Вітаю, ми програли

46869 переглядів
Четвер, 24 травня 2018, 16:00
Віталій Дейнега
засновник фонду "Повернись живим"

23 травня, читаючи коментарі під постом про загиблого бійця, я зрозумів доволі сумну річ. Вона полягає в тому, що ми програли.

Або, якщо бути точним, що російські тролі остаточно перемогли.

Теза про те, що "ворог на Банковій", а не в Кремлі, усе частіше лунає від звичайних людей. А значить, загальнонаціональний інформаційний кокон, побудований для нас за нашим північним кордоном, спрацював.

Можемо вітати одне одного з цим "успіхом".

Думаю, що для інформаційної операції такого рівня потрібні були не лише бюджети і виконавці. Тут потрібні були соціологічні опитування, прихована робота з лідерами громадської думки, ЗМІ та ще багато чого. Результат, як казав Валерій Лобановський, на табло.

Усе рідше ми бачимо вину у своїх бідах у Росії, і все частіше у своїй же владі. І коли йдеться про проблеми всередині країни – то це одна історія. Але я почав читати ці коментарі під постами про загиблих.

Впевнений, що навіть під цим текстом на мене кинуться з ненавистю і істерикою доводити, що "головний ворог – внутрішній", "війна йде, бо вигідна Порошенку", "усі на Майдан" і так далі. Чесно кажучи, я навіть не бачу сенсу відповідати.

Я просто констатую цим дописом нашу з вами поразку в інформаційній війні. Метою якої було створити інформаційний кокон й альтернативне інфополе, а потім переконати націю, що воно є реальністю.

Звичайно, що більшою мірою це вийшло в росіян на своїй території, і світогляд громадян сусідньої країни вже давно почав жити в альтернативній реальності. Але на нашій території їх теж чекав, нехай і менший, але успіх.

Сприйняття влади в нас давно вже вийшло за рамки "раціо". Останні роки це все частіше емоція, яка вимикає бажання мислити, а пропонує одне з двох: "обожнювати" чи "ненавидіти".

І тут ми всі можемо лише подякувати Надії Савченко за те, що вона спробувала втілити в життя свої приховані бажання. Її плани вбити сотні депутатів і тисячі людей у центрі Києва насправді лише відобразили таємні мрії частини нашого соціуму. Частини, яка вже давно перейшла межу.

Я не буду вішати всю провину на росіян і їхні інформаційно-диверсійні сили. У тому, що сталося, велика заслуга не тільки наших ворогів, а й "інформаційних партнерів влади".

З кожним роком мова різного калібру провладних блогерів, найбільше досягнення в житті яких полягає в доступі до "тіла", стає більш низькою, хамською, зверхньою до іншої думки, зневажливою до всіх, крім себе. Вона все більше схожа на мову ботів з Росії. Такою мовою не спілкуються з власним народом.

З такою мовою ідуть убивати ворогів. Хоча тут не потрібно казати "з такою як". У нашому Фейсбуці вже неодноразово лунали погрози фізичного знищення і влади, і тих, хто хоче її повалити. Окремі персони навіть писали про те, скільки в них друзів і який у кого калібр.

Ну що ж, шановні "провладні спікери серед громадськості", мої вітання, народ вас почув. Усе частіше і все більша кількість громадян вважає вас ворогами під гучні оплески Мураєва, Рабіновича, Червоненка, Монтян, Шарія, Гужви і тому подібної публіки.

Багато з тих, хто вас щиро і з останніх сил ненавидить і бажає вашої смерті, – це все частіше не боти і фейкові користувачі соцмереж, а цілком реальні люди, з якими ви стояли по один бік на Майдані і які давали гроші тим з вас, хто на початку війни був волонтером.

Ще в книзі 1928 року, написаній британським дипломатом лордом Понсобі, яка називається "Брехня під час війни", окрема увага приділяється демонізації керівництва супротивника.

Росіяни цю книгу читали точно. Це можна побачити, якщо ввімкнути їхні канали. Але вони давно доповнили підручник новими розділами і відпрацювали їх на сусідніх країнах: від Грузії до Молдови, від України до Чечні.

Та совкові "інформаційні захисники" наших перших осіб їм у цьому теж допомогли, зігравши не останню роль у тому, що президенту не всі тиснуть руку, не всі хочуть сидіти з ним поруч на заходах (одного разу я навіть допомагав умовляти на це військових), а ще дуже багато людей принципово не заходить до закладів, у які навідувалася перша особа.

Найбільше досягнення будь-якої пропаганди полягає в тому, що її тезами починають говорити на кухнях. І зміщення акценту ненависті з прямого агресора на когось усередині країни – це гарний спосіб демотивації "провоєнного електорату" задля досягнення політичних цілей супротивника. Поки що нашим ворогам це вдається.

Я дуже сподіваюся, що щось зміниться, і до наступних виборів наша влада хоч трішки схаменеться, а також з’являться нові політичні сили та зміняться електоральні наміри громадян. Але поки що ми з вами впевнено прямуємо до часів страшної смути і реального третього Майдану.

І не подумайте, що проти Порошенка. Майдану проти Юлі, Бойка чи Рабіновича, з повноцінним військовим вторгненням на значній частині кордону, або швидкого політичного реваншу і відступу від західного вектору розвитку з поступовим зливом в "обґрунтований економічно" Митний союз.

Ці сценарії не є фантастичними – це цілком реальна перспектива наступних років семи. І що з цим робити, поки не зрозуміло.

Зрозумійте мене правильно, я зараз не виправдовую такі ганебні явища, як "Ротердам+", спроби контролювати НАБУ, брехливі обіцянки, постійні корупційні скандали чи новоявленого "волонтера" Олешка врешті-решт.

Я просто хочу сказати, що не бачу ознак "великої змови" і того, що Порошенко нас "зливає" на сході. Більше того, я маю сумніви, що хтось із політиків крупного калібру більш рішуче та ефективно діяв би в ситуації невизначеності і хаосу 2014 року.

Я маю претензії до президента в питаннях оборони. Але конкретні вчинки першого року війни точно показали, що ми з ним по один бік окопу, незважаючи на всі розбіжності.

І писати під постами про загиблих, що в їхній смерті винен він, – це дешева маніпуляція й ознака програшу в інформаційній війні.

Подумайте про це перед тим, як почати коментувати.

Мою позицію важко назвати лояльною до влади. Але треба бути точним у звинуваченнях.

У наших військових стріляє не президент.

Віталій Дейнега, засновник фонду "Повернись живим", спеціально для УП

powered by lun.ua
powered by lun.ua
Якщо не підвищити зарплати військовим, скоро захищати країну буде нікому
Люди з досвідом бойових дій масово полишають лави ЗСУ через те, що держава не спроможна запропонувати їм гідну підтримку.
Не можна вводити ринок землі. Чому? Тому що в морі можна потонути
Діти можуть потрапити під машину? Нехай сидять вдома. У морі можна потонути? Заборонити пляжі. У ресторані можна отруїтися? Ніяких ресторанів. Те ж саме з ринком землі. (рос.)
Наступного президента України оберуть ті, хто не визначився
Невизначені завжди були резервом для виборів, але такого величезного значення ця електоральна група ще ніколи не мала в історії виборів президента України. Фактично, це ключ до перемоги.
Повний перегляд відносин: Україна готує демарш у разі перемоги росіян у ПАРЄ
У вівторок на екстреному засіданні комітет ВР у закордонних справах одноголосно затвердив проект заяви: Україна не сприйме "прощення" Росії, яке зараз активно просувають у Раді Європи...
Три історії про те, як просто можна допомогти іншим
Для того, щоб перемогти рак, потрібно багато людей. Перемагають великі об'єднані сили. Так було завжди. (рос.)
Чому Україна живе в культі страждання і як це змінити
Ми часто вже не чекаємо нічого хорошого, і не віримо, що "тут може щось змінитися", проте важливо визнати, що зміни настануть тоді, коли кожен з нас, поступово почне переглядати свій особистий життєвий сценарій. (рос.)
Пенсійний популізм: нові виклики і обіцянки
Реформі пенсійної системи України – два десятки років. У чому причина незадовільних результатів?