Що не так з українським законодавством про політичні партії

523 перегляди
П'ятниця, 14 вересня 2018, 12:30
Мар'яна Томин
правозахисниця, юрист

Кожна людина має право на свободу об’єднань. Будь-хто, за бажання і потреби, може спільно з однодумцями створити ту чи іншу асоціацію: від громадської організації до політичної партії.

Таку можливість волевиявлення проголосили ще в 1948 році на сторінках Загальної декларації прав людини. З того часу це право мають громадяни всіх цивілізованих країн світу. Зокрема, й українці.

Та чи досконало це право прописане в нашому законодавстві? Чи, можливо, через його гостре підводне каміння наша нація донині набиває на тілі купу ран?

Як вирішити цю проблему і як запустити в Україні процес політичної еволюції?

Створення та діяльність політичних партій в Україні регламентується законом "Про політичні партії в Україні". Закон, прийнятий ще в 2001-му, охоплює, фактично, все існування політсил в нашій країні: від виборів до процесу ліквідації/заборони політичної партії.

Зрозуміло, що за час існування цього закону (17 років) Україна змінилася: ми стали освіченіші, вибагливіші і більш претензійні. Тому природньо, що цей закон став обростати недоліками, які щороку ріжуть око все більше.

Тут важливо розуміти: вади закону – це не лише непродумані чи застарілі норми, прописані на папері. Це реальне гальмо в розвитку повноцінного політичного життя, яке колись мріяли будувати на принципах демократії.

Підписи з Криму: місія нездійсненна

Протягом останніх років зміни до закону "Про політичні партії в Україні" вносилися "точково" і були, по суті, малоефективними. А відбувалося все це тоді, коли документ потребував стратегічних змін. Яких саме? Спробую пояснити.

До прикладу, закон передбачає: рішення про створення політичної партії  має підтримати підписами не менше 10 тисяч громадян України, які мають право голосу на виборах. Більше того, ці підписи повинні зібрати:

1. Не менш як у двох третинах районів у не менш як двох третин областей України, Києва, Севастополя;

2. З двох третин районів Криму.

Якщо ж ця вимога не буде виконана – реєстраційне свідоцтво може анулюватися через суд. Через нинішню військову агресію Росії та окупацію Криму, виконати всі ці приписи фізично неможливо.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12 червня 2007 року нібито врегулював це питання, проте відповідні формулювання продовжують своє існування в законодавстві без примітки про їхню неконституційність.

Саме тому в 2016 році у Верховній Раді зареєстрували відповідний законопроект, яким пропонували не збирати підписи на тимчасово окупованих територіях, доки Україна не поверне контроль над ними. Втім, ці правки "зависли" в повітрі між комітетами парламенту і не знайшли стежки до реалізації.

Норми закону щодо підписів в Криму першочергово замислювалися як непогана ідея: законотворці не хотіли допустити протиставлення політичних партій за регіональною ознакою. Та, на жаль, цей механізм не дієвий.

Чи не краще впровадити норми, які б передбачали не лише подолання виборчого бар’єру, а й певного мінімального рівня електоральної підтримки в кожній області України, місті Києві та деокупованій АРК?

Цікавою з цієї точки зору є виборча система, яку пропонують застосовувати проектом Виборчого кодексу, прийнятим Верховною Радою в першому читанні в листопаді 2017-го.

Йдеться про застосування персоніфікованого голосування, що дозволяє виборцям голосувати за конкретного кандидата, включеного до регіонального списку партії (усього, згідно з законопроектом, загальнодержавний виборчий округ поділяється на 27 регіональних округів).

Заборонити не можна залишити

Ще один "камінь спотикання" в сучасному законі про політичні сили – можливість обмеження свобод політсил органами влади. Йдеться, зокрема, про заборону діяльності політичної партії в судовому порядку, за адміністративним позовом органу, що реєструє партії.

Найбільш відомий випадок заборони політичної партії в Україні стосувався, звісно ж, Комуністичної партії. Тоді, відповідно до тодішнього законодавства, Міністерство юстиції звернулось до Окружного адміністративного суду Києва з позовом про припинення їхньої діяльності.

Повітря комуністам "прикрили", адже їхня діяльність суперечила вимогам закону "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки". Зокрема, нововключеному пункту, згідно з яким заборонялася діяльність, спрямована  на пропаганду комуністичного тоталітарного режиму та його символіки.

Все ніби й добре, за умови замовчування того факту, що цей закон можуть визнати неконституційним (відповідне подання вже направлено 46-ма нардепами до Конституційного Суду). Відтак, Комуністична партія зможе легко повернутися на політичну арену.

Історію комуністів нагадую для того, аби закцентувати: заборона діяльності партії має бути виключним кроком державних органів. Відповідно, і механізм такого втручання має бути прописаний детально.

Зараз для того, щоб припинити діяльність партії, достатньо знайти в законі "Про політичні партії в Україні" потрібне визначення: дії політичної партії спрямовані на ліквідацію незалежності України; підрив безпеки держави; незаконне захоплення державної влади; пропаганду війни чи релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини; посягання на здоров'я населення тощо.

Під такі загальні формулювання можна підвести практично будь-що і назвати це злочином, навіть, якщо це буде допис в соцмережах. Погодьтеся, непогана тактика для усунення політичних конкурентів.

Критикувати можна. Подумки

Недосконалим є законодавчо прописане право політичних партій на використання державних засобів масової інформації, а також право на оприлюднення критики щодо органів влади.

У законі йдеться: критикувати владу можуть всі, а політсили навіть можуть використовувати для цього державні (!) і недержавні ЗМІ.

Що ж ми бачимо на практиці?

ЗМІ або не допускають партії до ефіру, оскільки процедура реалізації зазначеного права не прописана в законі, або комунальні ЗМІ "люб’язно" вирізають з ефіру чи не кожне лихе слово, запущене в того чи іншого чиновника.

Чого не вистачає?

Незважаючи на низку мінусів у законі, що мав би регулювати діяльність партій в Україні, все не так плачевно.

Процес вдосконалення партійного законодавства вже розпочато, і першим кроком у створенні сприятливих чинників для розвитку політсил стало прийняття закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання і протидії політичній корупції", яким, зокрема, передбачено впровадження державного фінансування політичних партій.

Та цих змін не достатньо. Треба ще – більших, дієвіших. Гадаю, для початку в законі не завадило б прописати такі моменти:

1. Передбачити механізм тимчасового переведення партій, які під час виборчої кампанії (як загальнонаціональної, так і місцевої) не отримали жодного мандату, у громадські організації.

2. Обмежити кількість нардепів, які мають право входити до складу керівних органів партії, бути делегатами з’їздів, зборів та конференцій партії. Це забезпечить членам партії можливість неупереджено контролювати діяльність фракції в парламенті та її відповідність ідеалам партії.

3. Врегулювати процедуру прийняття рішень у партії, передбачивши демократичний порядок скликання партійних з’їздів, конференцій та зборів. Це допоможе звичайним членам партії, за потреби, власними силами збирати відповідні з’їзди, конференції тощо.

4. Передбачити процедуру апеляції стосовно виключення членів з партії тощо.

До речі, у 2015 році в закон "Про статус депутатів місцевих рад" внесли цікаві зміни, які розширили можливості партії з позбавлення мандатів місцевих депутатів через механізм відкликання за народною ініціативою (процес, коли виборці ініціюють відкликання "свого" місцевого депутата).

Але знову ж таки, через недолугість формулювання на практиці таке відкликання депутатів працює недосконало, і можливе воно лише за безпосередньої участі партії.

Постійні зусилля – ключ до повного розкриття потенціалу

Для демократизації законодавства про політичні партії можна зробити багато, головне – почати. Мова про активний процес обговорення необхідності  комплексних змін.

Треба, аби українці їх хотіли, бо розуміли: політичний процес кульгає не лише через горе-політиків, а й через недосконалий закон, що дозволяє недобросовісним партіям безкарно порушувати чи обходити його норми.

Нині у Верховній Раді зареєстровано кілька законопроектів. Та загалом усі вони (крім, хіба що, проекту Виборчого кодексу, який комплексно охоплює процес підготовки і проведення виборів) точкові, безсистемні і спрямовані на вирішення окремого маленького питання.

Тож поки ведуться безкінечні дискусії, виборці все більше втрачають довіру до своїх обранців, політичних партій та інститутів демократії загалом.

Зараз, у часи всезагальної зневіри, вкрай необхідно діяти, розробляти нове законодавство, змінювати статус-кво та повертати українцям віру в силу власних політичних переконань та власного вибору.

Мар'яна Томин, правозахисниця, юрист

Спеціально для УП

powered by lun.ua
powered by lun.ua
Раз, два, три – "ліки" від корупції прийми
Корупція в охороні здоров'я – багаторівнева проблема, яку не вирішують окремі ізольовані кроки.
29 годин зі Львова до Маріуполя: що заважає вийти з внутрішньої ізоляції
"Зшивання" країни зручним і доступним за ціною транспортним сполученням – одна з головних умов успішної реінтеграції. Все дуже просто – люди повинні мати можливість бачитися один з одним. (рос.)
(Не)зрозуміла Піднебесна: як укласти привабливу угоду
На що звернути увагу бізнесменам-початківцям у спілкуванні з китайськими колегами? (рос.)
Суди як ноги: чому Україна повзе, а не біжить економічний марафон
Суди — це опора держави, вони тримають її (чи то мали б) на засадах верховенства права. На міцних ногах легко змагатися разом з іншими державами в економічному марафоні.
Якщо не підвищити зарплати військовим, скоро захищати країну буде нікому
Люди з досвідом бойових дій масово полишають лави ЗСУ через те, що держава не спроможна запропонувати їм гідну підтримку.
Не можна вводити ринок землі. Чому? Тому що в морі можна потонути
Діти можуть потрапити під машину? Нехай сидять вдома. У морі можна потонути? Заборонити пляжі. У ресторані можна отруїтися? Ніяких ресторанів. Те ж саме з ринком землі. (рос.)
Наступного президента України оберуть ті, хто не визначився
Невизначені завжди були резервом для виборів, але такого величезного значення ця електоральна група ще ніколи не мала в історії виборів президента України. Фактично, це ключ до перемоги.