Перезаснування країни від Юлії Тимошенко: "за" і "проти"

5164 перегляди
П'ятниця, 29 червня 2018, 10:00
Віктор Мороз
політичний оглядач

Чесно скажу: я особисто не дуже вірю (хоча хотів би!) в реалізацію того пакету радикальної модернізації країни від Юлії Володимирівни, який вона нещодавно презентувала.

Але не тому, що він поганий і нам не годящий.

Якщо хтось уважно прочитав і подумав, то зрозуміє, що там чимало цікавих ідей. Принаймні, для подальшого обговорення.

Однак судячи з лавини досить примітивної критики, якою заповнені ЗМІ й соціальні мережі, цей пакет пропозицій мало хто читав. А ще менше – хто над ним серйозно задумався.

Переважно превалюють емоції, якісь злостиві викиди вкрай негативної енергії. Хоч такі визнані інтелектуали як соціальний філософ Сергій Дацюк і один із найцікавіших політтехнологів краю Сергій Гайдай відгукнулися на цю подію досить схвально.

Отож, хвиля негативних емоцій щодо Юліного плану ще раз підтверджує, що українці дуже емоційні й здебільшого спочатку говорять, а потім думають.

Ну і окремо відзначимо, що атака була зініційована, зрежисована й розпочата з табору основного конкурента, рейтинг якого за останніми дослідженнями опустився безсоромно низько.

Здавалося б, годилося подякувати політику, який перший осмілився винести на суд громадськості стратегічне бачення майбутнього і запропонувати рішучі, хоч і на думку автора недостатні способи розв’язання застарілих і закостенілих українських проблем.

Але, як показує дійсність, навіть український політикум (що вже говорити про пересічного виборця!) не мислить стратегічними категоріями. І тим більше не оперує категоріями національних інтересів.

Цей політикум перебуває на прив’язному утриманні в кількох центрах впливу і навіть не ставить собі за мету розгляд проблем у руслі загальнонаціональних потреб.

Здебільшого все завершується розглядом відповідності всього, що відбувається, інтересам того, хто тримає віжки в руках.

Взагалі велика доля провини у вкрай роздратованому сприйнятті "Нового курсу" самої Юлії Тимошенко. І навіть не тому, що знову підібрала найшвидше дуже випадкову команду для інформаційного забезпечення передвиборчої кампанії.

Бо вже сама назва програми "Новий курс", яка дуже нагадує попередній сакраментальний лозунг чинного президента "Жити по-новому", одразу викликає іронічну істерику.

Не менш примітивні й способи банального рекламного супроводу цієї програми з допомогою наліплених повсюди білбордів із прекрасною красунею, але з повною відсутністю змістового наповнення й розуміння сенсу "нового курсу".

Це ще раз говорить про те, що погана реклама, якою б вона масованою не була, – це значно гірше її повної відсутності. Крім того, масована реклама з не зовсім зрозумілим змістом навіть у доброму виконані – дуже погана ідея в суспільстві повної зневіри й недовіри.

Вже традиційно найболючішим місцем команди Юлії Тимошенко є відсутність морального цензора. Найшвидше, все це йде від лідера, котрий не відчуває і ніколи не відчував температуру по палаті, у якій сам перебуває, нерв суспільних настроїв.

І цим Юлія завжди викликала до себе вкрай критичну реакцію.

Щоб вона не робила, а певна частина аудиторії особливо емоційних людей постійно повторюватиме: "Не вірю!". І зараз на те немає ради.

Хоч рада таки є: бути максимально щирою й чесною з аудиторією! Весь поганий театр, пафосні сцени, вигаданий надрив, штучні емоції, розраховані на невибагливого слухача-глядача, – все це мало бути зданим давно в архів.

На камеру чи мікрофон треба обов’язково на півтону нижче! І без сльози!

Тому по-хорошому почати треба було з публічного аналізу своєї попередньої політичної діяльності. З жорсткого перегляду своїх перемог, яких було не так і багато, але були. А в основному – з визнання своїх помилок.

Все це потрібно для того, щоб відмежуватися від попереднього загалом негативного досвіду і чітко показати, як і яким чином будете діяти і що робитимете далі.

Взагалі на Юлії Тимошенко сконцентрована епічна суперечність між її енергетичними можливостями лідера, організаторськими здібностями, інтелектуальними можливостями і поганенькою освітою, котра не передбачала знань ні історичних процесів, ні політичної історії, ні економічних знань.

Все здобувалося на марші в полум’ї політичних битв. Вона здатна хапати все на льоту, але все це виявляється фрагментарним і не створює бази.

Будемо чесними: ця людина – одна з небагатьох у нашому політикумі, котра здатна була очолити велику трансформацію країни.

Її енергетики, вміння переконувати, блискучих ораторських здібностей вистачило б на формування великої й успішної команди реформаторів. І проведення епохальних реформ, серйозної модернізації країни.

Ми всі пам’ятаємо лише її сумнозвісну газову угоду 2009 року. Але ми вже всі забули, що саме вона в уряді Віктора Ющенка на посаді віце-прем’єра з енергетичних питань витягла країну практично з пітьми й залежності від кількох монополістів, котрі спрутом обплутали попередній уряд, президента, ВР і не давали країні не те, що розвиватися – дихати.

Традиційно Україна до 1999 року щороку давала мінус 5-6% втрат ВВП. Після її енергетичних реформ і досить сміливого відсторонення кількох монополістів від електричного рубильника, чого досі ніхто не зміг зробити, двотисячний рік уперше дав приріст 6%.

Тобто за рік одразу стрибок на 12%! Україна вперше за свою Незалежність продемонструвала здатність на розвиток.

Так, вона не змогла б цього зробити без Віктора Андрійовича. Але ідеологом і головним рушієм у цьому процесі була Тимошенко. І це – беззаперечний факт, який чомусь просто ігнорується оглядачами.

Але відсутність політичного досвіду, ґрунтовної політичної освіти заводили Юлію Володимирівну часто в глухий кут. Звідки вона згодом успішно вибиралася й знову піднімалася на політичний олімп.

Як високо цього разу їй вдасться піднятися – знову ж залежить від неї самої, її політичної інтуїції, вміння вчитися на власних помилках і робити з них публічні висновки, здатності прислухатися до порад – а особливо до критики! – врешті, здатності до щирості.

Дуже сумніваюся, що Тимошенко повністю виконала своє домашнє завдання й покінчила раз і назавжди зі своїми недоліками. Бо вона, як і всі ми, – жива людина.

Я ніяким чином не закликав би нікого за неї голосувати чи підтримувати. Це справа кожного – зробити свій вибір. Але давайте виходити з реалій і черговий раз не виливаймо з помиями дитину.

Не треба навішувати на людину того, чого вона не робила. Президент Янукович довів країні, спустивши всіх своїх собак на основного конкурента, що за весь час свого урядування Юлія копійки не вкрала. Як для мене, це визначальна характеристика урядовця в українських реаліях.

Тому Юлія Тимошенко поруч із Анатолієм Гриценком і заслуговують нашої особливої уваги та розважливого ставлення. Для початку цього буде досить. Розумному досить. Чи не так?

Віктор Мороз, спеціально для УП

powered by lun.ua
powered by lun.ua
Безпекова політика ЄС: чи можливий компроміс між Парижем і Берліном
Різниця підходів Парижа і Берліна багато в чому пояснюється їхнім геополітичним розташуванням. Для Парижа основне джерело загроз швидше на Півдні, а для Берліна – на Сході.
Плагіат чи помилка: звідки це бажання знищити колегу з НАНу?
Помилка – це так само досвід. А якщо за досвід убивати, то прогресу не буде.
Як не перетворити опитування про землю на інструмент передвиборної агітації
Соціологічні опитування українців щодо мораторію на торгівлю аграрною землею часто маніпулятивні. Це вигідно політикам та агрохолдингам.
Як організовувати конференції з єврейських студій? Погляд ізсередини
В Україні, як і в сусідніх пострадянських республіках, сформувалася доволі специфічна традиція організації і проведення наукових конференцій.
Венчурні інвестиції: чому придушувати емоції — шкідливо для бізнесу
Заперечувати емоційну сторону ведення справ — нераціонально. Досвідчений інвестор знає свої емоції і вміє з ними працювати. (рос.)
Якими будуть українські школи, якщо вони матимуть "агентів змін"
У освітньому процесі "агенти змін" – це учні, які найкраще підготовані до майбутнього.
Студентські заворушення 14-15 листопада 1918 року
Студенти Київського українського державного університету заявили: "в зв'язку з подіями в Галичині, а також з призивом бувших офіцерів, лекції в університеті треба зовсім припинити, всім студентам записатись у військо, а студенткам – у Червоний Хрест".