення закону стають лише "провокаціями".
Чи є в публікації документів про навмисні згубні дії корупціонерів "навмисні дії з метою штовхнути на згубні вчинки", чим, по суті, є провокація? Навряд.
5. Дестабілізація
Справа Віктора Федоровича живе і процвітає – усі українські політики обожнюють стабільність. Саме тому як святої води бояться міфічної дестабілізації, яка найчастіше означає щось, що суперечить їх інтересам.
Дестабілізацією можуть бути протести, діяльність антикорупційних органів чи навіть банальна бійка у приміщенні Верховної Ради. Як завжди, опозиція звинувачує в дестабілізації владу, влада – опозицію.
Найгірше, що така риторика все ще працює. Нажахані кризами і революціями українці й справді хочуть стабільності. Але якщо вимоги щодо антикорупційного суду, відкритих списків і скасування депутатської недоторканості є дестабілізацією, то чого вартує така стабільність?
4. Під видом реформ
"Реформи" вже давно стали словом-паразитом у лексиці українських політиків. Але якщо влада повсякчас хвалиться своїми реформами, то опозиція їх нещадно критикує. Мовляв, ніякі реформи насправді й не відбуваються, просто "під виглядом реформ" влада замислила щось страшне.
Найчастіше "під видом реформ" просто витрачають гроші. Але можна ще приватизовувати майно, монополізовувати ринки, узурповувати владу, знищувати ЖКГ, систему держуправління і правоохоронну систему. Така собі кухонна конспірологія.
На догоду своїм інтересам, політики спершу ставлять під сумнів те, що реформи проводяться, а потім знецінюють для виборців саму ідею проведення реформ та змін у країні. Під виглядом логічних заяв, вони переливають з пустого в порожнє і справді шкодять нам усім.
3. Рука Кремля
Ця фраза має численні варіації і постає чи то як "рука Кремля", чи то як "проросійський вплив", чи навіть "картинка для російських ЗМІ".
Звісно, ніхто в здоровому глузді не стане заперечувати дії і вплив російських спецслужб в Україні. Але здається дивним, коли російський слід і руку Кремля системно бачать у всьому, що завдає дискомфорту владі.
Якщо ти протестуєш проти влади під будь-яким приводом – тебе майже точно назвуть "рукою Кремля". Як Саакашвілі. Але це ніяк не заважатиме тому ж Саакашвілі називати "рукою Кремля" дії влади проти нього.
Є і вкрай комічні приклади. Ви думали, це нардеп Барна схопив Яценюка за причинне місце? Ні, це теж була "рука Кремля".
Звісно ж, ці заяви тотально голослівні і в 90% випадків не супроводжуються бодай якимись доказами. По-друге, тут відбувається банальна маніпуляція, коли тих, чия поведінка шкодить владі, намагаються прив’язати до Росії. Яка очевидно негативно сприймається українцям.
2. Знищувати
Популісту недостатньо сказати, що його опоненти заважають комусь. Зазвичай, він голосно заявляє, що вони щось "знищують". Знищують населення, державу, але найчастіше – економіку і її сфери. На думку опозиції, їх знищує влада, на думку влади – опозиція. От і виходить, що всі знищують усе.
Апетити до знищення бувають різні. Якщо скромний Березюк говорить про знищення Львова, а Вілкул – про знищення ракето-космічної галузі, то в Луценка його опоненти без малого знищують усю країну, а в Рабіновича – цілий народ.
Чому політики так часто використовують це слово? Через те, що воно має яскраво-виражений емоційний характер з жорстко-негативним забарвленням. Використання його в контексті своїх політичних суперників кидає тінь на самих цих суперників.
Тлумачний словник української мови визначає слово знищити як "вбиваючи, нищачи і таке інше, припиняти існування кого-, чого-небудь, призводити до загибелі, смерті". Нескладно помітити, що в способі, яким послуговуються маніпулятори, не йдеться про припинення існування шляхом смерті.
1. Геноцид
Слово, за неправильне вживання якого політиків уже навіть сварив Інститут національної пам’яті.
Вірусом неправильного вживання цього терміна заражена добра половина українських політиків.
Тимошенко і Богомолець називають геноцидом медичну реформу, Рабінович і Мосійчук – пенсійну, Вілкул – підвищення тарифів, Ляшко піднімає ставки і каже, що геноцидом є всі реформи.
Ситуація зайшла так далеко, що навіть Янукович та Азаров не можу стриматись і підключаються до цього хору противників геноциду.
Проте, відповідно до українського та міжнародного права, геноцидом називається будь-яка з дій, скоєних з наміром знищити, повністю або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку. Очевидно, про геноцид у жодному озвученому прикладі не йдеться.
Маніпулятори використовують наявну негативну конотацію цього слова, аби нагнітати гнів і переводити аналіз в емоційне русло. Нічого. Ми ще влаштуємо геноцид популістів.
Українські політики нечасто вміють грати в довгу – будувати репутацію, поступово збирати довіру та повагу виборців. Їхній принцип – кричати голосніше і робити гучніші заяви, щоб встигнути зістригти трохи голосів від довірливих громадян.
Звідси і голослівні заяви, і тотально викривлене вживання слів. 2017 рік не дав ніяких позитивних зрушень, а, здавалось, лише погіршив ситуацію.
Хотілось би загадати в новорічну ніч, щоб українські політики у 2018 році менше маніпулювали і більше говорили по темі. Хоча надії на це, відверто кажучи, не багато.
Сашко Кульчицький, центр Ейдос, спеціально для УП
