Відкриті дані в Україні: або ти їх, або вони тебе

2144 перегляди
Четвер, 15 березня 2018, 17:00
Руслана Величко
Громадянська мережа ОПОРА

З ідеї, якою одержима невелика групка причетних, відкриті дані за кілька років стали українським трендом. Про них модно говорити і вміти з ними працювати. Або принаймні вдавати, що вмієш.

Як ми до цього докотилися (у хорошому сенсі слова)?

Починаючи з 2015 року та першої постанови Кабміну №835 про датасети, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, ця тема офіційно стала стратегічним напрямком для нашої держави.

Наперекір (чи завдяки?) нерозумінню, яке панувало в середовищі чиновників різних рангів, дані про українських громадян і середовище, у якому вони живуть, стали поступово відкриватися. Була сила-силенна проблем, але крига скресла. І потік подій почав ставати все бурхливішим.

Окрім першої постанови, з’явилася ціла низка громадських ініціатив, почала набувати популярності журналістика даних, створювалися нові сервіси, Україна долучилася до Міжнародної хартії відкритих даних. Врешті-решт, саму постанову було доповнено та оновлено.

Роки зусиль ентузіастів відкритих даних не минулися безслідно. Дата-активісти сформували своє середовище, де всі всіх знають і розуміють з півслова. Вони активні, цілеспрямовані, навіть має свій сленг.

Тим часом у суспільстві в рази збільшилося розуміння потрібності ефективного впровадження політики відкритих даних.

Та попри всі очевидні досягнення, найголовнішою та найсерйознішою проблемою й надалі є тотальне нерозуміння мотивації між виконавцями законодавства та його ідейними натхненниками.

Розпорядники даних плутають поняття "відкриті дані" та "публічна інформація". Також на практиці стикаємося з нерозумінням постанови про відкриті дані та основні її принципи міськими чиновниками.

На своїх воркшопах ініціатива "Дані міст" запитувала чиновників та учасників заходів про принципи, що є в постанові і як вони їх розуміють. У нас невтішні новини – дуже часто ніяк не розуміють.

Але нерозуміння – не вирок. Тим паче, що на тих же воркшопах ми побачили: зацікавлення є. Тож одночасно з велетенським проривом у нормативних документах варто приділяти більше уваги роз’ясненням.

І починати треба з принципів, передбачених Хартією відкритих даних, адже саме вони є основою постанови. Ось ці принципи:

1. Open by Default – відкритість за замовчуванням

Люди не мають звертатися до чиновників по інформацію. Уся інформація має бути оприлюдненою за замовчуванням згідно з презумпцією відкритості.

Якщо якась інформація не є відкритою – уряд має обґрунтувати, чому зроблено саме так (наприклад, з метою захисту особистих даних громадян).

2. Timely and Comprehensive – своєчасність і всебічність

Відкриті дані мають бути актуальними – лише тоді вони становлять цінність для суспільства. Інформація має бути опублікованою швидко й охоплювати всі сфери. Уряди мають надавати дані в оригінальній, незмінній формі, наскільки це можливо.

3. Accessible and Usable – доступність і корисність

Дані мають бути оприлюднені в машиночитному форматі. Їх також має бути легко знайти. Одним із засобів реалізації цього пункту є створення державного порталу, на якому публікувалися б усі відкриті дані.

4. Comparable and Interoperable – схожість та взаємосумісність

Набори даних мають стикуватися один з одним – їх має бути легко комбінувати між собою. Це дозволить розробляти більше якісних продуктів та послуг.

5. For Improved Governance and Citizen Egagement – дані мають бути направлені на покращення управління та залучення до цього процесу громадян.

Відкриті дані дозволяють громадянам краще зрозуміти, що саме робить уряд. Ця прозорість може покращити якість державних послуг.

6. For Inclusive Development and Innovation – інклюзивний розвиток та інновації

Відкриті дані можуть допомогти стимулювати економічний розвиток. Наприклад, доступ до даних можна використовувати для того, щоб зробити більш ефективним сільське господарство або для боротьби зі зміною клімату.

Відкриті дані дають потенціал не лише для покращення роботи урядів. Адже існує цілий всесвіт тих, хто вже заробляє або може заробити в майбутньому на їх використанні.

Що більше прогресує середовище активістів та людей, які є рушієм цієї реформи, то частіше потрібно озиратися на виконавців на місцях. Знатися на їхніх турботах, проблемах і потребах. Вміти відрізняти невміння від небажання. І давати собі раду що з одним, що з іншим.

Ми всі багато працюємо з різними методологіями, джерелами інформації, наповнюємося знаннями на міжнародних конференціях, ділимося ними на внутрішніх зустрічах, однак не віддаємо ці знання далі. А вони мали б так само змінювати реальність, як букет квітів у мультику "Просто так".

Натомість ми часто не пояснюємо, чому та як адаптуємо різний досвід, нашій головній аудиторії – розпорядникам даних. Для чиновників політика відкритих даних перетворюється на величезний шмат непотрібної, на їхню думку, роботи.

Перетікання позитивів у негативи як нескінченне коло – змія, що сама кусає себе за хвіст. І зупинити це, продовжуючи міфологічно-філософські алегорії, можна, занурившись в, умовно кажучи, дата-дзен.

Уявіть собі, як би мав функціонувати концепт відкритих даних, якби все працювало так, як треба. Де дані є основою для ухвалення рішень, де громадяни довіряють органам влади, бо мають доступ до даних, володіють знаннями, навичками та всіма ресурсами, щоб користуватися цими даними.

До цього дзену відкритих даних потрібно ще багато працювати. Бо впровадити та пояснити цю культуру в суспільстві, де прийнято радше не довіряти, не брати на себе відповідальність, не оцінювати реальність, триматися осторонь у своєму замкнутому світику і молитися, щоб серйозні зміни оминули та не зачепили, простіше та безпечніше.

Але такий підхід не зможе тривати довго.

Якщо зараз не врегулювати механізми вчасного та доладного оприлюднення даних, їх деперсоніфікації, не обмежити рівень втручання державного апарату, не узгодити алгоритми використання – усіма цими недоліками в майбутньому можна буде скористатися, аби щось приховувати від громадян чи зловживати інформацією про них.

Ба більше – перебування осторонь всесвітньої тенденції з урегулювання політики відкритих даних може міцно закріпити нас на останніх позиціях у світі, що живе новітніми технологіями. А це вже антидзен.

Країна повинна рухатися вперед та в ногу з часом.

Ми, громадські рухи та організації, повинні й самі починати нарешті ділитися даними, які збираємо для своїх аналітичних звітів та продукуємо у своїй щоденній діяльності.

Ми маємо стояти на сторожі відкритих даних, щоб уникнути ситуації, де обрані компанії контролюють та мають до них ексклюзивний доступ.

Дані є важливими не тільки для ухвалення рішень, а й для щоденного комфорту громадян. За ці роки в Україні вже достатньо своїх історій успіху – розроблених ботів та сервісів, що віддають дані в машиночитних форматах, якими користуються багато людей для своїх потреб.

Так, цих сервісів не багато, адже з форматами та однотипним структуруванням у нас все ще є величезні проблеми. Однак, коли процес запущений і прогресує, його тяжко зупинити.

Тож завдання номер один зараз – не формальне виконання постанови чи нормативно-правових документів, а справжній діалог. Між різними середовищами та структурами, різними управлінськими рівнями.

Такий підхід здатен і скоригувати нашу роботу, і скерувати чиновників. Щоб одного разу наш усереднений чиновник прокинувся зранку і подумав: "Хм, та я роблю справді важливу справу – готую дані до відкриття!".

Якщо ж не відбудеться цього діалогу, а виконання постанови буде "на відчепись", лише задля виконання, задля самого відкриття чи здобуття чергового місця в сотому річному рейтингу, то в мене для вас погані новини:

Ми станемо свідками сповзання в розчарованість, неефективність, втрату довіри до органів влади та пасивність жителів до своїх міст.

Політика відкритих даних є тією новацією, що здатна докорінно змінити систему та країну в цілому. Вона вже закладає зміни не тільки у свідомості громадян, а й у чиновників та показує нові пріоритети в розвитку країни.

Вона об’єднує в собі не лише підзвітність органів влади, а й забезпечує своїми похідними комфорт громадянам. І це чудесно.

Руслана Величко, координаторка ініціативи "Дані міст" Громадянської мережі ОПОРА

Спеціально для УП

powered by lun.ua
powered by lun.ua
Де у світі найкращі пенсійні системи
Один з найбільших викликів для політиків — яким повинен бути компроміс між платниками податків та пенсіонерами.
Як зібрати гроші на інновації у школах
Сьогодні великим ризиком для трансформації освіти в Україні (окрім політичного, звісно) є неспроможність директорів та вчителів на місцях втілювати зміни.
Як продаватимуть майно за новим кодексом з процедур банкрутства
Завдяки кодексу з процедур банкрутства Україна підніметься в рейтингу Світового банку та отримає вищі стандарти ведення бізнесу.
Brexit між популізмом та економікою: уроки та перестороги для України
Британська індустрія страшенно боїться хаосу. І десятки сторінок, присвячених у проекті Brexit питанням руху товарів – це захист британського бізнесу. Наш бізнес заслуговує на таку саму підтримку в інтеграції з ЄС.
Вулиці Ґедройця не буде? "Свободі" дорога Тверська у Києві
Чому московським візникам подобалися назви Тверська-Ямська – можна зрозуміти. Але як показують результати поіменного голосування у Київраді, є дві фракції, які не дали жодного голосу, щоб московських назв стало менше на мапі української столиці.
10 років за незрозуміле авто. Чому справ по "незаконному збагаченню" ставатиме більше
Привід для притягнення за незаконне збагачення знайдеться майже в кожного другого чиновника. Тому важливо, щоб "легкість здобичі" не запаморочила голову НАБУ і не перетворила його на інструмент політичного тиску. (рос.)
Чи почнуть місцеві бюджети заробляти на ОВДП
Місцева влада зберігає на депозитах мільярди гривень, ігноруючи більш дохідний варіант заробітку — державні облігації. Вихід — запит громад і роз'яснення уряду.