Розділяй та владарюй, або Історія одного референдуму

1220 переглядів
Понеділок, 23 липня 2018, 16:30
Андрій Вігірінський
юрист

Вкидання інсайду із зустрічі Путіна та Трампа може мати значно глибший зміст, ніж відповідь на нього: "Ні, це неможливо, просто тому, що цього не може бути".

Заперечення, зазвичай, – лише перший крок до прийняття ідеї, якщо розглядати її втілення в перспективі кількох років.

Мова про ініціативу проведення референдуму щодо долі Донбасу. Ця теза, без розкриття змісту, – наче стовбур, до якого в міру обговорення кожен прилаштовує свою гілку, свій листок, що є, у тому числі, заміром настроїв, прийнятності чи неприйнятності самої ідеї.

"Легітимність" – той стан, за якого рішення, яким би воно не було, визнається та виконується як самими мешканцями країни, так і за її межами. Саме такого статусу, за замислом ініціатора, повинно набути рішення щодо ситуації на сході України.

Як би не запевняв у зворотньому президент РФ, питання Криму для його країни не вирішене та не стане таким у середньостроковій перспективі в силу того, що його прийнято всупереч чинних нормативних документів України.

Чи розуміли це в Кремлі? Так. Чи йшли свідомо на такий крок? Так. Чи розуміли, що за це доведеться платити? Так.

Крим має мілітарно-стратегічне значення для Білокам’яної, а як наслідок – репутаційні та матеріальні втрати є для них не більше, ніж ціною питання, яку потрібно сплачувати.

Щодо сходу України, він не є самоціллю Кремля. Стратегічне та ціннісне значення він має як засіб.

Тому вирішення цієї ситуації потребує синергії двох результатів: збереження обличчя, репутації геополітичного гравця, на який претендує Москва, а також збереження визначального впливу РФ на Україну, не допустивши, у тому числі, наближення меж НАТО.

Такі результати лише на перший погляд видаються недосяжними, якщо розглянути їх у середньостроковій перспективі та через призму ідеї з референдумом. Сценарій стає правдоподібнішим, якщо вдасться досягти видимого легітимного характеру рішень.

Для початку зипинимося на тому, як надати рішенню саме законного характеру, для цього звернемося до тексту Конституції України, стаття 69 якої визначає, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії, надаючи відповідне право громадянам у статті 38.

Народне волевиявлення, лише воно і лише в законний спосіб може визначати долю території України. Так, стаття 73 Конституції України закріплює, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Акцентувати увагу тут потрібно на понятті всеукраїнський, мова не може йти про плебісцит місцевий, регіональний, обласний чи будь-який інший.

Усе населення України в кожній з областей повинне буде виявити власну волю та власне бачення того, якою має бути територія України.

Чинна Конституція в розділі першому статті 2 містить положення про те, що суверенітет України поширюється на всю її територію.

Україна є унітарною державою. Для того, щоб не акцентувати увагу лише на питанні Донбасу, достатньо винести на референдум питання внесення змін до статті 2 Конституції України (та, можливо, статей 132-133), визначивши Україну федерацією.

Паралельно цьому процесу, відповідно до положень статті 92 Конституції, може бути розроблено документ, який визначатиме правовий статус суб’єктиів федерації – фактично, статус кожної обсласті.

Населенню, з використання друкованих та телевізійних ЗМІ, навіюватимуть, формуватимуть думку про позитивні наслідки децентрацізації. Додадуть до цього інформаційну пропаганду.

Далі змістять акцент на те, що могло б бути ще краще, якщо б на місцях було більше повноважень, зважаючи на диференціацію кожного регіону, з урахуванням культурних, мовних, економічних, етнічних особливостей. До слова, таку ініціативу щодо розширення повноважень на місцях, впевнений, активно підтримуватимуть угорці та поляки.

Як наслідок укорінення таких настроїв – прогнозувати результат плебісциту стає складніше в межах усієї країни, тут вирішуватиме більшість.

Звісно, на шляху реалізації такої ідеї стоять складнощі, але вони не є такими, які не можна подолати протягом 2-3 років. Складнощі саме проведення цього комплексу через узаконену процедуру.

Так, стаття 72 Основного закону України визначає, що всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою або президентом відповідно до їхніх повноважень.

Крім цього, всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.

Очевидно, що ні сьогоднішній парламент, ні президент такої ініціативи не вноситимуть. А механізм його ініціювання за народною ініціативою маловірогдний. Поки що.

Однак стаття 156 Конституції України деталізує положення про всеукраїнський референдум з окремих питань.

Так, законопроект про внесення змін до розділу I "Загальні засади" (саме в цьому розділі міститься положення про унітарність України), розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" подається до Верховної Ради президентом або не менш як двома третинами від конституційного складу ВР і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу ВР, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається президентом.

Тобто, якщо ми говоримо про зміни до статті 2 Конституції, нам потрібен законопроект, який буде внесено президентом або дома третинами від складу парламенту.

Після цього документ повинен бути проголосований 300 голосами нардепів, а потім потрапити на затвердження народу. Для зняття питань, які можуть виникнути згодом, його ще, вірогідно, подадуть на перевірку на предмет конституційності до КСУ.

Інша складність, а з іншої сторони навпаки – хороший фундамент для тих, хто прагне таку гіпотетичну ситуацію реалізувати, – це те, що рішенням Конституційного Суду від 26 квітня 2018 року закон "Про всеукраїнський референдум" визнано неконституційним.

Тож ніша документу, яка визначатиме процедуру проведення самого референдуму, поки порожня.

Зважуючи всі складові, можна припустити, що для зустрічі Трампа та Путіна думка про референдум є, скоріше, технічним питанням, способом виходу з України.

Адже переносячи зону відповідальності на народ, вмикати задню простіше, принаймні для самого Трампа. Чомусь з його уст фраза: "Українці самі вирішили" вбачається більш ніж вірогідною. При цьому йому відомо, що українці оберуть за умови пасивної позиції США та ЄС.

А отже, якщо така модель дісно має право на життя, то домовленості лідерів двох геополітичних центрів, скоріше, погоджували ступінь участі, присутності кожного з них у процесі виборів в Україні.

Попри те, що РФ, очевидно, не заявлятиме про підтримку тих чи інших кандидатів (токсична реклама, як не крути), пул сил, які вона розглядає як лояльні, вже окреслено.

Чого поки не скажеш про США не поспішають сьогоднішні яструби переможно підводити руку бодай одного з кандидатів як "свого хлопця".

Використання протиріч, різних точок зору, різних поглядів є одним із принципів, якими одні держави в історії досягали фактичного управління іншими. Згадувати можна чимало прикладів як періоду Стародавнього Риму, так і свіжішого ідеолога Німецької імперії Розенберга.

Не хотілося б, щоб Україну, з використанням цього принципу, поступово розділили та володарювали.

Андрій Вігірінський, спеціально для УП

powered by lun.ua
powered by lun.ua
Як голосувала Америка: репортаж із виборчої дільниці
Для американців важливо показати, що, незалежно від того, за кого саме вони віддали голос, вони виконали свій громадянський обов'язок. Цьогорічні вибори особливо важливі, адже це перша політична подія після президентських виборів.
Кінець Великої війни. Чи Європа і світ зробили висновки?
Хочеться задуматися, що сталося, а що таки не відбулося? Що ми як людство тоді зрозуміли? У якому нерозумінні перебували десятиліттями і може ще й досі не знайшли відповіді на деякі питання?
Коробка для туалетного паперу під замком, або Як пости у Facebook можуть покращувати школи
Та безпека – це не тільки коли когось кудись не пускають. Безпека – це і безпечне середовище, і санітарно-гігієнічний стан. Безпека – це коли кожен виконує свою роботу добросовісно.
Перша світова. Чи всі уроки засвоєні?
Пам'ять про цю війну в нашій національній свідомості майже знівельована. Ми практично нічого не знаємо про її перебіг, а головне – ми не переживаємо її трагедію на емоційному рівні, у нас стерте співчуття до мільйонів її жертв.
"Вибори" "ДНР": між триколором і своїми спецслужбами
11 листопада в Донецьку російська адміністрація, що ховається за вивіскою "Донецька народна республіка", формалізувала зміну керівного менеджменту, назвавши цей процес виборами. (рос.)
Конкурс до Антикорупційного суду – це відповідь усім оракулам "зради"
Чому потрібно ображати кандидатів ще до того, як вони складуть іспит, пройдуть психологічне тестування і нададуть у прямому ефірі відповіді на дискомфортні питання щодо свого майна?
Банкрутство фізичної особи: кому вигідно?
Яка користь від інституту банкрутства фізичної особи для українського суспільства?