"Потяг на Маріуполь": чому історія одного поїзда важлива для всієї країни

3492 перегляди
Понеділок, 22 січня 2018, 12:30
Христина Морозова
координатор проекту "Потяг на Маріуполь"

Одного разу потягом Маріуполь-Київ їхав літній чоловік. Громадянин Великої Британії, індієць, дуже інтелігентний, ввічливий. Він їхав на боковому місці біля туалету.

Цей пан виглядав як прибулець з іншої планети: абсолютно дивний та чужий у цьому поїзді, наче він потрапив сюди випадково.

Він не говорив українською. А провідник не говорив англійською. Завдяки одному з пасажирів, який виступив перекладачем, усі дізналися, що чоловікові була потрібна звичайна розетка.

Ні, не зарядити телефон. Підключити інгалятор, без якого він міг померти уві сні. Розетки, звісно, не знайшлося. Місця у вагоні іншого класу, де розетка була, також.

"Як взагалі цей чолов’яга потрапив до плацкарту, якщо у нього такі особливі потреби?", – запитає хтось із прискіпливих. Дуже просто – він, меценат, благодійник, який не перший рік допомагає мешканцям звільнених міст на сході України, вирішив подивитися, як живуть прості люди.

"Не думав, що різниця між першим класом та третім може бути у наявності розетки. Навіть уявити собі не міг, що її взагалі може не бути", – іронічно сказав іноземець, який ще довго, аж до ранку дивився у вікно. Спати тієї ночі він не став. Мабуть, одна з небагатьох речей, яку він не міг собі дозволити.

Кожен із нас може пригадати якусь подібну історію з власного життя. Можливо, не настільки драматичну, але наповнену переживаннями. Пам’ятаєте, як упродовж виснажливої подорожі (бо будь-яка подорож нашими поїздами виснажує) не знали куди себе подіти, боялися, що продує протягом, мерзли або навпаки – вмирали від задухи?

Як телефон розряджався, а розетки у вагоні не було? І ви хвилювалися, чи встигнете викликати таксі, або повідомити, де вас зустрічати?

Якщо йдеться про пасажирів поїзда Маріуполь-Київ №104 або №84, незручності та переживання можна множити на два. Для того, щоб дістатися столиці жителям Маріуполя треба витратити в одному випадку 17 годин, а в іншому – 18 годин 45 хвилин.

Час відправлення та прибуття поїзда такий, що витрачається додатковий день. Прибути в Київ о 13:15 – це втратити продуктивний день. А що вже казати про тих, кому до Маріуполя треба ще дістатися автобусами або автомобілем.

Наприклад, наші військовослужбовці, отримавши відпустку, втрачають купу часу саме на дорогу, а не на спілкування з родинами. А якщо бійці їдуть додому не в Київ, а, наприклад, у центральну Україну, одним поїздом не обходиться. А час, витрачений на дорогу, включається в час відпустки.

У Маріуполі немає аеропорту, з Донеччини та Приазов’я немає альтернативної дороги.

Найважливіша реінтеграція – їздити один до одного, а не законопроект, який то ухвалюють, то провалюють.

Саме тому ми разом з експертами Віктором Гарвоною (співзасновник Громадського контролю залізниці) та Олександром Рудомановим (журналіст, блогер lb.ua) розпочали проект "Потяг на Маріуполь".

Мета проекту – скоротити час подорожі між Маріуполем та Києвом до 13 годин 30 хвилин в одному випадку, та до 15 годин 30 хвилин – в іншому. У першому випадку ціна квитка стане такою, як купе з Києва до Одеси. У другому – ціна не зміниться.

Це технічно можливо, головне – політична воля керівництва "Укрзалізниці" та міністра інфраструктури. У першому випадку доведеться трохи змінити маршрут. У другому – придбати 20 нових вагонів і виділити два локомотива з депо.

Реінтеграція сходу України, Донеччини, Приазов'я, тимчасово окупованих територій неможлива без злагодженої комунікації між жителями регіонів. Нам вкрай необхідно порозумітися, стати близькими та зрозумілими одне одному заради єдності нашої держави.

Неможливо говорити про єдність, якщо в людей немає практичної можливості навіть з'їздити в гості одне до одного.

Звісно, кроки влади на законотворчому рівні необхідні. Але настав час звернутися до буденних речей, які складають реальність українців.

Маріуполь-Київ – не єдиний маршрут, який вимагає перегляду. Але в нашій діяльності з налагодження комунікацій між різними регіонами та покращенні інфраструктури проект "Потяг на Маріуполь" – це перший крок".

Наша команда хоче запустити #ПотягНаМаріуполь до весни. І це цілком реально.

Допомогти може кожен. Поширюйте інформацію про проект "Потяг на Маріуполь", пишіть онлайн-звернення до "Укрзалізниці", шукайте детальну інформацію на нашому сайті.

Нас мають почути!

Наша сторінка у Фейсбук: https://www.facebook.com/mariupoltrain/

Електронна пошта: mariupoltrain@gmail.com

Христина Морозова, Ольга Гвоздік, координатори проекту "Потяг на Маріуполь", спеціально для УП

powered by lun.ua
powered by lun.ua
Конституційні права в колі праворадикального вогню
Національна поліція має провести роботу над помилками та проаналізувати, що ж пішло не так під час проведення акції за права трансгендерів у Києві, і як запобігати таким помилкам у майбутньому.
Безпекова політика ЄС: чи можливий компроміс між Парижем і Берліном
Різниця підходів Парижа і Берліна багато в чому пояснюється їхнім геополітичним розташуванням. Для Парижа основне джерело загроз швидше на Півдні, а для Берліна – на Сході.
Плагіат чи помилка: звідки це бажання знищити колегу з НАНу?
Помилка – це так само досвід. А якщо за досвід убивати, то прогресу не буде.
Як не перетворити опитування про землю на інструмент передвиборної агітації
Соціологічні опитування українців щодо мораторію на торгівлю аграрною землею часто маніпулятивні. Це вигідно політикам та агрохолдингам.
Як організовувати конференції з єврейських студій? Погляд ізсередини
В Україні, як і в сусідніх пострадянських республіках, сформувалася доволі специфічна традиція організації і проведення наукових конференцій.
Венчурні інвестиції: чому придушувати емоції — шкідливо для бізнесу
Заперечувати емоційну сторону ведення справ — нераціонально. Досвідчений інвестор знає свої емоції і вміє з ними працювати. (рос.)
Якими будуть українські школи, якщо вони матимуть "агентів змін"
У освітньому процесі "агенти змін" – це учні, які найкраще підготовані до майбутнього.