Три роки "Мінську-2": як нести далі валізу без ручки

1183 перегляди
Четвер, 15 лютого 2018, 14:00
Віктор Мороз
політичний оглядач

Якби за цією проблемою не стояло горе сотень тисяч українських громадян, над укладенням і виконанням цієї угоди можна було б потішатися.

Документ, який підписали одні з найповажніших лідерів Європи та президенти України й Росії, впродовж трьох років залишається не виконаним у жодному з 13 пунктів.

Єдина його заслуга в тому, що зупинено широкомасштабні військові дії. Утім, досі ледь не щодня на лінії зіткнення гинуть люди. Як з одного, так і з іншого боку.

І все ж заради справедливості: "Мінськ-2" суттєво зменшив масштаби людських втрат.

Врешті, нинішня ситуація – така, як є, і її вже не змінити. Важливо – як з неї вийти.

Як завершити цей конфлікт – ніхто не знає. Історія показує, що такі конфлікти швидко не розв’язуються. Карабах, Абхазія, Придністров’я – 25 років замороженого протистояння. Кіпр – 44 роки.

До певної міри й ізраїльсько-палестинський конфлікт, незважаючи на його специфіку, – теж красномовне свідчення трудності розв’язання міжетнічного чи міжтериторіального конфлікту, коли там проливається кров.

Це не означає, що донецький вузол не можна розв’язати швидше. Це лише свідчить про неймовірну складність проблеми. І, найвірогідніше, "Мінськ-2" його підписанти розглядали як плацдарм для можливого подальшого розвитку.

Однак досі миру не забезпечено. Бо в принципі "Мінськ-2" – не дорожня карта і тим паче не план дій, тому неможливий для реалізації. Його укладено не для цього, а лише для припинення ескалації бойових дій.

Усе. Далі – розбирайтеся самі.

Принаймні, так виходить із логіки розвитку ситуації. Меркель, Орбан, а вслід за ними і Макрон, посилаючись на власні проблеми, дуже швидко "відморозилися" від українського питання. Тепер вони лише час від часу "висловлюють занепокоєння".

Чи варто Україні в ситуації слабкої зовнішньої підтримки дезавуювати "Мінськ-2", як цього вимагають чимало українських нетерплячих політиків?

Так, це ганебна для країни угода, яку уклала ганебна влада. Але цю владу обрав гордий і нескорений, самодостатній і мудрий український народ…

Розумно було би не ламати хай погане, але яке дає сякі-такі вигоди, і водночас подумати, як зробити краще. У цьому випадку –  скористатися геополітичною ситуацією і спробувати отримати від неї бажаний максимум.

Наш заклятий сусід Росія нині зайшла в конфлікт не тільки з Україною, а й майже зі всім світом.

ЇЇ владу розпирає від імперської величі й агресії, які свого часу підживили надприбутки, отримані від продажу сировинних ресурсів. Її керівники готові знову поновити Російську імперію в кордонах царської Росії.

Але хто їй протистоятиме?

Європа? Старенька давно вже втратила стратегічний масштаб і не в змозі дати достойну відповідь на геополітичні виклики цивілізаційно ворожої для неї Росії. Часто-густо комерційна вигода переважає у її спонукальних мотивах і гальмує політичну рішучість в протистоянні з агресивним партнером.

Натомість США, котрі ще не втратили стратегічної перспективи, налаштовані досить категорично до Росії і її верховного керівництва. Для цього чимало причин, не лише економічних. Ми мусимо ними скористатися.

Нове керівництво Білого дому, судячи з останніх вояжів спецпредставника США Курта Волкера, підготувало власну програму встановлення миру на Донбасі, котра базується на поетапному введенні миротворців ООН в зону протистояння.

За задумом ініціаторів цього плану, контингент миротворців у складі 20-тисячного корпусу мають складати воїни з країн, котрі не входять до НАТО. Очолюватиме процес шведський штаб.

Ідея передбачає, що на якомусь етапі (судячи з усього, це має трапитися на одному з початкових, після того як буде створено реально демілітаризовану зону, яку і займуть миротворці) проведуть вибори місцевого самоврядування, котре поступово займеться відродженням мирного життя.

Найголовніше в цьому плані те, що навіть росіяни його підтримують, оскільки першим ідею миротворців офіційно виклав Володимир Путін. Хоч і в дуже специфічному вигляді.

Але для сучасної російської інформаційно-пропагандистської машини першість їхнього лідера відіграє вирішальну роль.

Звичайно, алгоритм реалізації цієї ідеї в кожного буде свій. Та важливо, що все починається з того, з чим усі згодні: запровадження демілітаризованої зони й розташування миротворчого контингенту на лінії зіткнення.

Тобто з реального й всеосяжного миру.

Для України – це супервигідно, адже зніме постійну напругу від загрози широкомасштабного вторгнення з боку Російської Федерації.

Так, далі починається політична частина угоди, до якої Україна ще не зовсім готова. Але слід розв’язувати проблеми, як вони приходять.

Крім того, українцям треба врахувати два моменти.

Перший. Путін шукає пристойного для себе виходу з глухого кута, куди він завів країну. Тобто нині з ним можна розмовляти й вести торги.

Другий. Варто росіянам вивести важку зброю з демілітаризованої зони – а це практично означатиме, що вони мають її забрати на територію РФ – як усі ці батальйони, бригади й корпуси "шахтарів" і "сантехніків" невідомо куди дінуться.

Принаймні, ними буде кому зайнятися: планом передбачено 5-тисячний загін іноземних поліцейських, котрі доповнять миротворчий 20-тисячний загін вояків.

Можливо, не так уже й страшно буде проводити вибори, котрі мають відбутися за українськими законами з участю українських партій. Можливо, відпаде й необхідність ухвалення закону про спеціальний статус територій.

Але чи варто Україні взагалі поспішати з подальшими кроками?

Тим паче, що розумніше було б одразу після введення миротворців серйозно зайнятися розв’язанням внутрішніх проблем: поміняти владу на відповідальнішу й поряднішу, швидко провести структурні реформи, категорично деолігархізувати країну, врешті, реформувати всі силові блоки.

А згодом – розглянути подальшу долю Донбасу. І вирішити, чи він потрібен країні і в якому вигляді.

Не донеччани нав’язуватимуть умови об’єднання, а країна продиктує людям, котрі розв’язали криваву бійню, умови приєднання і прощення. Так буде, мабуть, правильно.

Залишається лише з'ясувати, чи потрібен мир на Донбасі чинній українській владі?

Є небезпека, що, втративши довіру українських громадян, можновладці спробують (і вже нині це роблять!) перед загальнонаціональними виборами розкрутити ультрапатріотичні гасла на кшталт "Віддайте нам все й одразу!".

Зокрема, кілька мільярдів на реінтеграцію, котрі ми освоїмо у звичний для нас спосіб.

Вони знають, що отримати все й одразу неможливо. Саме тому й форсуватимуть це питання, доводячи його до абсурду.

Віктор Мороз, політичний оглядач, спеціально для УП

powered by lun.ua
powered by lun.ua
Чи можна заробити мільйон, граючи в комп'ютерні ігри
Людей приваблює той факт, що в кіберспорті, найчастіше, є матеріальна винагорода. Як зміниться ігрова індустрія в найближчому майбутньому? (рос.)
Вчимось робити добро. 10 ідей благодійних заходів: як поєднати приємне з корисним
Про благодійні аукціони та ярмарки чули всі, але насправді існує безліч способів зібрати кошти на добру справу. Пропонуємо 10 креативних способів фандрейзингу у Щедрий Вівторок. Їх може ініціювати кожен!
Шість газових міфів: погляд із ЄС на українські енергетичні реформи
Парадоксально, але "Газпрому" допомагає і відмова Польщі від закупівлі його газу – у російського монополіста з'являються зайві 10-12 млрд кубометрів для інших покупців в ЄС.
Роботи для людей: переосмислення автоматизації праці
Відповідь на питання "роботи чи люди" насправді звучить як "роботи для людей". (рос.)
Домашні зв'язки: як влаштувати буккросинг на рівному місці
Експеримент з буккросингу розпочався зі звичайного "ні, ну а шо!" Але далі було цікаво. (рос.)
Як у Києві шматок школи продали
Мені як звичайній киянці торгових центрів уже забагато, а от шкіл, садочків та зелених зон критично не вистачає, особливо в центрі, бо все забудовано-перезабудовано вщерть.
Партнерство, але не інтеграція: що не так із рухом України до ЄС
2018 рік мав стати роком прискорення. Та звіт про виконання Угоди, оприлюднений зараз, не містить ані натяку на такі плани. Їх практична реалізація відкладається на потім...