Перетягування церковної ковдри чи шанс для помісної УПЦ?

3461 перегляд
Четвер, 19 квітня 2018, 11:00
Степан Смишляєв
журналіст

Гучна заява президента Петра Порошенка про те, що Україна як ніколи близька до створення Помісної православної церкви, надихнула багатьох українців.

Розмови про автокефалію точаться вже більше 10 років, однак її перспектива залишалася такою ж привабливою й одночасно далекою, як членство в ЄС чи НАТО.

Реакція основних православних церков на заяву президента знову актуалізувала ті питання, що супроводжували розмови про помісну церкву весь час.

І якщо найближчим часом не буде більш-менш чітких відповідей – на вірян може чекати чергове розчарування.

Проти кого об’єднуємося?

Президент проголосив, що звернення до Вселенського Патріарха Варфоломія І (Голова Константинопольської православної церкви) про надання українській церкві томосу про автокефалію підтримали як Українська православна церква Київського патріархату (УПЦ КП), так і Українська автокефальна церква (УАПЦ).

У вівторок, 17 квітня, відповідна інформація з’явилася як на сайті УПЦ КП, так і на сайті УАПЦ.

Але третя велика православна церква – Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ МП) очікувано виступила з критикою цієї заяви і чітко дала зрозуміти: у цьому процесі участі не братиме.

Президент також провів кілька зустрічей з представниками УПЦ КП, УПЦ МП і УАПЦ. Звичайно, приватні розмови з кожною церквою мали сенс, але з іншого боку, якщо з "окремою думкою" УПЦ МП все зрозуміло, то щодо позицій УПЦ КП і УАПЦ є певна пересторога.

Пригадуючи останню публічну спробу цих церков домовитися про об’єднання в 2015 році, хочеться дізнатися, чи врегульовані наразі питання, що стали на заваді три роки тому.

Тоді церкви не змогли домовитися ані про назву об’єднаної церкви, ані про пропорційність представництва делегатів від церков на об’єднавчому соборі, ані про порядок обрання голови об’єднаної церкви.

До речі, представники Вселенського патріархату були присутні на тих переговорах, тож у Константинопольському патріархаті непогано знають про українські чвари.

Логічно постає питання: чи є наразі порозуміння між власне українськими церквами? Бо без нього будь-яка зовнішня підтримка автокефалії може бути зведена нанівець.

Яким буде міжнародне визнання УПЦ?

Наступний блок питань досить тісно пов’язаний з попереднім: на яких засадах і умовах відбуватиметься визнання помісної православної церкви в Україні? Раніше лунала думка, що Вселенський патріарх може проголосити автономію чи автокефалію УПЦ КП.

У цьому розрізі слушним буде посилання на можливість "польського сценарію". У 1920-х роках Константинопольський патріархат всупереч Російській православній церкві (РПЦ) спочатку визнав за Польською православною церквою статус автономної (до речі, пославшись на неканонічність передачі в 1686 році частини Київської митрополії під юрисдикцію Москви), а невдовзі – і статус автокефальної.

Але, незважаючи на історичний прецедент, треба враховувати, що наразі могутність РПЦ набагато більша, ніж за часів СРСР. А заява УПЦ МП чітко засвідчує – РПЦ від неї не відмовиться.

Тож чи не виникне ситуація, коли після можливого визнання автокефалії УПЦ її розділ на МП і КП збережеться, але вже на іншому рівні – Московський патріархат і Константинопольський (Вселенський) патріархат? І яким чином на таке визнання реагуватимуть інші помісні православні церкви?

Особливо актуальним це питання виглядає, якщо згадати про події  2016 року, коли перший за тисячу років Всеправославний собор, ініційований Вселенським патріархатом, проігнорували представники 4 з 14 православних церков: Російської, Антиохійської, Болгарської і Грузинської.

Вони також відмовилися виконувати рішення цього собору. Це наштовхує на думку, що і з "українського питання" думки помісних православних церков можуть дуже сильно різнитися.

Безумовно, визнання автокефалії навіть кількома помісними церквами є позитивним для незалежності УПЦ. От тільки питання єдності це не вирішить. Бо як би кому не хотілося, але вірян в УПЦ МП лишається багато.

І ніяке рішення Константинопольського чи будь-якого іншого патріархату цього не змінить. Це питання можна вирішити лише всередині України.

До чого тут політика?

Питання насправді дещо риторичне. Саме політики завжди привертали найбільше уваги до створення Помісної Української православної церкви. Звичайно, з певним елементом піару.

Але казати про те, що незалежність УПЦ – питання суто церковне, як мінімум, наївно. Тим більше – в сучасних умовах.

Менше з тим, те, як пан Порошенко проголосив про можливість суттєвих зрушень у цій справі, викликає якщо не подив, то певне відчуття політичної гри.

Екстрено збирати голів парламентських фракцій і закликати їх долучитися до звернення, усвідомлюючи, що Рада вже зверталася з цього питання до Вселенського патріарха – виглядає як неприкрита спроба зібрати політичні дивіденди.

Інформація ж про зустрічі президента з представниками церков з’явилася лише наступного дня, хоча, здавалося б, у цьому питанні саме в них мав би бути пріоритет.

Враховуючи це, виникає наступний сумнів – чи не поспішає президент?

Як це бувало в стосунках з європейськими партнерами, говорячи про рішення, які належать до компетенції не підпорядкованих йому структур, Петро Олексійович чомусь називає строки ухвалення цих рішень. Хоча вже неодноразово обпікався в таких ситуаціях.

Звичайно, хочеться вірити, що все це лише внутрішні сумніви, і в людей більш обізнаних є відповіді на наведені питання. Але було б непогано почути необхідні роз’яснення і з впевненістю чекати на хороші новини.

Степан Смишляєв, журналіст, спеціально для УП

powered by lun.ua
powered by lun.ua
Як футбол піднімає важливі соціальні проблеми
Декілька світових кейсів, коли майданчиком соціальних змін ставало футбольне поле.
Кремлівський реванш-2019: інструменти нові, помилки – старі
Програма-мінімум для Кремля – отримати в Києві лояльну більшість у новій Верховній Раді, програма-максимум – нового проросійського президента. (рос.)
Бюджет-2019 для аграріїв — продовження казочки "Лисиця та журавель"
Яким має бути "аграрний бюджет" на 2019 рік?
Напад у Керчі – це не теракт і не спецоперація, а прояв набагато небезпечнішої тенденції
Розстріл у Керченському політехнічному коледжі став першим випадком так званого school shooting на території України.
Строк за репост у Росії виявився "маразмом" (але це не точно)
Путін запропонував зміни до статті 282 Кримінального кодексу РФ про екстремізм. Ця стаття – не просто інструмент масового порушення прав людини в Росії, а й засіб тиску на активістів в окупованому Криму.
Монополія на експертизу – загроза слідству, та інші недоліки законопроекту на заміну "поправок Лозового"
Роль експертизи в корупційних справах має надважливе значення. Висновки експертів безпосередньо впливають на перебіг розслідування та міру покарання фігурантів топ-корупційних справ.
Українська мова досі програє: про україно- та російськомовні сайти країни
Серед 100 найпопулярніших сайтів серед українців за даними inau.org.ua, україномовних – лише одна десята.