Разделяй и властвуй, или История одного референдума

1318 просмотров
Понедельник, 23 июля 2018, 16:30
Андрей Вигиринский
юрист

Вкидання інсайду із зустрічі Путіна та Трампа може мати значно глибший зміст, ніж відповідь на нього: "Ні, це неможливо, просто тому, що цього не може бути".

Заперечення, зазвичай, – лише перший крок до прийняття ідеї, якщо розглядати її втілення в перспективі кількох років.

Мова про ініціативу проведення референдуму щодо долі Донбасу. Ця теза, без розкриття змісту, – наче стовбур, до якого в міру обговорення кожен прилаштовує свою гілку, свій листок, що є, у тому числі, заміром настроїв, прийнятності чи неприйнятності самої ідеї.

"Легітимність" – той стан, за якого рішення, яким би воно не було, визнається та виконується як самими мешканцями країни, так і за її межами. Саме такого статусу, за замислом ініціатора, повинно набути рішення щодо ситуації на сході України.

Як би не запевняв у зворотньому президент РФ, питання Криму для його країни не вирішене та не стане таким у середньостроковій перспективі в силу того, що його прийнято всупереч чинних нормативних документів України.

Чи розуміли це в Кремлі? Так. Чи йшли свідомо на такий крок? Так. Чи розуміли, що за це доведеться платити? Так.

Крим має мілітарно-стратегічне значення для Білокам’яної, а як наслідок – репутаційні та матеріальні втрати є для них не більше, ніж ціною питання, яку потрібно сплачувати.

Щодо сходу України, він не є самоціллю Кремля. Стратегічне та ціннісне значення він має як засіб.

Тому вирішення цієї ситуації потребує синергії двох результатів: збереження обличчя, репутації геополітичного гравця, на який претендує Москва, а також збереження визначального впливу РФ на Україну, не допустивши, у тому числі, наближення меж НАТО.

Такі результати лише на перший погляд видаються недосяжними, якщо розглянути їх у середньостроковій перспективі та через призму ідеї з референдумом. Сценарій стає правдоподібнішим, якщо вдасться досягти видимого легітимного характеру рішень.

Для початку зипинимося на тому, як надати рішенню саме законного характеру, для цього звернемося до тексту Конституції України, стаття 69 якої визначає, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії, надаючи відповідне право громадянам у статті 38.

Народне волевиявлення, лише воно і лише в законний спосіб може визначати долю території України. Так, стаття 73 Конституції України закріплює, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Акцентувати увагу тут потрібно на понятті всеукраїнський, мова не може йти про плебісцит місцевий, регіональний, обласний чи будь-який інший.

Усе населення України в кожній з областей повинне буде виявити власну волю та власне бачення того, якою має бути територія України.

Чинна Конституція в розділі першому статті 2 містить положення про те, що суверенітет України поширюється на всю її територію.

Україна є унітарною державою. Для того, щоб не акцентувати увагу лише на питанні Донбасу, достатньо винести на референдум питання внесення змін до статті 2 Конституції України (та, можливо, статей 132-133), визначивши Україну федерацією.

Паралельно цьому процесу, відповідно до положень статті 92 Конституції, може бути розроблено документ, який визначатиме правовий статус суб’єктиів федерації – фактично, статус кожної обсласті.

Населенню, з використання друкованих та телевізійних ЗМІ, навіюватимуть, формуватимуть думку про позитивні наслідки децентрацізації. Додадуть до цього інформаційну пропаганду.

Далі змістять акцент на те, що могло б бути ще краще, якщо б на місцях було більше повноважень, зважаючи на диференціацію кожного регіону, з урахуванням культурних, мовних, економічних, етнічних особливостей. До слова, таку ініціативу щодо розширення повноважень на місцях, впевнений, активно підтримуватимуть угорці та поляки.

Як наслідок укорінення таких настроїв – прогнозувати результат плебісциту стає складніше в межах усієї країни, тут вирішуватиме більшість.

Звісно, на шляху реалізації такої ідеї стоять складнощі, але вони не є такими, які не можна подолати протягом 2-3 років. Складнощі саме проведення цього комплексу через узаконену процедуру.

Так, стаття 72 Основного закону України визначає, що всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою або президентом відповідно до їхніх повноважень.

Крім цього, всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.

Очевидно, що ні сьогоднішній парламент, ні президент такої ініціативи не вноситимуть. А механізм його ініціювання за народною ініціативою маловірогдний. Поки що.

Однак стаття 156 Конституції України деталізує положення про всеукраїнський референдум з окремих питань.

Так, законопроект про внесення змін до розділу I "Загальні засади" (саме в цьому розділі міститься положення про унітарність України), розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" подається до Верховної Ради президентом або не менш як двома третинами від конституційного складу ВР і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу ВР, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається президентом.

Тобто, якщо ми говоримо про зміни до статті 2 Конституції, нам потрібен законопроект, який буде внесено президентом або дома третинами від складу парламенту.

Після цього документ повинен бути проголосований 300 голосами нардепів, а потім потрапити на затвердження народу. Для зняття питань, які можуть виникнути згодом, його ще, вірогідно, подадуть на перевірку на предмет конституційності до КСУ.

Інша складність, а з іншої сторони навпаки – хороший фундамент для тих, хто прагне таку гіпотетичну ситуацію реалізувати, – це те, що рішенням Конституційного Суду від 26 квітня 2018 року закон "Про всеукраїнський референдум" визнано неконституційним.

Тож ніша документу, яка визначатиме процедуру проведення самого референдуму, поки порожня.

Зважуючи всі складові, можна припустити, що для зустрічі Трампа та Путіна думка про референдум є, скоріше, технічним питанням, способом виходу з України.

Адже переносячи зону відповідальності на народ, вмикати задню простіше, принаймні для самого Трампа. Чомусь з його уст фраза: "Українці самі вирішили" вбачається більш ніж вірогідною. При цьому йому відомо, що українці оберуть за умови пасивної позиції США та ЄС.

А отже, якщо така модель дісно має право на життя, то домовленості лідерів двох геополітичних центрів, скоріше, погоджували ступінь участі, присутності кожного з них у процесі виборів в Україні.

Попри те, що РФ, очевидно, не заявлятиме про підтримку тих чи інших кандидатів (токсична реклама, як не крути), пул сил, які вона розглядає як лояльні, вже окреслено.

Чого поки не скажеш про США не поспішають сьогоднішні яструби переможно підводити руку бодай одного з кандидатів як "свого хлопця".

Використання протиріч, різних точок зору, різних поглядів є одним із принципів, якими одні держави в історії досягали фактичного управління іншими. Згадувати можна чимало прикладів як періоду Стародавнього Риму, так і свіжішого ідеолога Німецької імперії Розенберга.

Не хотілося б, щоб Україну, з використанням цього принципу, поступово розділили та володарювали.

Андрій Вігірінський, спеціально для УП



powered by lun.ua
Трудоустройство людей с инвалидностью – миссия невозможна
Почему Украина не может обеспечить достойный уровень лечения и жизни людям с диагнозами? (укр.)
Расколотая Америка: ключевые уроки протестов в США
Волнения в США продолжаются. В последние несколько дней наметилось некоторое снижение их интенсивности, но они еще не прекратились.
Аваков, правительство и Рада: все против всех на бенефисе Зеленского
Выборы осенью будут последним успехом Зе!команды. Дальше мы увидим, кого понавыбирали у местные советы и сами этого испугаемся. Это будет началом конца. (укр.)
Почему коррупционеров не увольняют?
Общественное мнение безапелляционно: коррупционеры должны сидеть за решеткой. Или как минимум навеки лишаться права занимать государственные должности. И если с максимумом пока, к сожалению, прогресса в нашей стране немного, то даже с минимумом не всегда все ОК. (укр.)
МинОПК: спасет ли отрасль новое министерство?
Последние дни в инфополе активно продвигается идея создания нового министерства ОПК. Развитие комплекса действительно нуждается во внимании, но решит ли его проблемы именно такая модель? (укр.)
Нет счетчика — плати больше
Правительство хочет повысить нормы потребления газа для украинцев: как это скажется на платежках. (укр.)
Законопроект о "ворах в законе", или Как народные избранники легитимизируют преступных авторитетов
Верховная Рада приняла во втором чтении так называемый законопроект о "ворах в законе". Принятый законопроект является мертворожденным, ведь не несет никаких существенных правовых последствий в противодействии организованной преступности. (укр.)
Реклама: